Курсовая работа: Особливості прояву емоцій дітей середнього шкільного віку як регуляторів пізнавальної поведінки на уроці фізичної культури
Нейрофізіологічні механізми цілеспрямованої поведінки дуже складні і тому вивчені недостатньо. Найбільш зробленою моделлю цих механізмів є «теорія функціональних систем» (П. К. Анохін). Сутність цієї теорії полягає в тому, що при виникненні потреби утворюється тимчасове об'єднання всіх структурних і фізіологічних систем організму в єдину функціональну систему, спрямовану на задоволення цієї потреби.
Цілеспрямована активність у тварин з високорозвиненою нервовою системою й у людини регулюється двома механізмами, а саме: мотивацією й емоціями.
2.2 Регуляція і керування психічними процесами організму
Висока досконалість керуючих систем, що забезпечують життєдіяльність живих істот, протягом уже багатьох століть уражає уяву вчених. Однак дотепер керування живими організмами і саморегуляція їх залишається однієї з найбільших таємниць природи, у яку науці вдалося проникнути ще дуже мало.
Явища доцільного саморегулювання, що відбивають закономірності біологічної форми руху матерії вивчає біокібернетика.
Для категорії живих істот особливо характерні явища самоорганізації складних систем, процеси одержання, передачі, збереження і переробки Інформації, результатом чого є цілеспрямоване керування. Під керуванням мають на увазі вибір і застосування впливів, що приводять систему в діяльність, оптимізуючих і направляючих діяльність системи на досягнення певного (визначеного) результату.
Для систем, що самоорганізуються, (живих організмів) визначений результат можна назвати метою діяльності, заданої ззовні чи сформованої із внутрішніх тенденцій розвитку системи. Доцільність — одна з основних ознак будь-якого керування.
Оскільки нас цікавить роль емоцій у регулюванні доцільної поведінки з метою керування нею, важливо визначитися з питанням, як співвідносяться керування і регулювання (регуляція). Варто розрізняти поняття керування і регулювання [8]. Регулювання в широкому змісті — це процес, що забезпечує необхідні значення перемінних, істотних для функціонування об'єкта керування. Як відомо, впливи на об'єкт при керуванні можуть бути спрямовані не тільки на забезпечення нормального функціонування об'єкта, але і на поліпшення цього функціонування, на розвиток об'єкта. Керування включає не тільки регулювання, але і вироблення значень перемінних, які визначають поведінку об'єкта. При цьому керуючі впливи, спрямовані на досягнення бажаної цілі керування, можуть викликати різні зміни перемінних і параметрів аж до зміни структури об'єкта керування. У той же час регулювання повинне тільки забезпечити стійкість стану чи поведінки об'єкта керування. Отже, регулювання є частинним випадком керування.
Складна динамічна організація біокібернетичної системи вимагає безупинного керування, без якого система не може Існувати. Особливістю цього керування є те, що воно відбувається на основі самоорганізації і набуває активного характеру.
Саморегулювання живої природи здійснюється не хаотично, а у визначеному напрямку, у вигляді вирішення задачі оптимізації її біокібернетичних систем, до яких відноситься і людина як індивід. Визначена аналогія проглядається й у соціальних системах, компонентом (підсистемою) якої є людина як особистість.
Таким чином, людина — це кібернетична система, регуляція якої будується на позитивному і негативному зворотному зв'язках. Це відкрита динамічна система, зв'язана із середовищем вхідними і вихідними каналами зв'язку, контрольованими самою системою.
Розділ 3.Функция емоцій у педагогічному процесі
3.1 Поняття про емоції
Емоції (від лат. emoveo — потрясаю, збуджую, хвилюю) — психічне відображення у формі безпосереднього випередження переживання життєвого вмісту явищ і ситуацій, обумовлених відношенням їхніх об'єктивних властивостей до потреб суб'єкта [18], це яскраво виражене особистісне відношення людини до навколишнього дійсності і до себе.
