Курсовая работа: Особливості художнього конструювання електротехнічних виробів, як об’єктів дизайну

Таке первинне виділення предмета дослідження може представитися недостатнім, оскільки виникає розрив між виділеним предметом дослідження й емпіричним матеріалом, накопиченим технічною естетикою та художнім конструюванням, утримуючим деяку кількість незафіксованих у предметі розчленувань досліджуваних об'єктів. Усі ці розчленовування в силу їхнього неорганізованого характеру не можуть бути безпосередньо перенесені з емпіричного матеріалу в наукову класифікацію.

Використовуючи результати проведеного С.С.Роговий аналізу, можна показати, що структура знання, організованого при новій класифікації, складається з двох блоків - діагностичного і стерпного знання. Вона утворить предметно-типологічну структуру звання, одним з видів якої є предметно-категоріальна структура. Однак на першому, сучасному етапі, коли здійснюється пошук закономірності утворення класів, коли йде нагромадження, фіксація фактів, що емпірично спостерігаються, процедура побудови класифікації здійснюється не як процес логічного виведення наслідків з деякої логічної підстави, а як фіксація факту, що емпірично спостерігається, угруповання об'єктів у пізнавальній і практичній діяльності.

Докатегориальна класифікація вже виникла в дизайні. Емпіричне нагромадження знань і угруповань об'єктів ще не дає, як це буде показано далі, можливості створити завершений керуючий блок, заснований на знанні закономірності утворення класів. Проте накопичений обсяг цих знань для окремих груп речей дозволяє запропонувати вихідні принципи наукової класифікації категоріального типу хоча б тієї частини предметного середовища, що утвориться цими групами,

Електротехнічні вироби побутового призначення - одна з тих груп речей, по яких кількість емпіричних зведень вже зараз дозволяє почати роботу з класифікації цих виробів як об'єктів дизайну. Один з експериментів був проведений з цією метою в серпні 1970 р. на відомчій виставці електротехнічних виробів народного споживання. Особливості організації цього експерименту дозволили залучити 73 експертів для визначення часткової вагомості споживчих властивостей (естетичних і ергономічних) 48 типів виробів. Висновок давали групи експертів для кожного типу виробів, а всі експерти – для виробів типопредставників кожної з груп. Для виявлення закономірностей при аналізі отриманих емпіричних даних була прийнята пропозиція про угруповання досліджуваних виробів у класифікаційній структурі "функція-середовище". При цьому основна частина виробів віднесена до функціонального класу "технічного обслуговування людини".

Угруповання середовища розміщені по ступені наростання престижності відносних до них речей і по їхньому масштабі щодо людини. Назви обрані умовно. Так, під особисто-престижною групою передбачається та частина предметів, для яких вимоги до рівня естетичних, а в інших випадках і ергономічних властивостей, в значній мірі визначаються не умовами побуту, а особистими смаками людини. Житлова група асоціюється з предметним середовищем житлових приміщень. Зона обслуговування розділена на дві групи – допоміжні і службові предмети – по ступені їх опосередкованості людиною, рівню престижності. У службову групу входять також предмети, розташовані чи використані звичайно поза будинком (наприклад, устаткування особистого чи гаража інструменти для дачного саду).

ІІ ЧАСТИНА. 2.1. ВІД ІДЕЇ НОВОГО ТОВАРУ ДО КОМЕРЦІЙНОГО ЙОГО ВИРОБНИЦТВА

Створити новий товар — нелегка й ризикована справа. За даними багатьох досліджень, на ринку товарів широкого вжитку зазнають невдачі 40% усіх новинок, що пропонуються. На ринку товарів промислового призначення — 20%.

Ось приклад однієї з найдорожчих товарних невдач усіх часів. Це сталося у 1957 р., коли на ринок було випущено автомобіль „Едзел” фірми „Форд”.

Уже на початку 50-х років фірма „Форд” відчула необхідність поповнення свого асортименту новою моделлю. У ті роки частина володарів „Фордів”, яким вдавалося стати дещо багатшими, купуючи дорожчі авто, віддавали перевагу виробам конкурентів „Форда”. На той час ними були “Понтіак”, “Бьюїк” і “Олдсмобіль”, які випускала фірма “Дженерал моторс”. Більш дорога модель фірми „Форд” — „Меркурій” їм не подобалася, а елегантний фордівський „Лінкольн” був для них надто дорогим.

Треба було створити авто середнього класу вартості, яке було б привабливим для збагатілих володарів звичайних „Фордів”. Фірма, не шкодуючи грошей, вклала їх у створення „Едзел”.

