Курсовая работа: Особливості розвитку взаємин дітей старшого дошкільного віку

РОЗДІЛ I. ТЕОРІЯ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1 Аналіз психолого – педагогічної літератури з проблеми дослідження

У дослідженнях сучасних зарубіжних та вітчизняних учених проблема поведінки особистості розглядається переважно у таких аспектах: теоретико-методологічні засади виховання культури поведінки (С. Анісімов, М. Бердяєв, М. Вебер, В. Малахов, В. Соловйов, В. Франкл); особистісно орієнтований підхід до її виховання (І. Бех, А. Богуш, А. Бойко, О. Кононко, В. Кузь, О. Савченко); особливості виховання культури поведінки на різних етапах онтогенетичного розвитку (Ф. Алімов, Л. Артемова, В. Білоусова, О. Дейч, О.Богданова, В. Горєва, В. Нечаєва, М. Левківський, С. Петеріна, Н. Хамська, А. Шемшурина та ін.); формування культури взаємин дітей дошкільного і молодшого шкільного віку (Л. Артемова, А. Гончаренко, В.Киричок, Н. Хіміч, О. Яницька); естетичні аспекти культурної поведінки (М. Волос, В. Дружинін, І. Зязюн, Л.Масол, Н. Миропольська, А. Федь).

У філософії поняття "культура поведінки" особистості тісно пов’язується з поняттям "культура". Сучасні філософи (С. Анісімов, М. Горлач, К. Леві-Строс, В. Межуєв, Е. Маркарян, І. Надольний, Ж.-П. Сартр, Л.Сохань, В. Шинкарук та ін.) розглядають культуру як сферу становлення, розвитку і соціалізації людини.

У соціології "культура поведінки" визначається як сукупність духовних цінностей, правил, норм, що регулюють характер взаємин між людьми і слугують для того, щоб полегшити їхнє входження в суспільство.

Тим самим культура поведінки постає результатом успішної адаптації людини до умов життя в суспільстві (Е.Дюркгейм, Е. Ериксон, Л. Козер, Р. Мертон, Т. Парсонс, П. Сорокін).

Основа етичного підходу до культури поведінки особистості (Т. Аболіна, Л. Волченко, В. Дружинін, В.Єфименко, В. Малахов та ін.) полягає в тому, що будь-які вчинки людини розглядаються у діалектиці добра і зла. Тому моральна поведінка оцінюється за принципом "максималізації добра і мінімалізації зла", а критерієм її розвитку вважається якісна характеристика моральних цінностей. Виходячи з цього, під культурою поведінки розуміють сукупність форм повсякденних дій і вчинків людини, в яких віддзеркалюються моральні та естетичні поведінкові норми (А. Гусейнов, О. Дробницький, І. Кон). Оскільки життєдіяльність особистості включає як творчі, так і репродуктивні моменти, то у структурі культури поведінки виокремлюють "особову" та функціональну форми, що не виключає їх переплетення на практиці. На думку Т. Аболіної, Л. Волченко, В. Єфименко, якщо функціональна форма спілкування регулюється етикетом, то "особова" форма не обмежується лише формальною регуляцією, оскільки міжособистісні взаємини є динамічними і вимагають прояву спектру мотивів поведінки: від потреби творити добро до прагматичного ставлення до інших. За такого підходу культура поведінки є одночасно результатом і показником відповідності дій і вчинків людини соціальним нормам поведінки.

В естетиці (В. Алексєєва, Д. Кучерюк, Т. Левчук, А. Шефтсбері) домінує думка про тісний зв’язок категорій прекрасного, гармонійного з етичними категоріями істини, блага, добра. У зв’язку з цим культура поведінки передбачає взаємозв’язок внутрішньої культури особистості та зовнішніх форм її виявлення, що ґрунтуються на поняттях "красиве", "гармонійне", "досконале" (В. Дружинін, Т. Левчук).