У процесі еволюції емоції виникли як засіб, що дозволяє багатьом істотам визначати біологічну значимість станів організму і зовнішніх впливів. Емоції по походженню являють собою форму видового досвіду: орієнтуючись на них, індивід робить необхідні дії (наприклад, по уникненню небезпеки, продовженню роду), доцільність яких залишається для нього схованою. Емоції важливі і для придбання індивідуального досвіду. Будучи суб'єктивною формою вираження потреби, емоції передують діяльності по їхньому задоволенню, спонукаючи і направляючи її [18]. У цьому випадку емоції викликаються ситуаціями і сигналами, що передують прямим, впливам які викликають емоції, що дозволяє суб'єкту завчасно до них приготуватися.
Вищий продукт розвитку емоцій людини — стійкі почуття до предметів, що відповідають його вищим потребам. Сильне, абсолютно домінуюче почуття, називається пристрастю. Події, що сигналізують про можливі зміни в житті людини, поряд зі специфічними емоціями можуть викликати також зміни загального емоційного фону — так звані настрої.
Емоційне життя людини наповнене різноманітним змістом: емоції виражають оцінне відношення до окремих умов, що сприяють чи перешкоджають здійсненню діяльності (наприклад, страх, гнів), до конкретних досягнень у ній (радість, засмучення), до сформованих або можливих чи неочікуваних ситуацій і т.п.
Характер і динаміка ситуативних емоцій визначаються як об'єктивними подіями, так і почуттями, з яких вони розвиваються (наприклад, з любові може розвинутися гордість коханою людиною, засмучення через його невдачі, ревнощі й ін.). Відношення до відбиваних явищ як головна властивість емоцій представлені в їхніх якісних характеристиках (до них відносяться знак (позитивний, негативний) і модальність (подив, радість, відраза, обурення, тривога, сум і т.д.)), в динаміці протікання самих емоцій (тривалість, інтенсивність і ін.) і їхнього зовнішнього вираження (емоційної експресії) — у міміці, мові, пантоміміці.
Розвиток емоцій в онтогенезі знаходить своє вираження в диференціації якостей емоцій, ускладненні об'єктів, що викликають емоційний відгук, розвитку здатності регулювати емоції і їхнє зовнішнє вираження. Емоційний досвід людини змінюється і збагачується в процесі розвитку особистості при сприйнятті творів мистецтва, під впливом засобів масової інформації, у результаті співпереживань (емпатій), що виникають у спілкуванні з іншими людьми. Емпатія (грец. empatheia — співпереживання) збагнення емоційних станів іншої людини у формі співпереживання.
Емоції виникли в процесі еволюції людини і їм належить важлива роль у формуванні поведінкових реакцій організму, прагнень і задоволенні потреб людини. «...Без «людських емоцій» ніколи не бувало, немає і бути не може людського шукання істини».
Інформаційна теорія емоцій, запропонована П. В. Симоновим, — це концепція, відповідно вищих тварин визначаютьсяякою-небудь актуальною потребою (її якістю і величиною) і оцінкою суб'єктом імовірності (можливості) її задоволення на основі раніше накопиченого досвіду й інформації, що надходить ззовні. Цю оцінку суб'єкт робить, мимоволі зіставляючи інформацію про засоби, час, ресурси і т.п., необхідні для досягнення цілі (задоволення потреби), і інформацію про засоби, час і т.п., що він одержує в даний момент. Представлення про імовірність досягнення цілі суб'єктивні, що визначає суб'єктивність виникаючих при цьому емоцій. Однак у більшості випадків суб'єктивна оцінка більш-менш вірно відбиває об'єктивну імовірність, інакше емоції втратили б своє адаптивне (пристосувальне) значення. Прогнозування імовірності досягнення цілі в людини може здійснюватися як на усвідомлюваному, так і на неусвідомлюваному рівні вищої нервової діяльності. Зростання імовірності досягнення цілі в результаті надходження нової інформації породжує позитивну емоцію, а падіння імовірності в порівнянні з раніше прогнозом, що мався веде до негативної емоційної реакції.
Емоційна інформаційна теорія, розвиває ідею И, П. Павлова про активацію мозкових механізмів емоцій при розбіжності раніше сформованого «внутрішнього динамічного стереотипу» із «зовнішнім динамічним стереотипом», що змінився.
