Курсовая работа: Особливості цивільного права

· Укладання господарських договорів за рішенням суду

Спори, що виникають під час укладання господарських дого­ворів за державним замовленням або договорів, укладання яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, установле­них, законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду в разі, якщо це передбаче­но угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними поперед­нього договору.

День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено пи­тання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

4. Забезпечення виконання господарських зобов'язань

Під забезпеченням виконання зобов'язань розуміють спеціальні правові заходи майнового характеру, які встановлю­ються законом або договором з метою забезпечення належного виконання зобов'язань. У випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання кредитор має право вимагати виконання в примусовому порядку через звернення в суд. Суд, застосовуючи заходи державного примусу, примушує боржника до виконання зобов'язання, стягує збитки, завдані неналежним виконанням.

Відповідно до ст. 199 ГК виконання господарських зобов'я­зань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися перед­бачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпе­чення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються в гос­подарському (діловому) обігу.

У згаданій статті ГК зазначено, що до відносин щодо забезпе­чення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК.

У ЦК забезпечення виконання зобов'язань регламентується гл. 49, в якій зазначено, що виконання зобов'язання може забез­печуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

· Неустойка

Неустойка (штраф, пеня) — грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення борж­ником зобов'язання.

Штраф — неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пеня — неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не­своєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зауважимо, що предметом неустойки може бути не тільки грошова сума, а й рухоме і нерухоме майно. Крім того, якщо в ЦК неустойка є тільки способом (видом) забезпечення виконання зобов'язань, то в ГК неустойка визнається також і заходом гос­подарської відповідальності.

· Порука

Порука має похідний характер від забезпеченого нею зо­бов'язання. Договір поруки укладається між кредитором за основ­ним зобов'язанням і поручителем для забезпечення виконання основного зобов'язання. У договорі поруки повинна бути виявле­на воля поручителя покладення на себе відповідальності за неви­конання зобов'язання боржником.

За договором поруки поручитель поручається перед кредито­ром боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання борж­ником частково або в повному обсязі.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого по­рукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено до­даткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обся­зі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено до­говором поруки.

· Гарантія

Відповідно до ст. 560 ЦК за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредито­ром (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку.

Водночас гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов'я­зань визначається також і ст. 200 ГК, а саме: гарантія є специфіч­ним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань способом письмового підтвердження (гарантійного листа) бан­ком, іншою кредитною установою, страховою організацією (бан­ківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони в розмірі повної грошової суми, зазначеної в письмовому підтвер­дженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, пе­редбачені у відповідному підтвердженні.

Гарантія діє протягом строку, на який вона видана, і є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Крім того, га­рантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встанов­лено інше.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого га­рантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

· Застава

Відносини застави як способу забезпечення виконання зо­бов'язань регулюються § 6 гл. 49 ЦК, Законом України «Про за­ставу» від 02.10.1992, іншими актами законодавства.

На підставі застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, за­безпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок застав­леного майна переважно перед іншими кредиторами цього борж­ника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Виокремлюють такі види застав: іпотека і заклад.

Іпотека — застава нерухомого майна, що залишається у во­лодінні заставодавця або третьої особи.

Заклад — застава рухомого майна, що передається у володін­ня заставодержателя або за його наказом— у володіння третій особі.

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема, річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодав­цем і на яке може бути звернене стягнення. Предметом застави також може бути майно, яке заставодавець одержить після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо).