Курсовая работа: Особливості уяви у дітей дошкільного віку
У 4 - 5 років дитина починає планувати, складати в думці план майбутніх дій.
У 6 - 7 років уяву носить активний характер. Відтворювані образи виступають в різних ситуаціях, характеризуючись змістовністю і специфічністю. З'являються елементи творчості. Психологи вважають, що для розвитку уяви необхідна наявність певних умов: емоційне спілкування з дорослими; предметно-маніпулятивна діяльність; необхідність різних видів діяльності.
1.2 Психологічні умови розвитку дитячої уяви.
Показниками досягнень функціонального розвитку дитини в кожний віковий період є новоутворення, які визначають її свідомість, ставлення до навколишнього середовища, її внутрішнє та зовнішнє життя.
У психології розрізняють центральні та похідні новоутворення. Вони мають системний характер і становлять єдине ціле (Л. Виготський). Але ті новоутворення, які були центральними лініями розвитку в одному віці, стають побічними в іншому (Б. Ананьєв). Цю закономірність треба враховувати у виховній роботі з дітьми, визначаючи її зміст та спрямованість. [5]
Центральним новоутворенням психічного розвитку дітей дошкільного віку є уява (Л. Виготський, Д. Ельконін, В. Давидов та ін..). Уява - один із важливих психічних процесів, що безпосередньо входить у будь-який творчий процес людини на різних етапах її життя та забезпечує засвоєння різних форм людської культури в онтогенезі. Уява формується разом із допитливістю дитини ще в ранньому віці, але свого інтенсивного розвитку і особливого значення набуває саме в дошкільному віці.
Завдяки уяві дошкільник оволодіває сферою свого можливого майбутнього, будь-яка дитяча діяльність (малювання, ліплення, конструювання та ін..) набуває цілеспрямованого характеру. Уява бере безпосередню участь у виникненні передбачень, припущень, коли розв'язується будь-яке завдання. Г. Костюк підкреслював важливу роль уяви в розвитку здатності у дитини розуміти те, що вона сприймає: щоб схопити ціле, розкрити в ньому певні ознаки, риси, властивості, треба вийти за межі безпосереднього споглядання. Із розвитком уяви та мови діти оволодівають довільними пізнавальними процесами: ставлять мету, наприклад, запам'ятати, спрямовують свої зусилля на її досягнення. Або вже старші дошкільники, відтворюючи прочитаний текст, шукають його основну ідею, передають зміст твору, вдаються до послідовного розгортання сюжету відповідно до складеного плану.
Поряд з репродуктивною уявою, образи якої стають складнішими (наприклад, під час слухання оповідань, казок, перегляду ілюстрацій до них) розвивається продуктивна уява, що дозволяє дитині створювати нові образи згідно із задумом. Тому діти малюють сюжетну картину на вільну тему, вигадують тварин, яких не існує, придумують нове закінчення казки тощо. Продукти їхнього малювання, ліплення, усної творчості набувають самобутності, оригінальності, відрізняються новим несподіваним рішенням. У властивостях уяви (жвавість, швидкість та багатство образів) криються всі здібності дитини: пізнавальні, художні, музичні. Допитливість та уяву психологи вважають основою формування особистості дитини (Л. Божович), її бажань, інтересів, сподівань. [17]
Уява бере безпосередню участь у створенні образу свого "Я", дозволяє вірити в свої можливості, ризикувати, коли дитина виконує нове завдання, сподіватися на успіх. Все це дає підставу стверджувати, що розвиток уяви у дітей дошкільного віку має бути найважливішим завданням виховного процесу.