Для розуміння ролі емоцій у регуляції цілеспрямованої поведінки становить певний інтерес емоційність — властивість людини, що характеризує зміст, якість і динаміку ЇЇ емоцій і почуттів. Змістовні аспекти емоційності відбивають явища і ситуації, що мають особливу значимість для суб'єкта. Вони нерозривно зв'язані зі стрижневими особливостями особистості, її моральним потенціалом: спрямованістю мотиваційної сфери, світоглядом, ціннісними орієнтаціями Й ін. Якісні властивості емоційності характеризують відношення індивіда до явищ навколишнього світу і знаходять своє вираження в знаку і модальності домінуючих емоцій. До динамічних властивостей емоційності відносяться особливості виникнення, протікання і припинення емоційних процесів і їхнього зовнішнього вираження. Емоційність є однієї з основних (поряд з активністю) складових темпераменту, що має безпосереднє відношення до характеру людини і регуляції її цілеспрямованої поведінки.
В емоціях розрізняють дві сторони: суб'єктивну, котра виявляється переживаннями — тривогою, пристрастю, злістю, задоволенням чогось, і об'єктивну, для якої характерно крайня напруга усіх фізіологічних систем організму.
При емоціях відбуваються зміни в діяльності органів дихання, травлення, серцево-судинної системи, залоз внутрішньої секреції, скелетної і гладенької мускулатури й ін. Це зв'язують з анатомічною близькістю і функціональними зв'язками мозкових центрів емоцій з центрами спраги, голоду й інших біологічних потреб.
Зміни в діяльності вегетативних систем настільки великі, що їх називають "вегетативною бурею". Ця "буря" виявляється різким підвищенням діяльності серцево-судинної, дихальної, м'язової систем; у цей час блокуються механізми стомлення, активуються процеси катаболізму і гальмуються процеси анаболізму. Ці реакції виникають і закріплюються в процесі еволюції тваринного світу як форма термінової адаптації всіх енергетичних І пластичних ресурсів при небезпечних для життя обставинах. Оскільки для фізіологічних систем характерні певна інертність і організм не може швидко мобілізувати свої ресурси на боротьбу із загрозою, то виникла система механізмів швидкого підвищення функціональних можливостей всього організму ще до початку боротьби (активності) [9, 20, 45]. Таким чином, емоція є своєрідною сигнальною реакцією випередження (попередження).
І.С. Кучеров (1991) вважає, що емоції виникають тоді, коли людина не знає про свої можливості щодо усунення небезпеки чи задоволення потреб. На нашу думку, це не завжди так. Іноді людина свідомо звертається до тієї чи іншої діяльності, що обіцяє для нього позитивні (чи негативні) емоції, причому це може здійснюватися неодноразово. Для прикладу — емоції з приводу добре виконаного чергового завдання при відомих алгоритмі і своїх можливостях. Інший приклад — емоції на основі спогадів.
Вважається, що для досягнення якої-небудь цілі необхідні три фактори: інформація, енергія і час. Оскільки кожна новина таїть у собі невідомість, тобто дефіцит інформації, то ступінь емоційної напруги буде залежати від ступеня поінформованості (інформації) про характер події (небезпеки), про внутрішні можливості (запасах енергії), необхідні для її подолання, і про запас часу як на підготовку для боротьби, так і для самої боротьби. Чим менша інформація, що необхідна для вирішення завдання, тим більший ступінь емоційної напруги.
Розрізняють емоції стенічні й астенічні, нижчі і вищі. Нижчі емоції пов'язані з задоволенням біологічних потреб організму і спрямовані на підтримку гомеостазу, самозахисту й інстинктів. Вищі емоції виникають тільки в людини і зв'язані з задоволенням особистісних і соціальних потреб інтелектуальних, моральних, естетичних і т.п. Вищі емоції розвиваються на базі свідомості і тому роблять гальмуючий контролюючий вплив на нижчі емоції. Ці філогенетично більш древні нижчі елементарні емоційні реакції, зв'язані з діяльністю підкіркових нервових структур головного мозку, відносять до протопатичних (підкіркових) ?