освіта моральний виховання сухомлинський

Вступ

1. Теоретичні аспекти дослідження особливостей морального виховання у педагогічній теорії і практиці В. Сухомлинського

1.1 Сутність морального виховання та погляди на нього в педагогічній теорії і практиці

1.2 Погляди на моральне виховання в педагогічні спадщині В.О.Сухомлинського

1.3 Любов до дитини – як головна засада морального виховання В.О.Сухомлинського

2. Практичне використання педагогічної спадщини Сухомлинського з метою морального виховання учнів в сучасній школі

2.1 Практичний аналіз творів В.Сухомлинського з метою визначення моральних вимог до педагога

2.2 Можливості використання ідей гуманізму і оптимізму Сухомлинського в сучасній педагогіці з метою морального виховання

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність дослідження теми обумовлена тим, що особистісний підхід до дитини — основа нової філософії виховання — ґрунтується на педагогічній підтримці, принципі центрації виховання на розвитку особистості і передбачає передусім визнання пріоритету особистості, який повинен стати основою ідеології суспільства у сфері виховання, центральною ціннісною орієнтацією.

Особистісний підхід в педагогіці — це ставлення до дитини як до особистості і відповідального суб'єкта власного розвитку, це взаємодія на основі суб'єкт-суб'єктних відносин і сприйняття його як найвищої життєвої цінності; це визнання права кожного вільно здійснювати свій вибір і волевиявлення. Принцип центрації педагогіки на розвиток особистості вимагає демократичного стилю взаємодії суб'єктів, його гуманізації.

Аналіз сучасної ситуації дозволяє стверджувати, що навіть молодші школярі стикаються з унікальним феноменом — необхідністю оволодіння наукою виживання на основі розвитку соціально-психологічних засобів пристосування до складних (навіть екстремаль них) життєвих ситуацій. Спектр здібностей, які стосовно до цього мусить розвинути соціальна робота (як стверджують такі науковці, як І.Д.Бех [2], В.О.Білоусова [4], Є.В.Бондаревська [6] та ін., надзвичайно широкий — від фізичних якостей, які потрібні кожному як для зустрічі з довкіллям, з іншими людьми з метою, зазвичай далекою від ідеалу творчої співпраці, взаємодопомоги, до вміння вижити у співтоваристві інших, залишаючись при цьому вільною і відповідальною особистістю.

Нова школа матиме справу з унікальністю, самобутністю особистості, оскільки індивідуальність виявляється головним принципом етики і мусить виступити керівним методологічним положенням у гуманістичному вихованні.

У зв'язку з цим практичним завданням педагога є виявлення й розвиток усіх позитивних сил дитини, соціальна робота з метою виховання усвідомлення своєї неповторності і спонукання до самовиховання та самореалізації, але важливо, щоб самореалізація дитини не пригнічувала переваг та інтересів інших людей. Як показує шкільна практика і стверджують учені [5], абсолютизація розкріпачення особистості призводить до сприйняття особистого інтересу як абсолютного блага. За такого підходу гуманістична мораль руйнується.

Цілеспрямований розвиток гуманної особистості, яскравої індивідуальності можливий лише тоді, коли теорія освіти не декларуватиме необхідність гуманізації виховного процесу, а систематично за допомогою доцільних технологій втілюватиме її у практику підготовки підростаючого покоління до активної життєтворчості.

Обмірковуючи сутність морального виховання, необхідно мати на увазі, що мораль – та галузь етичних цінностей, яка передусім визнається кожною людиною. Масштаби і зміст цієї сфери змінюються з часом і різняться у різних народів і верств населення. (Принцип множини моралей і єдності етики). Головними проблемами в моралі постають питання про те, що таке добрій звичай, що притаманно, що робить можливим суспільне життя людей, в якому кожний відмовляється від повного здійснення життєвих цінностей (“приймання їжі, потреба в безпеці, прагнення до значущості та влади). На користь здійснення цінностей соціальних . Пануючою мораллю у всіх народів та в усі часи, крім соціальних цінностей належать також й ті, що розцінюються релігією як блага поведінка (Любов до ближнього, благо чинність, вшанування предків тощо).

Сучасний етап розвитку освіти в нашій країні може бути справедливо названий перехідним.

Сутність і специфіка особистісно зорієнтованого виховання найбільш чітко виявляються в його порівнянні з традиційним. Особливості виховання в масовій школі полягали в тому, що воно хоча й було за радянських часів соціократичним, проте це не означає, що в цій моделі абсолютно ігнорувалися індивідуальні запити і потреби учнів, але вони заохочувалися і задовольнялися лише у разі відповідності із загальнодержавними інтересами. А головним критерієм оцінки якості виховання вважалася політична орієнтація людини, її лояльність, а не індивідуальний Особистісний розвиток. Хоча і в часи соціократичної школи виникали і роз вивалися, здійснюючи значний вплив на масову практику, осередки гуманістичної педагогічної культури. Мова йде про видатного педагога-гуманіста В.О.Сухомлинського. Виховання у нього — це творення щастя кожного вихованця. «Виховання полягає в тому, щоб уміло, розумно, мудро, тонко, сердечно торкнутися до кожної із тисячі граней, знайти ту, яка, якщо її як алмаз шліфувати, засяє неповторним сяйвом людського таланту, а це сяйво принесе людині особисте щастя. Відкрити в кожній людині її, тільки її неповторну грань — у цьому полягає мистецтво виховання» [12].

Об’єкт дослідження – особливості морального виховання.

Предмет дослідження – педагогічні ідеї В.О.Сухомлинського щодо морального виховання.

Мета дослідження – теоретично розглянути особливості морального виховання у педагогічній спадщині В.Сухомлинського і практично довести можливості використання їх в сучасній школі.

Методи дослідження – аналіз, синтез, порівняльний метод.

1. Теоретичні аспекти дослідження особливостей морального виховання у педагогічній теорії і практиці В. Сухомлинського

1.1 Сутність морального виховання та погляди на нього в педагогічній теорії і практиці

Мораль розглядається у вузькому і широкому розумінні. Термін використовується вузько, коли враховуються інтереси лише своєї сім’ї, школи, жителів населеного пункту. У цьому випадку нерідко абстрагуються від деяких принципів загальнолюдської та національної моралі. У загальному аспекті мораль – це ідеї, принципи й закономірності, цінності орієнтації гуманних, демократичних відносин, які в конкретних умовах реалізуються у системі постійно вдосконалю вальних норм, процедур і правил діяльності та поведінки в інтересах усіх. Найвищий рівень моралі там, де впроваджуються й удосконалюються гуманні відносини повага і любов до людини, доброта, свобода рівність, верховенство народної культури, красивого у житті.

Центральним у понятті моралі є ставлення до людини і природи, до міжособистісних і суспільних відносин і самі гуманні відносини. У процесі спільної діяльності і гуманних відносин народжуються принципи, закони, норми та правила співжиття. Ними й регулюються відносини між людьми та природою в будь-яких ситуаціях.

Мораль - це система ідей, принципів законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні відносини між людьми за будь-якої життєвої ситуації на демократичній, миротворчій основі. Ідеали, принципи та закони моралі створюються і живуть віками в кожного народу, в кожному регіоні; в правилах і нормах поведінки вони конкретизуються, а у взаємовідносинах постійно вдосконалюються.

На всі випадки життя і практики, враховуючи індивідуальність кожного і кожної спільності людей, норми і правила розробити неможливо. Тому основними у взаєминах людей виступають принципи, закони, загальні правила.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--