З XVI ст. формується ще одна інтерпретація держави: держава визначається через такі терміни як “суверенітет” та “абсолютна влада” (Ж.Боден). Державу втілює правитель і саме він керує сукупністю людей, тобто така теорія частково підтримує теорію Гоббса.

Згодом держава розглядалася як норми, відносини, ролі, процедури, інститути ітд. Тобто не як група особистостей, а як суспільство в цілому. Так марксисти визнавали присутність держави лише в класово-розподіленому суспільстві і розглядали державу як механізм для пригнічення одного класу іншим.

Державу можна визначити як особливу форму організації політичної влади в суспільстві, що має суверенітет і здійснює керування суспільством на основі права за допомогою спеціального механізму (апарату).

Основні ознаки держави:

· територія;

· населення;

· громадська влада;

· суверенітет – незалежне від будь яких сил, обставин та осіб верховенство держави, її незалежність у внутрішніх та зовнішніх справах;

· монополія на легальне використання сили;

· виключне право на видання законів;

· загальність;

· право на збирання податків та зборів з населення;

З вищесказаного можна більш точніше визначити державу:

Держава – територіальна спільність класового суспільства, яка за допомогою механізму публічної влади забезпечує основи існування людини й суспільства, а також суверенітет народу.

Виникнення держави як соціального інституту відобразило процеси ускладнення суспільного життя. Її поява відтворила необхідність у задоволенні потреб та інтересів, котрих не могли задовольнити попередні інститути. Перевагами держави є висока спеціалізація в розподілі праці між правлячими, володіння сучасною армією та поліцією, володіння великими матеріальними та іншими ресурсами для здійснення своїх рішень.

Основними якісними відмінностями держави від інших, недержавних, політичних організацій є:

· Єдина територіальна організація політичної влади у масштабах всієї країни. Державна влада поширюється на все населення в межах певної території. Здійснення влади на певній території потребує встановлення її просторової межі – державного кордону, котрий відмежовує одну державу від іншої. В межах даної території держава має верховенство та повноту законодавчої, виконавчої та судової влади.

· Держава є організацією політичної влади, що має спеціальні механізми для керування суспільством законодавчу, виконавчу та судову гілки влади. В особливих випадках держава вдається до таких дій як примус – органи насильства (армія, органи безпеки).

· Держава регулює своє суспільне життя на основі права. Тільки держава може регулювати життя суспільства за допомогою законів, що мають загальнообов’язковий характер.

· Суверенітет державної влади. Він втілюється у верховенстві та незалежності держави від будь-яких інших влад всередині країни. Тобто у загальнообов'язковості рішень для населення, у можливості відміни рішень недержавних інститутів влади, у володінні рядом виключних прав, у наявності спеціальних засобів впливу на населенні.

· Примусове збирання податків та інших обов'язкових платежів з населення, котрі гарантують економічну самостійність держави.

1.2 Причини виникнення держави

Держава є важливим, об’єктивно закономірним надбанням людської цивілізації, творінням людської практики, розуму. Світова цивілізація пройшла довгий шлях розвитку від примітивних до високоорганізованих форм співжиття. Тривалий час історія не знала інституту держави. Основними формами суспільної організації були рід, община, плем’я, об’єднання (союз) племен. Тобто первісне стадо змінювалось на досконаліше об’єднання людей – первісну родову общину (рід), що означає колектив людей, що походили від одного пращура і вели спільне господарство.

Поступовий перехід від колективного до парних шлюбів, заборона шлюбів усередині роду приводили до активного спілкування між окремими родами, внаслідок чого вони об’єднувались у фратрії та племена. Такі об’єднання здійснювались на основі мовної, економічної, територіальної та шлюбної спільності.

Колективна власність на засоби виробництва, соціальна єдність членів роду (племені) визначили й відповідні форми організації суспільної влади . Влада – це здатність владно можного суб’єкта визначати варіанти поведінки підвладного і домагатися здійснення такої поведінки.

У родовій общині управління здійснювали всі дорослі члени роду (чоловіки й жінки). Усі важливі справи вони вирішували спільно на зборах членів роду (племені). На таких зборах обиралися старійшини, вожді, керівники та ловчі.

Отож, влада у первісному суспільстві:

1) базувалася на родових відносинах (рід об’єднував людей за дійсною чи допустимою кровною спорідненістю, був власником засобів виробництва, об’єднував членів роду для колективної праці, виступав господарським осередком для виробництва матеріальних благ);

2) у соціальному розумінні була безпосередньо суспільною (не існувало спеціального апарату управління та примусу);

3) мала такі якості, як єдність, взаємодопомога, співробітництво (члени роду виконували свої функції на засадах переконання, примус застосовувався дуже рідко);