Курсовая работа: Особливості впливу практичної діяльності на емоційне вигорання психолога

Виконала студентка IVкурсу

психологічного відділення

філософського факультету

Стасюк Марія Миколаївна

Науковий керівник:

доцент кафедри психології

Католик Галина Вікторівні

Львів 2007

ВСТУП

Традиційно і в суспільній свідомості, і в науковій літературі при вивчені професійної діяльності спеціалістів соціономічних професій (лікарів, педагогів, психологів, соціальних працівників та ін.) акцент робиться, перш за все, на позитивних аспектах роботи з людьми. Разом з тим цілком очевидно, що саме робота з людьми через високі вимоги, які ставляться перед представниками таких професій, особливу відповідальність та емоційні навантаження потенційно містить в собі небезпеку тяжких переживань, пов’язаних з робочими ситуаціями, і ймовірність виникнення професійного стресу.

Саме тому зараз багато зусиль науковців спрямовано на дослідження взаємодії між людьми, виявлення впливу професійних факторів на особистість, зокрема на деформацію особистості. У зарубіжній та вітчизняній літературі можна зустріти багато досліджень феномену емоційного вигорання. Детально досліджені з точки зору потенційного розвитку даного феномену такі професії: персонал лікарень, як лікарі, так і медичні сестри; педагоги, соціальні працівники. Дослідження власне психологів зустрічаються значно рідше. Саме тому у цій праці досліджуваними виступають психологи, які, зазвичай, залишаються «за кадром».

Метою даної роботи є виявити, наскільки впливає робота з людьми на формування та розвиток емоційного вигорання у психологів.

Завдання :

· вивчити структуру синдрому емоційного вигорання, яка притаманна психологам;

· з’ясувати зв’язок між розвитком емоційного вигорання та рисами особистості;

· порівняти особливості формування та розвитку емоційного вигорання у психологів та механіків – працівників СТО.

Об’єктом дослідження виступає формування та розвиток синдрому емоційного вигорання.

Предмет дослідження: вплив практичної діяльності на формування і розвиток емоційного вигорання психологів.

Гіпотези :

o Припустимо, що інтернали менше схильні о синдрому емоційного вигорання.

o Припустимо, що у екстравертів менше виявляється синдром емоційного вигорання, ніж у інтровертів.

o Припустимо, що синдром емоційного вигорання більше притаманний психологам, ніж механікам.

Дана робота складається з двох розділів. Перший з них має назву: «Емоційне вигорання і робота психолога», де проводиться аналіз праць вітчизняних та зарубіжних авторів, які займалися дослідженням цієї проблеми. Основними працями, на які опиралися при вивченні даної проблеми є Бойко В. В. «Синдром эмоционального выгорания в профессиональном общении»і Рогинская Т.И. «Синдром выгорания в социальных профессиях».

У другому розділі описано власне дослідження, а також аналіз та інтерпретація отриманих результатів

1. ЕМОЦІЙНЕ ВИГОРАННЯ І РОБОТА ПСИХОЛОГА

1.1 Синдром емоційного вигорання: погляд на проблему

Ще 1970-ті роки ХХ століття було виведено поняття «синдром емоційного вигорання». Перш за все це поняття характерно для представників професій типу «людина – людина», які змушені постійно спілкуватися з іншими людьми, при чому не за власним вибором.

Декілька десятиліть назад К. Маслач дала різке формулювання: «Згорання – плата за співчуття». Звідси і пішла порада не брати на себе чужих проблем, не розчинятися в чужому «я», приділяти більше уваги своєму внутрішньому світу, не ставати рабом своїх обов’язків, усіляко уникати моногонії, не шукати у роботі порятунку від власних проблем, на кінець (і це беззаперечно) – просто спокійно виспатися.

Г.Л. Станкевич зауважує, що саме через високі вимоги, які ставляться до комунікативної компетентності психолога, а також через труднощі «приймаючого», «безумовного» спілкування, виникає проблеми особистісної захищеності психолога – одне із актуальних питань професійної екології. Можливо, саме застереження, які виникають у зв’язку з цим, змушують психотерапевтів триматися за панцир свого професіоналізму, що дозволяє йому залишатися закритим і відгородженим у взаємодії з пацієнтом. Але нічого так не оголює, як прагнення бути закритим. Саме в професійній закритості ховається загроза дисоціативності переживань, яка може служити деформуючим фактором у нашій професії. Ігнорування власних невирішених проблем живить міф про те, компетентні психотерапевти можуть і повинні ефективно працювати з будь-якими пацієнтами в будь-який час і при будь-яких обставинах.

Синдром емоційного вигорання описується як специфічний вид професійної деформації людей, які працюють в тісному контакті з пацієнтами при наданні професійної допомоги. Термін «burnout» («емоційне вигорання») був запропонований американським психіатром Фроуденбергером у 1974, яким він характеризував психологічний стан здорових людей , які знаходяться в інтенсивному і тісному спілкуванні з пацієнтами (клієнтами) і емоційно навантаженій атмосфері при здійсненні професійної допомоги. Соціальний психолог К. Маслач визначила цей стан як синдром фізичного і емоційного виснаження, включаючи розвиток негативної самооцінки, негативного ставлення до роботи, втрату розуміння і співчуття у відношенні до клієнтів чи пацієнтів. Спершу під поняттям синдром емоційного вигорання розуміли стан виснаження з почуттям власної непотрібності. Пізніше симптоматика даного синдрому значно розширилась за рахунок психосоматичного компоненту. Дослідники все більше пов’язували синдром з психосоматичним самопочуттям, відносили його до стану перед хвороби. В Міжнародній класифікації хвороб (МКХ – 10) синдром емоційного вигорання належить до рубрики Z73 – «Стрес, пов’язаний з труднощами підтримки нормального способу життя».

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--