Курсовая работа: Особливості побудови тренувального процесу лижників-гонщиків до гонок з дуатлону
Численні дослідження показали, що для досягнення високих результатів на світовій арені лижник повинен мати МПК не менше 80 мл∙мин-1кг-1, а лижниця - не менше 70 мл∙хв-1кг-1.
Споживання кисню при лижній гонці не залишається постійним. На рівнині воно підтримується на рівні 80-82% від МПК, при підйомах підвищується до 90-95%, на спусках, особливо довгих і пологих, стає нижче 80%. У кваліфікованих лижників, що досконало володіють технікою, на підйомах споживання кисню підвищується в середньому до 87% від МПК, на спусках знижується до 62% [46].
Чим більше величини МПК у лижника, тим відносно вище його швидкість змагання. Проте, незважаючи на велике значення МПК, високий результат в лижних перегонах не може бути досягнутий без високих анаеробних можливостей організму і досконалої техніки рухів [60].
На дистанціях 30км і 50км сумарний кисневий запит досягає багатьох сотень літрів. Це пояснюється залученням до роботи при бігу на лижах великих м'язових груп, що не лише збільшує кисневий запит, але і дещо полегшує споживання кисню. Участь в роботі великих м'язових груп забезпечує при бігу на лижах краще використання кисню артеріальної крові, що веде до підвищення артеріально-венозної різниці. Це полегшує вступ кисню з альвеолярного повітря в кров. Утворенню оксигемоглобіну в легенях сприяє вступ в них холодного повітря. Підвищена ж температура в працюючих м'язах сприяє його дисоціації. Усі ці чинники, полегшуючи споживання кисню, забезпечують можливість лижникові працювати при відносно стійкому стані [19, 43, 61].
Кисневий борг утворюється у лижників головним чином при підйомах в гору і збільшенні швидкості бігу на рівнині. Величина його залежить від різних умов(рельєфу місцевості, швидкості, рівня тренованості лижника та ін.). Він може досягати 8-12л [62].
Про інтенсивність анаеробних процесів при лижних перегонах можна судити по концентрації молочної кислоти в крові. Вона підвищується в основному при прискореннях і підйомах в гору; при малій швидкості на пологому підйомі концентрація молочної кислоти в крові майже не збільшується, але при підвищенні швидкості на цьому ж підйомі зростає в середньому до 150мг% [22, 62].
Витрата енергії при лижних перегонах складає в середньому біля 20 ккал за хвилину. На окремих ділянках дистанції підвищується до 25 ккал і більше. Сумарна витрата енергії залежно від довжини дистанції досягає 350 – 4000 ккал і більше [43, 61].
Після тривалої роботи підвищена витрата енергії може спостерігатися впродовж декількох діб. За даними В. В. Михайлова [46], наступного дня після участі в перегонах основний об'єм у лижників залишається підвищеним на 25-26% в порівнянні з належними величинами в стані спокою.
Для тренованих лижників, як правило, характерно в стані спокою різко виражена брадикардія. У лижників-чоловіків частота серцебиття знижується до 32-45 ударів в хвилину, у жінок – до 44-48 [62].
Об'єм серця у лижників-гонщиків збільшений. За даними Хеймса і Дікінсона, у кваліфікованих лижників чоловіків він рівний в середньому 1010+34,7 см³, у жінок – 730+14,3 см³.
Частота серцебиття на дистанції залежить від рельєфу траси і швидкості пересування лижника. За наявності відносно коротких підйомів, спусків і великої швидкості на рівнині, частота серцебиття у лижників може підтримуватися на стабільному рівні – 170-180 ударів в хвилину, при різко вираженій пересіченості траси вона може значно варіювати – від 140 до 210 раз на хвилину.
У роботах [43, 61] вказується на те, що кількість еритроцитів і гемоглобіну при лижних перегонах збільшується, зростає і кількість лейкоцитів (нейтральна фаза міогенного лейкоцитозу), разом з цим відзначається, що в плазмі крові підвищується концентрація молочної кислоти, тоді як при недостатньому і нераціональному живленні може різко знижуватися вміст глюкози в крові (до 50-40 мг), що сприяє розвитку стомлення.
Вплив систематичного тренування в лижних перегонах на організм проявляється в підвищенні здатності різних систем: дихальною, серцево-судинною і крові – витягати більше кисню і доставляти його в мітохондрії працюючих м'язів.
У таблиці 1.2 приведені модельні характеристики лижників різної кваліфікації. Очевидно, що організм спортсмена має дивовижні компенсаторні можливості, і нерідко успіху досягають лижники, у яких немає рекордних показників у фізіологічних тестах, але усі вони знаходяться на досить високому рівні. Відмічені випадки, коли лижники з невеликими показниками МПК досягали непоганих результатів (але не чемпіонських). Мабуть, підготовленість спортсмена визначається лише сукупністю різних тестових показників [45].
