Курсовая работа: Особливості розвитку рибного ставкового господарства
Ставки рибоводного господарства за своїм призначенням поділяються на чотири групи водопостачальні — головні, зігрівальні ставки відстійники виробничі (нерестові, малькові, вирощувальні, зимувальні, нагульні і маткові) використовують для розведення і вирощування риби, санітарно профілактичні підсобні — садки.
Головний ставок призначений для нагромадження води з наступною подачею її в систему виробничих ставків. Місце розташування головного ставка вибирають з таким розрахунком, щоб рівень води в ньому був вище рівня всіх промислових ставків. Це дозволить забезпечити самопливне водопостачання ставків. У випадку якщо ріка несе велику кількість зважених часток головний ставок відіграє роль ставка відстійника. Його використовують у якості нагульного, якщо він не служить для водопостачання племінних ставків. Розміри цього ставка визначаються в залежності від розмірів виробничих ставків.
При відсутності головного ставка в господарстві при необхідності відстоювання води від надлишку зважених часток створюють ставки-відстійники, у яких вода освітлюється і разом з тим прогрівається, після чого вона подається у виробничі ставки.
Нерестові ставки призначені для розмноження риби і повинні відповідати оптимальним умовам для нересту, розвитку ікри і кількості личинок. Ці ставки варто розміщувати на незаболочених з порівняно рівнинним рельєфом ділянках, на ґрунтах, вкритих м'якою луговою рослинністю. При відсутності на території ставків рослинності потрібно сіяти трави або влаштовувати штучні нерестовища1 .
Водопостачання і спуск води в цих ставках повинні бути незалежні. Вони повинні швидко звільнятися від води, тому на території улаштовують водозбірні канави шириною по дну 0,4 м і глибиною до 0,4 м.
Нерестові ставки не слід використовувати для інших цілей, щоб не привести до вимокання і зникнення на дні лугової рослинності, а також щоб уникнути епізоотії.
Малькові ставки призначені для підрощування личинок, пересаджених з нерестових ставків, які надходять з інкубаційного цеху. Підрощування мальків у цих ставках триває 15...18, іноді до 40 діб. Для кращого розвитку кормової бази малькових ставків рекомендується розорювати і вносити органічне добриво.
Вирощувальні ставки служать для вирощування одноліток. Личинки, пересаджені з нерестових або малькових ставків, утримуються у вирощувальних ставках до кінця вегетаційного періоду, потім молодь пересаджують у зимувальні ставки, іноді в нагульні. Не рекомендується розміщати вирощувальні ставки на сильно-заболочених ділянках, тому що вони будуть мати погану природну рибопродуктивність. Для зручності вирощувальні ставки потрібно розміщати якнайближче до зимувальних ставків. Водопостачання в них повинно бути незалежним, із встановленими різного роду фільтрами (гравійними, піщаними і ін.) в системі для подачі води.
Зимувальні ставки призначені для зимового перебування риби. Глибина в цих ставках встановлюється в залежності від зони розташування господарства. У південних районах вона може не перевищувати 1,5 м. Розташовують їх поблизу від джерела водопостачання, щоб скоротити довжину каналу або лотка для подачі води. Це дозволяє забезпечити нормальне водопостачання зимувальних ставків. Заболочені і заторфовані ділянки з високим рівнем ґрунтових вод непридатні для створювання цих ставків, але якщо ставки ці роблять на торфовищах, то необхідно видаляти торф до мінерального ґрунту або присипати територію мінеральним ґрунтом шаром не менш 20 см.
Основна вимога, яка ставиться до зимувальних ставків,— створення оптимальних умов для зимівлі рибо-посадкового матеріалу і риб не першого року. Для цього необхідно забезпечити належний кисневий режим за допомогою постійної проточності. Вода джерела водопостачання повинна мати високий вміст кисню, низьку окислюваність, бути чистою від забруднень промисловими і побутовими стоками.
Нагульні ставки призначені для вирощування товарної риби. Ставки цієї категорії найбільш великі в господарстві. Їхні розміри визначаються рельєфом місцевості, однак для зручності експлуатації їх доцільніше всього будувати площею 50...150 га, тому що рибоводна практика показує, що рибопродуктивність ставків у значній мірі залежить від їх розмірів. Так, на невеликих ставках, де легше здійснити комплекс різних інтенсифікаційних заходів, одержують більше рибної продукції з одиниці площі. Маленькі ставки мілководні, тому в них добре розвивається кормова база. Великі глибини несприятливі для харчування і росту коропа, що пов'язано з більш низькими температурами води і меншим вмістом кисню в придонних шарах. При виборі оптимальних площ ставків варто враховувати однак, що спорудження невеликих ставків дорожче і вимагає додаткових площ для дамб, більшого числа донних водоспусків і інших гідротехнічних споруджень.
Нагульні ставки повинні бути сплановані так, щоб при спуску вони цілком осушувалися.
Маткові літні і зимові ставки призначені для літнього і зимового перебування молодняку. Розміри ставків залежать від чисельності племінної риби. Побудові цієї категорії ставків варто надавати особливого значення, тому що забезпечення гарних умов для перебування в них молодняку — важлива умова для одержання високоякісного потомства.
Карантинні ставки призначені для тимчасового розміщення хворої риби або риби, завезеної з інших господарств. Ці ставки розташовують в кінці господарства, на відстані не ближче 20 м від інших ставків. Скидати воду з цих ставків можна тільки після дезінфекції.
Ставка-садки відносять до групи підсобних ставків, тому що використовують їх головним чином восени для збереження живої риби, а навесні для тимчасового розміщення однорічників до їх реалізації. Садки використовують також навесні для розміщення племінників до посадки їх на нерест і реконструкційний матеріал до посадки в маткові ставки.