У психології (Б. Ананьєв, І. Бех, Л. Божович, Л. Колберг, В. Роменець, С. Рубінштейн, Н. Чепелева, та ін.) культура поведінки кваліфікується як динамічне особистісне утворення, що поступово виявляється, формується і видозмінюється протягом життя людини в процесі вчинкових дій.

Педагоги минулого (Я. Коменський, П. Лесгафт, Дж. Локк, М. Монтессорі, Р. Оуен, Й. Песталоцці, С.Русова, Ж.-Ж. Руссо) визначальним у формуванні культури поведінки дітей дошкільного віку вважали вплив родини. Актуальними і сьогодні є такі виділені ними принципи виховання культури поведінки: природовідповідності і культуровідповідності; необхідності її виховання з раннього віку; наступності між дошкільною і шкільною освітою; надання дитині права на свободу і самостійність з метою накопичення досвіду соціальної поведінки; вплив на емоційно-почуттєву сферу; забезпечення єдності чуттєвого і раціонального у формуванні поведінкових звичок; виховання засобами казки, музики, зображувального мистецтва, природи як такими, що залучають до добра, краси, людяності.

Формування культури поведінки дітей 5-6-го років життя відбувається в умовах поступового розширення соціального середовища. Найбільш авторитетною фігурою залишається дорослий, на оцінку якого дитина орієнтується у власних діях і вчинках, проте надалі розширюються взаємини з однолітками, значення яких постійно зростає. Серед основних механізмів, що визначають формування культури поведінки, виділяють спостереження за соціальною поведінкою, наслідування дій і вчинків, інтеріоризація.

1.2 Формування особистісних якостей у дитини-дошкільника

Під основними, або базовими, якостями особи розуміються ті, які, починаючи оформлятися в ранньому дитинстві, досить скоро закріплюються і утворюють стійку індивідуальність людини, визначувану через поняття соціального типу, або характеру, особи. Це фундаментальні риси особи, домінуючі мотиви і потреби, інші властивості, по яких опісля багато років можна дізнатися людину. Такі якості відрізняються від решти особових властивостей людини тим, що їх витоки йдуть в дитячий і ранній вік, а передумови до формування складаються в той період життя дитини, коли він ще не володіє мовою. Життєва стійкість цих якостей пояснюється, зокрема, тим, що в початковий період формування даних властивостей мозок дитини ще незрілий, а його здібність до диференціації подразників недостатньо розвинена.

Основні особові якості відрізняються від інших тим, що їх розвиток — принаймні в початковий період — певною мірою залежить від біологічно обумовлених властивостей організму. До таких особових якостей належать, наприклад, екстраверсія і інтроверсія, тривожність і довіра, емоційність і товариськість та інші. Вони складаються і закріплюються у дитини в дошкільному віці, в умовах складної взаємодії багатьох чинників: генотипу і середовища, свідомості і несвідомого, наслідування і ряду інших.

Самооцінка дитини, усвідомлення вимог, що пред'являються до нього, з'являються приблизно до трьох-чотирьом років на основі порівняння себе з іншими людьми. На порозі школи виникає новий рівень самосвідомості і вольової регуляції поведінки. Він характеризується оформленням у дитини його «внутрішньої позиції» — досить стійкої системи відносин до себе, к людям, до навколишнього світу. «Виникнення такого новоутворення, — пише Л.І. Божович, — стає переломним пунктом впродовж всього онтогенетичного розвитку дитини».

Внутрішня позиція дитини надалі стає початковим пунктом для виникнення і розвитку у нього багато інших, зокрема вольових, якостей особи, в яких виявляються його незалежність, наполегливість, самостійність і цілеспрямованість. Усвідомлення себе як індивіда приходить до дитини у віці близько двох років. В цей час діти дізнаються свою особу в дзеркалі і на фотографії, називають власне ім'я. До семи років дитина характеризує себе в основному із зовнішнього боку, не відокремлюючи свій внутрішній світ від опису поведінки. Самосвідомість, що формується, коли воно досягає достатньо високого рівня, приводить до появи у дітей схильності до самоаналізу, до ухвалення на себе відповідальності за те, що відбувається з ними і навколо них. Виникає виражене прагнення дитини в будь-якій ситуації робити все від себе можливе для того, щоб добиватися поставленої мети.

