Курсовая работа: Особливості імпресіоністичної манери М. Коцюбинського у новелі "На камені"
Імпресіонізм (від фр. impression – враження) розглядається як течія у мистецтві модернізму, яка основним завданням вважала «ушляхетнення, витончене відтворення особистісних вражень та спостережень, мінливих миттєвих відчуттів та переживань [2, 5]. Його виникнення пов’язують з французьким малярством другої половини ХІХ століття. Як стиль і творчий метод імпресіонізм проявив себе також і в літературі та музиці.
Батьківщиною імпресіонізму вважається Франція, де він був започаткований у другій половині ХІХ сторіччя. Його виникнення пов’язується з іменами художників Едуарда Мане, Едгара Дега, Камілля Пісарро, Клода Мане, які проголосили основною метою мистецтва передачу миттєвих, швидкоплинних вражень, безпосередніх відчуттів художника. «Власне, точною датою народження імпресіонізму стало 15 квітня 1874 року, коли в Парижі на Бульварі Капуцинів відбулась перша виставка митців, згуртованих навколо Е. Мане» [2, 5].
Великим художнім досягненням імпресіоністів є те, що вони збагатили техніку, філософію і естетику мистецтва, вплинули на розвиток літератури, яка в цей же час шукала нові засоби творення художньої реальності.
Літературний імпресіонізм проявив себе перед усім у прозі братів Гонкурів, у поезії Поля Верлена.
Таким чином, імпресіонізм виник на певному високому етапі розвитку європейської художньої культури. Витонченість сприйняття, підвищена враженнєвість, своєрідна точність при удаваній недбалій приблизності, відтворення руху і фарб зовнішнього світу та найтонших порухів людської душі, глибока філософська наповненість – це головні складові імпресіонізму як стилю та творчого методу у малярстві та літературі.
У історії літератури імпресіонізм як напрям не склався і не визначив повністю творчість жодного видатного письменника. Але елементи цього напрямку присутні в творчості багатьох українських письменників: В. Стефаника, О. Кобилянської, П. Косинки, М.Хвильового, В. Винниченка. Основним завданням імпресіонізму є витончене відтворення суб’єктивних вражень та спостережень, мінливих відчуттів і переживань, але без заглиблення в їх суть.
Творча еволюція М. Коцюбинського передбачала багато захоплень і впливів, проте письменник повсякчас глибоко переосмислював не лише рідні, а й чужі впливи. «Свій літературний смак, - писав майстер української модерної прози молодшому колезі М. Могилянському, - я виробив під впливом європейської літератури. Слов’янська література мені лише подобається. В останні часи я дуже захоплююсь північними письменниками (Г. Ібсен, А. Гарборг, К. Гамсун), а також М. Метерлінком, Ж. Роденбахом.» [15, 45].
Вплив європейської літератури на творчість М. Коцюбинського був значним. «Письменник пересвідчується, що громадянське призначення літератури – не єдина, а може, і основна її функція. Це усвідомлення приходить під впливом студій новочасного зарубіжного письменства. Його смаки цілком полонять західноєвропейські та скандинавські автори» [14, 45].
Отже, М. Коцюбинський відчував потребу перенести на український ґрунт здобутки модерної європейської літератури.
1.2 Особливості стилю та техніки М. Коцюбинського
Ознаками імпресіонізму в літературі є заглиблення у внутрішній світ людини, відтворення яскравими художніми деталями найтонших змін у настроях і в природі, психологізм у змалюванні персонажів, особливий лаконізм прози, ритмічність, одночасна відмова від великих соціальних проблем. «Об’єктивний «природний» зміст» імпресіоністичного тексту – це навіювання певних смислів шляхом тонкої фіксації суб’єктивних вражень, відчуттів ліричного героя через пейзажні замальовки, деталі, розкладання рухливих, лінгвістичних емоцій до найтонших складових, передача внутрішнього руху почуттів, мотивація певних вчинків героя саме його переживаннями» [13, 7].