Однак операція не вдалася. Автомобіль продавався погано. Фірма „Форд” змушена була зняти його з виробництва у 1959 р.

Чому ж „Едзел” зазнав невдачі? По-перше, багатьом споживачам він виявився не до вподоби. Композиція передньої частини авто була вертикальною, а задньої — горизонтальною, неначе над протилежними кінцями його працювали різні групи дизайнерів. До того ж вельми чудернацький вигляд решітки радіатора давав привід для жартів із фрейдистським нахилом. По-друге, фірма „Форд” рекламувала „Едзел” як автомобіль нового типу. Одначе споживачі не вбачали в ньому новини. Для них він став просто черговим автомобілем середнього класу вартості. По-третє, поспішаючи випустити новий автомобіль, фірма „Форд” слабше пильнувала якість виготовлення. Отож багато „Едзелів” виявилися із браком.

Невдалим був і час виходу авто на ринок. „Едзел” заявився у 1957 р., коли в економіці намітився глибокий спад. Людям потрібні були дешевші машини й вони почали купувати „Фольксвагени” та модель „Рамблер” корпорації „Америкен моторс”. Публіка різко негативно реагувала на блискучі, хромовані „автомобілі з претензією” типу „Едзел”.

Врешті-решт фірма „Форд” на моделі „Едзел” зазнала збитків у 350 млн. дол. Отож розробка нового виробу потребує ретельного ставлення до маркетингових досліджень. Для того щоб зменшити ймовірність провалу, розробники нового товару повинні увесь час культивувати настанову на виявлення прихованих за будь-яким товаром потреб покупця. Треба знати, що продаються не властивості товару, а вигоди від нього.

Розглянемо приклад розробки нового промислового виробу. Припустимо, що автомобілебудівник знайшов шлях створення електромобіля, який може рухатися зі швидкістю 90 км на годинну й проходити 200 км до чергової підзарядки. За оцінками того автомобілебудівника, експлуатаційні витрати електромобіля будуть майже вдвічі менші, ніж у звичайного авто.

Це є: ідея товару. Одначе товарних ідей споживачі не купують. Вони купуютьтовар. Завдання розробника — проробити певну кількість ідейних задумів, оцінити її відноснупривабливість, обрати кращий з них і довести його до стадії виробництва.

Серед товарних задумів електромобіля можуть бути такі:

Задум 1. Недороге міні-авто, призначене для поїздок лише у межах міста на невеликі відстані.

Задум 2. Електромобіль середніх розмірів і середньою вартості на роль універсального сімейного автомобіля.

Задум 3. Малогабаритне авто спортивного вигляду середнього класу вартості, розраховане на молодих людей.

Необхідно перевірити задуми. Це передбачає випробування задуму на групі людей, які вважаються потенційними споживачами, їх просять висловити свою точку зору на відповідний задум у вигляді відповідей на такі запитання: Чи зрозуміло вам задум електромобіля? У чому ви вбачаєте вигоди електромобіля порівняно зі звичайним” авто? Чи зможе електромобіль вдовольнити вашу нужду? Хто братиме участь у прийнятті рішення про можливість купівлі? Чи купили б ви?

Відповіді гіпотетичних споживачів допоможуть визначити, який варіант задуму має більшу притягальну силу. Припустимо, що на питання про намір здійснити купівлю 10% споживачів відповіли „Так”, а 5% — „Можливо”. Розробники товару співвідносять ці цифри з відповідною загальною чисельністю представників конкретної споживацької групи та розраховують обсяг збуту. Щоправда, у цьому разі розрахункові величини будуть суто орієнтовними, оскільки люди не завжди втілюють у життя наміри, які висловлюють.

Припустимо, що якийсь варіант задуму товару з успіхом подолав етап аналізу можливостей виробництва і збуту. Після цього починається етап розробки промислового виробу, в ході якого задум повинен перетворитися на реальний товар.

Створений електромобіль повинен мати якомога менше якостей, що можуть сполохати покупця. Він мас справляти на нього враження добре зробленої та безпечної машини. Розробникам необхідно з’ясувати, як саме споживачі вирішують, чи добре зроблено авто. Декотрі, наприклад, мають звичку грюкати дверима й слухати, як це „звучить”. Якщо двері „звучать несолідно”, споживач вважає, що авто зроблено погано.

Коли дослідний зразок готовий, його треба випробовувати. Під час випробувань потенційних споживачів просять зробити пробну поїздку на авто і дати йому оцінку.

Припустимо, що дослідний зразок з успіхом пройшов випробування на запрошених споживачах.. Після цього влаштовують випробування у ринкових умовах, розгортаючи комерційне виробництво. Ринкові випробування дають ін