Вельми помітним в дошкільному віці стає процес розвитку особи і вдосконалення поведінки дитини на основі прямого наслідування навколишнім людям, особливо дорослим і одноліткам. Можна сказати, що даний вік є сензитивный періодом в розвитку особи на основі наслідування, що супроводжується закріпленням спостережуваних форм поведінки спочатку у вигляді зовнішніх наслідувальних реакцій, а потім — у формі демонстрованих якостей особи. Будучи спочатку одним з механізмів навчання, наслідування потім може стати стійкою і корисною якістю особи дитини, суть якої полягає в постійній готовності бачити в людях позитивне, відтворювати і засвоювати його. Правда, особливою етично-етичною селективністю наслідування в цьому віці ще не володіє, тому діти з однаковою легкістю можуть засвоювати як хороші, так і погані зразки поведінки.

У молодшому і середньому дошкільному дитинстві продовжується формування характеру дитини. Він складається під впливом спостережуваної дітьми характерної поведінки дорослих. У ці ж роки починають оформлятися такі важливі особові якості, як ініціативність, воля, незалежність.

У старшому дошкільному віці дитина навчається спілкуватися, взаємодіяти з навколишніми людьми в спільній з ними діяльності, засвоює елементарні правила і норми групової поведінки, що дозволяє йому надалі добре сходитися з людьми, налагоджувати з ними нормальні ділові і особисті взаємини.

У дітей, починаючи приблизно з трирічного віку, виразно виявляється прагнення до самостійності. Будучи не в змозі реалізувати його в умовах складного, недоступного життя дорослих, діти зазвичай задовольняються тим, що відстоюють свою самостійність в грі. По гіпотезі, яка була запропонована Д.Б.Ельконіним, дитяча гра виникає саме завдяки існуванню у дитини такої потреби [18, с.293].

У віддалені від нас часи історії, а також у дітей з сучасного суспільства, що виховувалися в умовах, коли саме життя спонукало їх з раннього дитинства бути самостійними, дитячі ігри виникали набагато рідше, ніж в умовах новітньої європейської цивілізації. До появи і подальшого розвитку ігор привело виділення дитинства як особливого підготовчого періоду життя. Сучасні іграшки — це заступники тих предметів, з якими дитина повинна буде зустрітися в реальному житті у міру свого дорослішання.

До середнього дошкільного віку у багатьох дітей складається уміння і здатність правильно оцінювати себе, свої успіхи, невдачі, особові якості, причому не тільки в ігровій, але також і в інших видах діяльності: ученні, праці і спілкуванні. Таке досягнення слід розглядати як ще один крок на шляху до забезпечення нормального навчання в школі в майбутньому, оскільки з початком шкільного навчання дитині постійно доводиться оцінювати себе в різних видах діяльності, і якщо його самооцінка виявляється неадекватною, то і самоудосконалення в даному вигляді діяльності зазвичай затримується.

Особливу роль в плануванні і прогнозуванні результатів особового розвитку дитини грає уявлення про те, як діти різного віку сприймають і оцінюють своїх батьків. Ті з батьків, хто є хорошим об'єктом для наслідування і одночасно викликає до себе позитивне відношення дитини, здатні робити на його психологію і поведінку найбільш сильний вплив. У деяких дослідженнях встановлено, що найпомітнішу дію батьків на собі випробовують діти у віці від трьох до восьми років, причому між хлопчиками і дівчатками є певні відмінності. Так, у дівчаток психологічний вплив батьків починає відчуватися раніше і продовжується довше, ніж у хлопчиків. Цей період часу охоплює роки від трьох до восьми років. Що стосується хлопчиків, то вони значно міняються під впливом батьків в проміжку часу від п'яти до семи років, тобто на три роки менше.

1.3 Засвоєння етичних норм

Дошкільний вік, займаючи за шкалою фізичного розвитку дитини період часу від трьох до шести років, вносить великий внесок до психічного розвитку дитини. За ці роки дитина набуває багато чого з того, що залишається з ним надовго, визначаючи його як особа і подальший інтелектуальний розвиток. З погляду формування дитини як особи весь дошкільний вік можна розділити на три частини.

