Цікаво також те, що в США перегляд Конституції не тягне за собою (подібно до інших країн) зміну її первісного вигляду. Поправки (див. додаток 2) вносяться до неї у вигляді додаткових статей. Але для того, щоб будь-кому не закортіло робити це без кінця, автори Конституції передбачили складний механізм їх внесення: проект поправки повинна була схвалити кожна палата конгресу двома третинами голосів, а після цього поправки мають бути ратифіковані легіслатурами трьох чвертей штатів.

Конституція закріплювала республіканську форму правління як у межах усієї країни, так і в окремих штатах. На практиці це означало, що будь-які спроби змінити республіканський лад чи відокремити штати розцінювалися як державна зрада. (16, с. 196).

Конституція складається з 7 статей і, вже, на даний момент, 26 поправок.

У стислій вступній частині Конституції її розробка і прийняття обгрунтовані такими причинами: утворенням більш досконалого союзу, утвердженням правосуддя, охороною внутрішнього спокою, організацією спільної оборони.

У преамбулі говориться про сприяння добробуту тим, хто живий, і про надання їм і їхнім нащадкам благ і свобод.

Революційні гасла Декларації про права і свободи американських громадян не згадуються. Упорядники прагнули закріпити права і владу в США за багатою меншістю, всупереч демократичній більшості. Отже, структура загальнофедеральних властей і їхньої компетенції відповідала в першу чергу інтересам крупної буржуазії і плантаторів. У цьому смислі Конституція зробила крок назад у порівнянні з Декларацією незалежності.

Конституція не ліквідувала політичної автономії штатів, але вона протипоставила їй сильну центральну владу, Конфедерація перетворилась у федерацію. (8, с. 209.)

Конституція проголошувала Сполучені Штати Америки президентською республікою, особливостями якої є: поєднання повноважень глави держави і глави уряду в особі президента; позапарламентський метод обрання президента і формування уряду; відсутність у президента права розпуску найвищого законодавчого органу; відсутність у конгресу права приймати вотум недовіри до уряду; заборона членам уряду бути депутатами конгресу і навпаки. (16, с. 197)

Основоположним принципом Конституції став принцип "поділу властей", проголошений свого часу англійським філософом Локком і розвинений видатним мислителем Франції Монтеск"є - "одна влада стримує іншу". (8, с.210.)

Законодавча влада належить двопалатному конгресу. Нижня палата (Палата депутатів) формується відповідно до кількості населення у штаті, верхня (Сенат) представлена двома депутатами від кожного штату незалежно від кількості населення.

Будь - який законопроект приймається і обговорюється обома палатами Конгресу і після схвалення подається президентові на підпис, після чого набирає чинності. Відхилений Президентом законопроект шляхом застосування ним відкладувального вето може набрати чинності після повторного його схвалення двома третинами голосів Конгресу.

Виконавчу владу Конституція вручила Президенту.

Судова влада належить Верховному Суду і місцевим федеральним судам. (16, с. 196-197.)

Оригінальний та добре відпрацьований текст Конституції не містив в собі жодної статті, присвяченої громадським правам і свободам. Тому ще в період ратифікації окремі штати висували вимогу включити до федеральної конституції декларацію громадянських прав за зразком тих, що були у конституціях штатів.

Першому конгресові, скликаному на основі нової Конституції, довелося зайнятися поправками до неї. У червні 1789 р. було внесено перші 10 поправок, які до грудня1791 р. були ратифіковані штатами і вступили в силу. Вони одержали назву "Білля про права", оскільки так чи інакше торкалися політичних та особистих свобод громадян. (16, с. 199.)

Конституцію час від часу підправляли, але головні її положення дійсні й досі. Складається вона з 7 статей і 26 поправок. Вона дає повноваження центральному уряду, розподіляє ці повноваження поміж кількох урядових розгалужень та обмежує владу, як центрального уряду, так і окремих штатів. (10, с.12)

1.5 Право США у XІХ-XX ст.