Визначальна риса творчості письменника – зосередження уваги на психологічних колізіях. Після 1901 року провідним жанром малої прози Коцюбинського стала соціально-психологічна новела. «Особливість стилю Коцюбинського, - і це має безпосередній стосунок до його імпресіонізму, - полягає в тому, що він, як правило, не змальовує раціональну сферу психіки людини. Психічний світ персонажів в Коцюбинського постає насамперед у зовсім іншому вимірі – емоційно-чуттєвому» [9, 47].
Головною рисою новел М. Коцюбинського є показ почуттів і переживань героїв переважно шляхом цілеспрямованого добору певних фактів, деталей пейзажу, портрета, інтер’єра. Специфіка психологізму Коцюбинського ще й в тому, що внутрішній світ зображується через суб’єктивні переживання героя. «Психічний стан героя М. Коцюбинський відтворює як постійну складову в структурі характеру, той фон, на якому виявляються психічні процеси і властивості особистості» [12, 37].
Психологізм і ліризм як найсуттєвіші ознаки новели нового типу у творчості письменника несли на собі відблиск неповторного внутрішнього світу самого автора, його витонченої внутрішньої організації, що позначилось на жанрових особливостях новелістики письменника. «Психологічне в його творах стало не тільки важливим засобом зображення соціального, а й визначило характерні художні прийоми. Неабияку роль тут відіграли також інтерес письменника до наукових знань з психології, ряд обставин особистого життя, нахил до самоспостереження» [12, 32].
Сформована художньо-психологічна концепція Михайла Коцюбинського – уявлення про переживання людини як про безперервний психічний процес, який виявляє її соціальну поведінку, - відрізнялась од тих уявлень про людину, які склалися в попередників письменника. «Якщо письменники старшого покоління прагнули змалювати ті чи інші суспільні порядки, ілюструючи їх тими чи іншими типами, або показати, як певний характер розвивається серед такого чи іншого оточення, то письменники молодшої генерації ставлять собі вже іншу мету. Для них головне – людська душа, її стан у тих чи інших обставинах» [12, 36].
Особливість імпресіонізму М. Коцюбинського полягає не у відмові од художнього аналізу людини як соціальної істоти, а у підпорядкуванні показу всіх сфер її психічного життя саме цій визначальній якості. Відповідно до художнього задуму письменник вдається до відтворення найрізноманітніших психічних станів. Збагачується його досвід розуміння та образного освоєння психічних явищ. У М. Коцюбинського багато відмінного, своєрідного. В його творах бачимо відображення процесів взаємозв’язку свідомості та самосвідомості, свідомості та підсвідомості і т.д.» [12 , 36].
Психічний стан героя Михайло Коцюбинський відтворює як постійну складову в структурі характеру. Письменник виробляв і свої засоби зображення душевного стану. «Одним з найпоширеніших є окреслення на початку твору того замкненого художнього простору, який дає вже певну настроєву тональність, одразу вводить читача в атмосферу переживань персонажа. Контраст світлотіні в експозиційному інтер’єрі нерідко символізує протистояння життя і смерті, - категорій навколо яких обертаються думки ліричного героя» [12, 37].
Коцюбинський звертався до найбільш оригінальних прийомів зображення художнього простору. До таких прийомів можна віднести й ракурс, де художній простір, у якому має розвиватися дія, бачиться наче очима самого героя. «При цьому точка зору оповідача найбільшою мірою виражає і психічний стан героя, й ідейну позицію автора» [12, 37].
Єдність художнього простору і відповідно однорідність психічного стану підкреслює, як правило, обрамлення експозиційним і фінальним пейзажами. Ці пейзажі М. Коцюбинський дуже вміло використовує. «Картина природи, відтворена крізь сприйняття героя, перестає бути тільки зображенням місця, дії і стає водночас індикатором його почуттів, переживань» [9, 47].
Кожна деталь пейзажу набирає яскраво символічного забарвлення, вона зображена під кутом зору сприйняття героя. Для Коцюбинського характерна персоніфікація природи, яка подається завжди у вічних змінах, в русі, у розвитку, нерозривному контакті з переживаннями людини. Все це зумовлює глибокий ліризм творів письменника. Пов’язання щирого ліризму з психологічним аналізом – одна з особливостей його стилю. Описи природи у Коцюбинського вражають своєю мальовничістю, гармонійністю, багатством і оригінальністю художніх засобів.