1.2 Вплив стилю пересування на лижах на організм спортсмена
Лижні гонки проводяться двома стилями пересування, це традиційним (класичним) та вільним (ковзанярським). Традиційним стилем змагались спортсмени з самого початку появи лиж, а ковзанярські лижні ходи вперше з’явилися в середині 70-х років ХХ століття. Першим, хто в його використав був фінський марафонець сорокалітній спортсмен Пауел Сітен. Пізніше цей лижний хід в елітних лижних гонках почав використовувати відомий лижник Білл Кох (Німеччина) та удосконалив його Гунде Сван (Швеція). На конгресі ФІС 1987 року відбулося розділення лижних ходів на два стилі: класичний та ковзанярський.
Таблиця 1.2 Модельні характеристики функціональних можливостей лижників різної кваліфікації (за данними Граевская Н. Д., Долматова Т. И., Калугина Г. Е.)
| Показники | Спортивний розряд | |||||
| 2 – 3 | КМС - 1 | МС - МСМК | ||||
| Чол. | Жін. | Чол. | Жін. | Чол. | Жін. | |
| ЖЕЛ, л. | 4,5 | 3,2 | 5,5 | 4,0 | 5,8 | 4,5 |
| Об'єм діастоли, см3 | 66+10 | ------ | 85+8 | ------ | 128+6 | ------ |
| Систолічний об'єм, см3 | 16+4 | ------ | 35+6 | ------ | 49+5 | ------ |
| Хвилинний об'єм дихання, л. | 60+5 | 48+5 | 85+9 | 68+10 | 120+10 | 100+10 |
| МПК, мл∙кг-1 хв-1 | 50+5 | 48+5 | 70+6 | 65+6 | 82+6 | 75+6 |
| Максимальний кисневий борг, л | 8+2 | 6+2 | 10+2 | 8+2 | 18+3 | 12+3 |
| Середня дистанційна ЧСС, уд∙хв-1 | 200+10 | 200+10 | 180+5 | 190+10 | 175+5 | 180+5 |
| Кисневий пульс, умов.од | 20+4 | 16+2 | 26+4 | 23+2 | 30+2 | 28+3 |
| Хвилинний об'єм, л | 24+4 | 20+2 | 30+4 | 26+4 | 36+4 | 30+3 |
Способів пересування на лижах досить багато. Деякі з них використовуються частіше, деякі рідко. Щоб розширити рухливі можливості і підвищити технічну майстерність, спортсмену необхідно вивчити всі способи пересування на лижах.
Гонки на лижах відносяться до навантаження змінної інтенсивності. У процесі гонок лижник виконує переважно циклічні рухи. Однак по мірі ускладнення рельєфу дистанції збільшується вага ациклічних рухів: гонщик долає спуски, повороти та часто переходить з одного ходу на інший.
Гонки по перетненій місцевості пов'язані з великим загальним навантаженням, високими вимогами до діяльності усіх систем організму.
В останні роки в практиці організації змагань для кваліфікованих гонщиків застосовуються різні дистанції, від спринту (1000 – 2000 м), дуатлону (гонка класичним + ковзанярським стилем), естафетні гонки ( 1-2 етапі класичний стиль, 3-4 ковзанярський стиль), гонок на середні дистанції (5 – 15 км) та марафонських гонок (30 – 100 км), де сумарний перепад висот 450 – 600 м, а на марафонських дистанціях 1000 – 1500 м. Тому лижник-гонщик повинен володіти високою функціональною, вольовою та технічною підготовленістю.
Техніка пересування на лижах повинна бути доведена до автоматизму і бути стійкою до дії збиваючого фактору. У той же час, їй притаманна варіативність (зі зміною умов ковзання, рельєфу траси, тактичної боротьби та інше). Одна з найважливіших якостей техніки, це індивідуальність, яка визначається будовою тіла, зростом, масою, рівнем фізичного розвитку та психологічними особливостями лижника.
1.2.1 Порівняльний аналіз техніки класичного та ковзанярського стилів пересування на лижах
Технічна майстерність лижників являє собою своєрідний підсумок діяльності спортсмена: його фізична, тактична, психологічна та теоретична підготовки, зрештою підсумовуються в сучасну техніку. Тому однією з головних задач в спортивному тренуванні в теоретичному і тактичному плані є проблемою підвищення технічної майстерності. Процес становлення технічної майстерності спортсмена зв'язаний з винятковими труднощами, особливо на етапі підведення його до вищої спортивної форми, коли необхідно неухильно вдосконалити техніку у відповідності з рівнем фізичної, тактичної, психологічної, функціональної підготовленості.
У лижних гонках, на відміну від інших видів спорту, нерідкі випадки успішного виступу гонщиків на різних дистанціях (від коротких до довгих) та різних по стилю пересування (класичний або ковзанярський). Аналіз середньої дистанційної швидкості на різних за довжиною дистанціях та стилях пересування свідчить про незначну варіативность даного показника в залежності від довжини змагальних трас (табл. 1.3) [42].
Таблиця 1.3 Динаміка зміни середньої дистанційної швидкості в залежності від довжини дистанції і стилю пересування (результати переможців чемпіонатів світу) (за данними Котляр С.М., Мулик В.В.)
| Рік | Стиль | Дистанція (км) | Середня швидкість (м/с) |
|
2003 |
Класичний Ковзанярський |
К-во Просмотров: 209
Бесплатно скачать Курсовая работа: Особливості побудови тренувального процесу лижників-гонщиків до гонок з дуатлону
|