До початку 20-х років ХХ століття у США налічувалося 22 штати, половина з них були рабовласницькими. Між рабовласниками Півдня і буржуазією Півночі не припинялися конфлікти, особливо коли вконгресі вирішувалася доля нових штатів. Плантатори були зацікавлені у створенні нових рабовласницьких штатів. Буржуазія Півночі була проти цього. Плантатори прагнули зберегти свою перевагу у палатах конгресу. До 1861 р. майже всі американські президенти були з південних штатів.

Восени 1860 р. президентом був обраний один із найвидатніших діячів Америки, республіканець Авраам Лінкольн. Виходець із бідної сім"ї, він згодом став переконаним противником рабства. Його обрання послужило для рабовласників сигналом до заколоту. "Невідворотний конфлікт" між системою найманої праці вилився у відкриту громадянську війну. У грудні 1860 р. штат Південна Кароліна заявив про свій вихід із союзу, його прикладу послідували ще 10 південних штатів. (8, с.216, с.217)

18 лютого 1861 р. тимчасовим президентом Конфедерації південних штатів став Джефферсон Девіс, плантатор. В конституції Конфедерації відкрито проголошувалося, що рабство виступає основою політичного і економічного устрою нової держави (11, с. 203)

У ході війни (1861-1865рр.) уряд США видав закон про гомстеди (20 травня 1862) Акт передбачав фактично безкоштовну роздачу незайнятих земель громадянам США, а також іммігрантам, які виявили бажання взяти громадянство США. Лінкольн підписав також Прокламацію про звільнення рабів від 1 січня 1863 р.

У 1861-1879 рр. були розпочаті заходи, спрямовані на ліквідацію рабовласницької системи: в 1865 р. конгрес прийняв 13-ту поправку до конституції про скасування рабства на всій території США; у 1866 р. була прийнята 14-та поправка, за якою чорні наділялися цивільними правами. В лютому 1870 р. конгрес прийняв 15-ту поправку до Конституції. У ній записано, що право громадян не буде заперечуватися або обмежуватися під приводом раси, кольору шкіри або попереднього арабського становища.

Війна Півночі і Півдня мала прогресивне, визвольне значення. Знищивши рабство і сепаратизм південних штатів, вона сприяла зміцненню незалежності США. У конституційному праві зміцнилося положення: штати не вправі визнавати недійсними федеральні закони, штат не вправі виходити з федерації. (8, с.218, с.219)

На початку ХХ ст. у палаті представників діяло 47 комітетів, у сенаті 29. Влада стала більш залежною від фінансових магнатів. Відбулися зміни у системі голосування на виборах. З 1913 р. сенаторів обирають не конгреси, а виборці - по 2 сенатори від кожного штату, незалежно від числа виборців. На початку ХХ ст. штати уже були лідерами капіталістичного світу практично за усіма показниками. (11, с. 209, с.210)

Після прийняття Конституції США за формою державного устрою стали федерацією з сильним центральним державним апаратом. Коло питань, що належали до компетенції державних органів, було досить великим. Це - зовнішня політика, збройні сили і оборона країни, еміграція та імміграція, зовнішня торгівля і зв"язок між штатами, фінансові питання, пов"язані з федеральним бюджетом. Питання,що не зачіпали інтереси федерації, вирішувалися штатами самостійно. В них працював свій державний апарат і діяли свої конституції. Останні, на відміну від Конституції США, були більш гнучкими і систематично зазнавали численних змін. (16, с. 199)

Розділ ІІ. Структура американського права

У фундамент конституційної системи США закладено три принципи: а) розподілу державної влади ; б) федералізму ; в) принцип судового конституційного нагляду .

Принцип розподілу влади :

Принцип розподілу влади у державі реалізовується через систему "стримувань і противаг" гілок влади, котра передбачає організаційну незалежність трьох гілок державної влади і розмежування між ними відповідних функцій. (16, с. 197)

Законодавча гілка влади:

Орган законодавчої влади - Конгрес - складається з обраних представників від кожного з 5о штатів. Він є єдиним органом США, який може приймати федеральні закони, накладати федеральні податки, оголошувати війну та вводити у дію міжнародні угоди.