Письменник уміє помітити нові риси у давно знайомому явищі і надати його по-своєму. «Для Коцюбинського взагалі характерна виняткова пластичність і мальовничість описів природи, речей, персонажів. Він часто подає образи як живописець. У нього навіть звуки інколи мають певне забарвлення» [7, 4]. Еволюція мистецтва пейзажу в творчості М. Коцюбинського йшла по лінії поглиблення сприйняття й художнього відтворення природи. Письменник дуже вдало використовував зорові та слухові образи: «прагнув досягти якнайглибшого реалістичного змалювання дійсності ,правдивого відтворення її, що, за його словами, повинно «йти шляхом спостереження, спостереження ушима, дотиком, нюхом» [7, 7]; «тут використано зорові, слухові, дотикові, нюхові враження» [7,9].
Отже, Коцюбинський для створення певного психологічного настрою, для реального вмотивування глибоких душевних процесів використовував блискучі кольорові малюнки.
Вироблена Михайлом Коцюбинським художньо-психологічна концепція людини має важливе значення для розуміння його творчості.
В ній органічно поєднується соціальний, художній і власне психологічний аспекти. В її основі – розвиток уявлень про духовний світ героя як про багаторівневе утворення, що становить ієрархію. «Детермінованість характерів виявляється не в прямій, а в опосередкованій формі, мотивація поведінки героїв стає складнішою – до уваги береться весь комплекс внутрішніх факторів, що впливає на той чи той вчинок» [9, 52]. Створена письменником художньо-психологічна концепція дала йому змогу глибше відобразити тодішню соціально-психологічну атмосферу, зростання самосвідомості певних верств суспільства на межі ХІХ-ХХ ст.
Вершин імпресіоністичного письма Коцюбинський досягає в «Intermezzo». Твір написаний в монологічній манері, але назвати його внутрішнім монологом не можна, бо він становить собою зорові картини, створені словом, і внутрішні переживання ліричного героя, його враження від навколишньої дійсності. В новелі немає традиційного сюжету, але відчувається якийсь внутрішній сюжет, що становить собою зіткнення різних переживань.
У творі автор добирає дуже вдалі тропи, щоб передати втому, сум’яття героя, його бажання втекти від людей, чиє існування «входить в моє мов повітря крізь вікна і двері». «Намагання вийти туди, де не має людей, щоб заглибитись у себе й відпочити, продиктоване втомою героя, яка стає «дійовою особою» [13, 18].
Почуття ліричного героя на початку твору є контрастом до природи, на лоно якої він так поспішає. «Безконечні стежки, скриті, інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в край неба. Невідступно за мною летить хмарка дрібненьких мушок. Бачу, як синє небо надвоє розтяли чорні дихаючі крила ворони» [11, 236]. Одразу впадає в око, яка різна лексика вживається для передачі стану героя (здебільшого стримані іноді згрублі слова і їх форми) і стану природи (ніжні слова із зменшено-пестливими суфіксами). Це одна із однак імпресіонізму. Контраст ми бачимо не тільки в зображенні природи і внутрішніх відчуттів ліричного героя, а і в образах, які поділені на реальні та алегоричні. Це, в першу чергу, сонце і втома. Тут відчутно вплітаються в імпресіонізм ще й елементи символізму. «В образі сонця письменник представляє всю глибину і драматизм життя з неодмінно переможною нотою ствердження» [15, 46].
На перший погляд, новела «Intermezzo» становить собою майже суцільний пейзаж – опис природи в її багатоманітних виявах. Але для автора важливо не тільки показати красу рідної природи, а те, як вона впливає на людину, її почуття. У Коцюбинського природа ніби олюднена.
Автор настільки володіє словом, що перед читачем зріло постають описані картини, чаруючи зір, переконуючи в тому, наскільки велика сила справжнього мистецтва. «У новелі «Intermezzo» особливо привертає увагу вміння М. Коцюбинського створювати зорові образи, «малювати», а не описувати, тонко і майстерно використовувати гру кольорів, світла й тіні, руху і спокою» [7, 8]. Водночас бачимо гармонійне поєднання звукових і зорових образів, пов’язування слухових вражень із кольоровими. Так, «йду, гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. Тихо плине блакитними листами льон» [8, 236].