В останні роки в зв'язку з переходом на заводський метод відтворення в господарствах будують невеликі переднерестові ставки (земляні садки) площею 10...15 м2 . У них розміщують племінників після гіпофізарних ін'єкцій. Ставки повинні знаходитися в безпосередній близькості від інкубаційного цеху, мати гарну проточність і при необхідності швидко звільнятися від води.
У господарствах із трирічним оборотом вирощування риби є додатково ще одна категорія ставків — вирощувальні ставки другого порядку, призначені для вирощування дворічників. За обладнанням вони не відрізняються від нагульних ставків1 .
Площі ставків різних категорій у рибоводних господарствах повинні знаходиться у визначеному співвідношенні, що являється необхідною умовою нормальної роботи господарства. Це співвідношення залежить від рівня інтенсифікації і рибоводно-біологічних нормативів.
Площі спеціальних ставків (маткових, карантинних) планують, виходячи з загальної потужності господарства, незалежно від співвідношення ставків інших категорій.
У повносистемному рибоводному господарстві з дворічним оборотом, коли весь рибо-посадковий матеріал використовується тільки для своїх нагульних ставків, площі ставків окремих категорій будуть приблизно наступними: нерестові — 0,1...0,5%, вирощувальні — 3...7, нагульні — 91...96, зимувальні — 0,2...0,1 %. У риборозплідниках основну частину водної площі використовують під вирощувальні ставки (90...95 %), а під нерестові ставки використовують 2...3, зимувальні — 3...7 %.
При трирічному обороті співвідношення окремих категорій ставків складе: нерестові — 0,25...0,50 %, малькові — 2, вирощувальні першого порядку — 10, вирощувальні другого порядку — 20...25, нагульні — 60...65, зимувальні — 3 %.
Зазначені співвідношення ставків є тільки прикладом. Вони будуть змінюватися в залежності від призначення господарства, рибопродуктивності ставків, нормативної маси рибо-посадкового матеріалу і товарної риби, ступеня інтенсифікації господарства, щільності посадки риби.
Площа окремих категорій ставків у кожному конкретному випадку розраховують на підставі рибоводно-біологічних норм. Для літніх ставків враховують загальну рибопродуктивність і індивідуальний приріст маси риби. Площа нерестових і зимувальних ставків визначають за прийнятими нормами посадки. За основу розрахунку приймають задану потужність господарства або наявну придатну земельну ділянку, або потужність джерела водопостачання. Для кожної водойми, з обліком її біологічної специфіки, гідрологічних і гідрохімічних особливостей, підбір окремих видів риб і їх співвідношення можуть бути різними.
1.2 ВПЛИВ ГІДРОХІМІЧНОГО ТА ГІДРОБІОЛОГІЧНОГО РЕЖИМІВ СТАВІВ НА РИБОПРОДУКТИВНІСТЬ
Водневий показник (рН) є одним з важливих факторів середовища. Найбільше сприятливо для більшості риб значення рН, близьке до нейтрального. При значних змінах в сторону кислого або лужного середовища зростає кисневий поріг, послаблюється інтенсивність дихання. Можливі границі рН, у яких можуть жити прісноводні риби, при інших рівних умовах залежать від видової приналежності. Найбільш витривалий карась і короп, щука переносить коливання рН у межах 4,8...8,0; струмкова форель — 4,5...9,5; короп 4,3...10,8.
Сольовий склад відіграє важливу роль у житті гідробіонтів. При цьому має значення як сумарна кількість розчинених у воді мінеральних солей, або солоність, так і іонний склад води. По загальній кількості розчинених речовин природні води умовно підрозділяють на 3 групи: прісні, солонуваті і солоні. У групу прісних входять води, що містять до 1 г/л, солонуваті — 1..15 г/л і в групу солоних входять води із вмістом 15...40 г/л мінеральних розчинених речовин.
Чим більше солей розчинено у воді, тим вищий в ній осмотичний тиск, до якого чутливі гідробіонти. Маючи визначений сольовий склад, організми повинні підтримувати його сталість. Для цього в них існують різні механізми, що не тільки підтримують деяку різницю концентрації солей у середовищі і тілі, але і забезпечують стабільність концентрації в організмі окремих іонів і їх співвідношення. У мінеральному живленні риб істотну роль може відіграти захоплення різних іонів клітинами поверхні тіла, наприклад з'єднання сірки, фосфору й інших мінеральних елементів.
Особливе значення для живлення фітопланктону і вищої водної рослинності мають біогенні елементи — азот, фосфор, кремній, залізо й ін. На тваринні організми істотно впливає вміст у воді мікроелементів — кобальту, нікелю, марганцю, міді, цинку, стронцію й ін. Недостатня кількість або їх надлишок приводить до патології в розвитку, отруєнням і нерідко загибелі. Джерелом надходження мікроелементів у рибу є вода, рослинність, природний і штучний корми.
Органічна речовина присутня у воді в розчиненому і зваженому стані. Їх поділяють на автохтонні й алохтонні. Запаси автохтонних речовин поповнюються за рахунок фотосинтезу фітопланктону, макрофітів і хемосинтезу деяких бактерій, алохтонних — за рахунок виносу їх з водозбірної площі, надходження з атмосферними, а також іноді з побутовими і промисловими стоками. Частка розчиненої органічної речовини приблизно в сотні разів більша, ніж органічної речовини в живих організмах і детриті.
Такі легкозасвоювані органічні речовини, як цукри, амінокислоти, вітаміни й інші, мають важливе значення в житті гідробіонтів і в першу чергу в їхньому живленні. До зважених органічних речовин відноситься детрит, що складається з мінеральних і органічних часток, що поєднуються в складні комплекси. Детритом харчуються багато коловерток, ракоподібні, молюски, голкошкірі і багато риб.