Курсовая работа: Особливості стилю і проблематика роману П. Коельйо "Заїр"

Мета роботи полягає у висвітленні лексико – стилістичних особливостей роману "Заїр" та дослідженні головних проблем, піднятих у творі.

Реалізація цієї мети передбачає розв’язання таких наукових завдань:

- визначити лексико – стилістичні особливості роману П.Коельйо "Заїр";

- дослідити явище інтертекстуальності як головного засобу вираження авторського стилю;

- розглянути та проаналізувати найважливіші проблеми;

- дослідити історію виникнення поняття "Заїр" у світовій літературі; порівняти роман "Заїр" П.Коельйо із казкою "Заїр" Х. Л. Борхеса.

У курсовій роботі використовувалися такі методи як:

- порівняння (співставлення сюжетів творів "Заїр" П.Коельйо і "Алеф" та "Заїр" Х.Л. Борхеса);

- аналізу (при дослідженні творчого задуму написання роману);

- синтезу (узагальнення спільних та відмінних рис творів "Заїр" П.Коельйо та "Алеф" Х. Л. Борхеса);

- біографічний (співставлення сюжетів творів із біографією життя автора).

Наукова новизна курсової роботи полягає у тому, що вперше було здійснено цілісне дослідження та аналіз стилю бразильського письменника, розглянуто особливості сюжету, композиції тощо. Крім того, було досліджено спосіб, за допомогою якого П.Коельйо змальовує "переродження особистості", її еволюцію. У роботі здійснена перша спроба цілісного осмислення інтертекстуальності роману "Заїр"; виокремлено природу, форму й функції інтертекстуальності у прозі письменника.

Практичне значення роботи полягає у тому, що результати дослідження можуть використовуватися у підготовці лекцій і практичних занять із теорії літератури, в розробці вузівських курсів із проблем розвитку постмодернізму і творчості П.Коельйо.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

У вступі розкрита актуальність нашого дослідження; поданий стислий огляд критичних джерел; визначена новизна курсової роботи; сформульовані об’єкт, предмет, мета, завдання, методи, наукова новизна та практичне значення наукової роботи.

У першому розділі "Інтертекстуальність як головна риса авторського стилю П.Коельйо" подано інформацію про явище інтертекстуальності у сучасному літературознавстві. Були проаналізовані та виявлені прояви даної категорії у творчості бразильського письменника, а саме у романі "Заїр". Крім того, зроблено порівняльний аналіз творчих доробків П.Коельйо та Х.Л.Борхеса.

У другому розділі "Особливості стилю та проблематика творчості П.Коельйо" були визначені лексико-стилістичні особливості роману "Заїр", що дало можливість, якоюсь мірою, розкрити секрет популярності бразильського митця. У розділі також охарактеризовані основні проблеми, порушені у романі.

У висновках стисло подаються результати нашого дослідження.

Обсяг курсової роботи становить 28 сторінок. Список критичних джерел налічує 29 позицій.

1. Інтертекстуальність як головна риса авторського стилю П. Коельйо

1.1 Інтертекстуальність як літературознавча категорія

Поняття "інтертекстуальність" увійшло в літературознавство наприкінці 1960-х років і з того часу знаходиться у центрі уваги дослідників. Термін був запропонований в 1967 році французьким ученим Ю. Крістєвою, яка охарактеризувала цей прийом не як просте зібрання цитат, а як "місце перетину різних текстових площин". Пізніше такі дослідники як М. Ріффатер, Р. Барт, Ж. Дерріда уточнили та виявили особливості цієї категорії. Протягом 1980 – 1990-х років були визначені різновиди інтертекстуальності в художній літературі (Х. Блум, Дж.Б.Конте, М. Пфістер, Н. Фатєєв тощо). [12;15]

Інтертекстуальність походить від французького слова "міжтекстовість" і займається вивченням міжтекстових співвідношень літературних творів. [3;56] Слід зазначити, що термін "інтертекстуальність" подеколи ототожнюють із терміном "інтертекст", так як досі не існує чіткого теоретичного обґрунтування понять, яке б прояснило ситуацію. Проте дехто схиляється до думки, що інтертекст – це наявність одного тексту в іншому, а інтертекстуальність охоплює різноманітні естетичні явища, які виникають на підставі інтертексту.

У процесі літературного розвитку було виділено п’ять основних типів інтертекстуальних повідомлень. [16;75] Зробив це польський науковець М.Гловінський. Дослідник розрізняє:

1) власне інтертекстуальність (пряме вживання тектсу в тексті: цитати, алюзії, плагіат тощо);

2) паратекстуальність (різний коментар до тексту, вмонтований у сам текст: авторські передмови, післямови, заголовки, епіграфи тощо);

3) метатекстуальність (в тексті з'являється коментар, що стосується іншого тексту);

4) гіперстекстуальність (автоінтертекстуальність) (встановлюється прямий зв'язок між гіпертекстом (текстом Б) та гіпотекстом (текстом А), створеним перед тим (обидва тексти належать одному автору);

5) архітекстуальність (текст завжди скеровує дослідника до певних правил, літературних законів, згідно з якими його створено).[4;63-71]