Виникнення новоутворень відбувається способом активного присвоєння дитиною структурних компонентів провідної діяльності, тому головним джерелом розвитку уяви у дітей дошкільного віку є ігрова діяльність. В умовах гри дитина моделює реальність (уявна ситуація, роль дорослого, предмети-замінники, символічний характер ігрових дій та їх результатів), відтворює їх зміст, апробує різні схеми виконання або будує власний сюжет, переборює стереотипи власної поведінки тощо. Гра носить активний, творчий імпровізаційний характер і виконує знаково-символічну функцію. Вона є тим ґрунтом, на якому зростають уява, мовлення і мислення. Д. Ельконін неодноразово підкреслював: "Чим краще дитина грається, тим краще вона підготовлена до школи"... Мотивація гри забезпечується її добровільністю: дитина входить у гру за власним бажанням. її невимушена поведінка (будь-коли може вийти з гри) характеризується широкими можливостями власного вибору та задоволенням потреби в самореалізації, в самоствердженні. Саме тому прискорення залучення дитини до більш "серйозних" (на думку дорослих) видів діяльності, що майже не залишають часу на дитячі ігри (колективні сюжетно-рольові, ігри з правилами та ін), діє не на користь дитячого розвитку, насамперед уяви. [9]
Функції уяви пов'язані з ситуаціями невизначеності, проблемності, із усвідомленням протиріч. Саме тому настанова дорослого на стандартне розв'язання завдання, на однакові відповіді дітей на поставлене запитання, на групове наслідування єдиного зразка - все це загальмовує розвиток уяви. Увага дорослих до інтересів дітей, схвалення їхньої допитливості, спонукання до самостійності, стимулювання незалежності, навпаки, стимулює розвиток уяви. Особливо шкідливе зневажливе ставлення до дитячого фантазування, вигадок, небувальщин тощо
Дошкільний вік є сенситивним (найбільш сприятливим) для розвитку моральної сфери особистості дитини. У цьому процесі важливу роль відіграє емоційна уява, на основі чого виникають передбачені емоції. Дитина починає уявляти наслідки своїх дій та вчинків, як для себе, так і для інших людей. Лише завдяки уяві вона може пережити біль, страждання іншої дитини, якій зробила боляче, навіть ті самі емоції, співчувати їй. Емоційна уява дає можливість регулювати свою поведінку, контролювати себе у стосунках з іншими: "Якщо я так зроблю, друг образиться". Розкриття смислу власної поведінки засобом емоційного передбачення (О. Запорожець) відіграє провідну роль у духовному зростанні дитини, у формуванні у неї моральних почуттів та просоціальних форм поведінки (вміння прийти на допомогу, узгодити свої дії з діями товариша, поступитися тощо). Без емоційної уяви не може розвинутися симпатія (співчуття), без неї не можна виховати у дитини доброту, співпереживання. [11]
Сила емоційної уяви настільки велика, що за її допомогою можна набагато ефективніше впливати на дитину, уникаючи небажаної поведінки, ніж за допомогою умовлянь, дорікань, гримання. Таким чином, емоційна уява, передбачені емоції виконують регулюючу функцію в процесі засвоєння дитиною соціальних норм поведінки.
Дослідженнями психологів встановлено також, що уява тісно пов'язана з регуляцією самопочуття людини. Вона виконує функцію психологічного захисту особистості від травмуючих і гнітючих впливів, від пригноблюючих емоцій, створюючи (в уяві) такі ситуації, які компенсують невдачі, знімають фрустрацію (З. Фрейд). Так, дитина може позбутися психотравмуючого життєвого впливу через багаторазове варіювання ситуації і гри, доки не позбавиться своїх кривдників. Якщо життєвий конфлікт набуває глибокого або стійкого характеру, діти вдаються й до фантазування, створюють сюжет, в якому кривдник шкодує про свій о вчинок або сам потрапляє в біду. Показовим з цього приводу є фантазування Ніколеньки, героя повісті Л. Толстого "Дитинство" після конфлікту з батьком під час обіду. [19]
Недостатній розвиток уяви призводить до стійких негативних переживань, до нав'язливих страхів, тривожності: у дитини знижується самооцінка, порушуються контакти з навколишніми, виникає почуття самотності, зневіри. Такі діти вже потребують особливої уваги з боку дитячих психологів.
Таким чином, розвиток уяви в дошкільному віці тісно пов'язаний як з формуванням пізнавальних здібностей дитини, її загальним інтелектуальним розвитком, так і зі становленням її особистості, її морального самопочуття.
1.3 Особливості розвитку уяви в дошкільному віці
За допомогою спеціальних вправ і прийомів можна розвивати уяву. У творчих видах праці - наука, література, мистецтво інженерія і т.п., розвиток уяви, природно, відбувається в заняттях даними видами діяльності.
У психології пізнавальних процесів не вироблено єдиного способу розвитку уяви. У кожному з пропонованих способів, авторами підкреслюються ті сторони, які, на їх думку, є найбільш яскравими і важливими рисами уяви, що відрізняють її від інших психічних процесів.
