О ком жалеть, когда меня

Никто не вспомянёт!

Быть может пёс поднимет вой,

А там другим вскормлён,

Когда опять вернусь домой,

Меня укусит он. [3. c. 142]

У четвертій строфі Байрон обриває розповідь про свого героя. Картини Лісабона, історичні спогади, розповіді про боротьбу іспанців проти наполеонівських військ відтісняють на другий план образ зневіреного мандрівника.

Іноді поет згадує про свого героя словами “так думав Чайльд”. Він робить його ніби автором розповіді, намагається намітити якийсь злам в його свідомості:

…И юность, что растратил легковесно,

Он осудил безжалостным судом.

И взор блеснул слезой пред истины лучом. [3. c. 155]

Але це озаріння Гарольда мало вмотивовано автором. І воно не змінює нічого в поведінці героя, зневіреного в житті і байдужого до нього.

В третій пісні Байрон, повертаючись до образу Чайльда, підкреслює його індивідуалістичну відлюдність:

… Неукротим, не мог он уступать

Другим умам, будившим в нём презренье;

Горд и в несчастье, он решил опять

Вне человечества, в себе лишь жизнь искать. [3. c. 134]

Пасивно-споглядаючому відношенню до життя цього похмурого відщепенця поет протиставляє свою активну життєву позицію. Так з’являється другий герой поеми.

Образ цього ліричного героя поеми, допитливого і невгамовного мандрівника, пристрасно, хвилююче оспівуючого боротьбу народів за свою свободу, безумовно не співпадає з тим образом спустошеного, до всього байдужого Чайльда-Гарольда, яким він постає в перших строфах поеми. Це два різні героя.

Автор поеми, хоч і поділяє з Гарольдом тугу розчарування, але усе одно окрилений життям, яке дарує подорож. Розкішна природа Лузитанії, героїчна Іспанія, морська буря і ясне небо, свобода й поетичне натхнення, свобода і визвольна війна захоплюють Байрона, його світ величний, динамічний, він надзвичайно яскравий поряд із блідими враженнями героя, який нудить світом.

Поет сповнений пристрасті у ставленні до всього, наче море під час бурі, його до глибини душі хвилюють глибокі життєві протиріччя.

Поет-романтик шукає справедливості у світі, який постає в поемі як можливість гармонії, яка завжди залишається недосяжною.

Чарівна природа Синтри сусідить брудному Лісабону, мужні й суворі іспанці змушені бути рабами іноземних завойовників, весела Севілья оточена кривавими картинами війни, що розпочалась серед слави тирана. Героїзм, сміливість, здатність на смертельний ризик, властиві народу Іспанії, не завойовують свободи.

Байрон, такий не схожий на свого героя, також приречений на розчарування, трагізм, самотність. Прагнення знайти рідну, вірну тобі душу не знаходить відгуку в цілому світі… Але вони морально не вбивають поета. Він і далі вірить у гармонію життя, у те, що ідеал все ж таки десь є і відшукати його можливо та необхідно.

Свобода й любов, природа й поезія для Байрона навіть у скорботному відчаї залишаються нетлінними цінностями. Нездоланна віра в майбутню перемогу народів звучить в строфі, присвяченій розірваному, але не зірваному прапору свободи:

…В нём слышится грохот грома и зов трубы…

…Хоть дерево твое топор разящий

Лишил коры и вихрь сорвал цветы,

Но сок в нём не погиб животворящий… [3. c. 82]

Використовуючи систему романтичних образів, Байрон зображує глибоке розуміння дійсності. Реальні події європейської історії, буржуазно-аристократичної Англії початку ХІХ ст., епізоди визвольної війни іспанського народу, зображені через призму переживань ліричного героя, яскраво постають перед читачем. А окремі строфи вражають реалістичною конкретністю типових образів. Наприклад, зображення суворого військового побуту:

… Провизии в пещерных ямах склады;