Перша з них відноситься до віку три-чотири роки і переважно пов'язана із зміцненням емоційної саморегуляції. Друга охоплює вік від чотирьох до п'яти років і стосується етичної саморегуляції, а третя відноситься до віку близько шести років і включає формування ділових особових якостей дитини. У дошкільному віці діти починають керуватися в своїй поведінці, в оцінках, що даються собі і іншим людям, певними етичними нормами. У них формуються більш менш стійкі моральні уявлення, а також здібність до етичної саморегуляції. Джерелами моральних представлень дітей є дорослі, які займаються їх навчанням і вихованням, а також однолітки. Етичний досвід від дорослих до дітей передається і засвоюється в процесі спілкування, спостереження і наслідування, через систему заохочень і покарань. Спілкуванню належить особлива роль в розвитку особи дошкільника. Знаючи історію і зміст між особових контактів дитини в дошкільному віці, ми можемо багато що зрозуміти в його становленні як особі.

Спілкування пов'язане із задоволенням однойменної потреби, яка виявляється досить рано. Її виразом є прагнення дитини до пізнання себе і інших людей, до оцінки і самооцінки. Уважний розгляд того, як в онтогенезі розвивається спілкування, який характер воно приймає при включенні дитини в різні види спільної з іншими людьми діяльності, допомагає краще з'ясувати ті можливості, які з віком відкриваються для розвитку особи. У дошкільному дитинстві, як і в дитинстві і ранньому віці, одну з головних ролей в особовому розвитку дитини як і раніше грає мати. Характер її спілкування з дитиною безпосередньо позначається на формуванні у нього тих або інших особових якостей і видів поведінки. Прагнення до схвалення з боку матері стає для дитини дошкільного віку одним із стимулів поведінки. «Істотного значення для розвитку дитини набувають оцінки, які йому і його поведінці дають близькі дорослі люди».

Одними з перших дітьми засвоюються норми і правила так званої «побутової» поведінки, культурно-гігієнічні норми, а також норми, пов'язані з відношенням до своїх обов'язків, з дотриманням режиму дня, з поводженням з тваринами і речами. Останніми з етичних норм засвоюються ті, які стосуються поводження з людьми. Вони найбільш складні і важкі для дитячого розуміння, і проходження їм на практиці дітям дається насилу.

Позитивне значення для засвоєння таких правил мають сюжетно-ролеві ігри з правилами, поширені в старшому дошкільному віці. Саме у них має місце уявлення, спостереження і засвоєння правив, їх перетворення на звичні форми поведінки. Спочатку діти слідують засвоюваним нормам і правилам між особової поведінки шляхом наслідування (молодший дошкільний вік), потім починають глибше усвідомлювати суть самих цих правил і норм (старший дошкільний вік). Вони не тільки самі виконують їх, але уважно стежать за тим, щоб і інші діти, що знаходяться поряд з ними, слідували цим же правилам і нормам. Для поведінки дітей в дошкільному віці наступає період, коли воно виходить за рамки пізнавальної саморегуляції і переноситься на управління соціальними діями і вчинками. Іншими словами, разом з інтелектуальною виникає особова і етична саморегуляція. Етичні норми поведінки стають звичними, набувають стійкості, втрачають ситуативний характер. До кінця дошкільного дитинства у більшості дітей складається певна етична позиція, якої вони дотримуються більш менш послідовно. Досить рано у дитини виникає якість, яка в його подальшій особовій долі грає вельми істотну роль, породжує безліч інших індивідуально корисних якостей. Це — прагнення до визнання і схвалення з боку навколишніх людей. З даної якості як із загального кореня при нормальному вихованні зростають потреба в досягненні успіхів, цілеспрямованість, відчуття упевненості в собі, самостійність і багато інших. З ним же пов'язано становлення таких важливих якостей особи, як відповідальність і відчуття довга.