Ось вже майже сторіччя дитяче малювання викликає інтерес численних дослідників. Представники різних наук підходять до вивчення дитячого малюнка з різних боків. Психологи через дитяче малювання шукають можливість проникнути в своєрідний внутрішній світ дитини. Педагоги шукають оптимальні шляхи навчання, сприяючі всебічному розвитку дітей. [2]
Уява і фантазія - це найважливіша сторона життя дитини. Засвоїти яку-небудь програму без уяви неможливо. Вона є вищою і необхіднішою здатністю людини. Разом з тим саме ця здатність потребує особливої турботи в плані розвитку. А розвивається уява особливо інтенсивно у віці від 5 до 15 років. І якщо в цей період уяву спеціально не розвивати, то в подальшому наступає швидке зниження активності цієї функції. Разом із зменшенням здатності фантазувати у дітей збіднюється особистість, знижуються можливості творчого мислення, гасне інтерес до мистецтва, до творчої діяльності. Для того, щоб розвивати творчу уяву у дітей, необхідна особлива організація образотворчої діяльності. [20]
Діти малюють те, про що думають, що привертає їх увагу, вкладають в те, що відображає своє відношення до нього, живуть в малюнку. Малювання - це не тільки забава, але і творча праця. Так що ж це таке "образотворча діяльність", або, іншими словами, малювання? Перш за все - одне з перших і найбільш доступних засобів самовираження дитини. При цьому в роботу включаються зорові, рухові, мускульно-тактильні аналізатори. У образотворчій діяльності виявляється своєрідність багатьох сторін дитячої психіки. Малювання допомагає нам краще і більше дізнатися про дитину, дає можливість отримати матеріал, що розкриває особливості мислення, уяви, емоційно-вольової сфери. Не говорячи вже про те, яку користь приносять заняття малюванням, розвиваючи пам'ять і увагу, мову і дрібну моторику, привчаючи дитину думати і аналізувати, порівнювати і порівнювати, складати і уявляти.
Наслідуючи діям дорослих, дитина вже в ранньому дитинстві починає маніпулювати олівцями і папером, створюючи карлючки. Це період до творчої діяльності. Малюнок з'являється, коли дитина зв'язує деякі з своїх карлючок з предметами і спеціально створює уявні об'єкти. Словесне формулювання наміру є початком образотворчої діяльності.
Значний стрибок в розвитку, як самої дитини, так і малювання, відбувається в дошкільному віці. Під впливом дорослих з'являються зображення будинків, дерев, квітів, машин. Дитина долає шаблони і починає малювати те, що їй цікаво. Все, що тільки вона здатна уявити, представити в своїй уяві, дитина намагається намалювати. У багатьох спостерігається інтерес до фантастичного світу, вони малюють чарівників, принцес, фей, чаклунів т.п. [3]
Діти малюють і те, що відбувається в реальному житті дорослих. Малювання, як і гра, допомагає дитині освоїти його соціальне оточення, світ, в якому вона живе.
За методикою домальовування контурних зображень частин предметів (наприклад, зламаної гілки, осколка розбитої вази тощо) або простої геометричної фігури (кола, квадрата, трикутника) можна вивчити особливості розвитку у дітей уяви (О. Дяченко), визначивши тип розв'язування завдання - домалювати, щоб у результаті отримати картину.
Всі необхідні якості уяви (широта, довільність, стійкість, яскравість, оригінальність) виникають не спонтанно, а при умові систематичного впливу з боку дорослих. Вплив повинен збагачувати і уточнювати сприйняття і представлення дитини про навколишній світ, а не зводитися до "нав'язування" їй готових тем. Дитині потрібно допомагати знайомитися з дійсністю, щоб її зображати, розвивати здатність оперувати образами, щоб створювати на їх основі нові. Важливо формувати у дітей пізнавальні інтереси. [7]
Якщо ж цю роботу з ним не проводити, то і уява значно відставатиме в розвитку. В результаті до початку шкільного навчання дитина може виявитися не готовою до засвоєння учбового матеріалу, вимагаючого достатньо сформованого рівня уяви. До цього віку вже повинні з'явитися такі психічні утворення, як довільність, внутрішній план дій, рефлексія. Завдяки цим новоутворенням з'являється і якісно новий вигляд уяви - довільна уява. Зростає цілеспрямованість, стійкість задумів, образи уяви наочні, динамічні і емоційно забарвлені. Присутня творча переробка уявлень. [12]
Отже, розвиваючи уяву з раннього дитинства, ми не тільки удосконалюємо пізнавальні процеси і здібність до творчості, але і формуємо особистість дитини.
Висновок до Розділу І
У першому розділі нашої роботи ми розглянули особливості уяви та закономірності розвитку уяви дітей дошкільного віку. На основі проведенного науково-теоретичного дослідження ми можемо зробити наступні висновки. Уява належить до вищих пізнавальних процесів. Вона є необхідною стороною будь-якої людської діяльності. Уява породжується потребами, що виникають у житті людини, і насамперед потребою змінити ті чи інші предмети навколишнього світу.
Людина не може розпочинати роботу, не уявивши собі готовий результат своєї праці, тому вона виникла і розвинулася в процесі праці людини. Уява - це вільне, своєрідне, творче відображення дійсності, її розвиток вимагає нагромадження відповідного досвіду і вироблення вміння подумки сполучати образи в нові поєднання і комбінації, вміння уявляти можливі зміни дійсності. Такі вміння утворюються поступово і проходять у своєму формуванні кілька етапів.