1. огляд теорії оптимальних валютних зон і існуючих теоретичних моделей, що описують умови, вигоди й витрати відмови від національної валюти й створення єдиної валютної зони;

2. емпіричне дослідження порівняльної динаміки макроекономічних показників країн - членів СНД і їх зовнішньоекономічної політики з погляду задоволення критеріям створення єдиної валютної зони;

3. оцінка перспектив і умов створення єдиної валютної зони на території СНД.

Методологія дослідження будується на основі аналізу існуючих положень теорії оптимальних валютних зон, а також висновків з формальних моделей, що визначають вигоди й витрати валютної інтеграції.

1. Теорія оптимальних валютних зон

1.1 Поняття оптимальної валютної зони

Уже кілька десятиліть пильна увага наукового співтовариства залучає проблема оптимальних валютних зон. Основна ідея, обумовлена терміном «оптимальна валютна зона» (ОВЗ), укладається в тім, що для деяких країн споконвічно може виявитися неоптимальним використання власної валюти для здійснення транзакцій як усередині країни, так і із зовнішнім миром.

Оптимальна валютна зона - оптимальна у географічному змісті область, на території якої загальновживаними коштами платежу є або єдина валюта, або група валют, двосторонні обмінні курси яких жорстко фіксовані, тоді як стосовно інших світових валют використається режим змінного обмінного курсу.

Крім того, можуть використатися й інші терміни, які тісно пов'язані з поняттям оптимальної валютної зони: «валютна інтеграція» і «валютний союз». Обоє цих терміна позначають групу країн, на території яких звертається єдина валюта (нова валюта або валюта однієї із країн)1.

Аналіз проблеми ОВЗ тісно пов'язаний з питанням вибору режиму обмінного курсу й, зокрема, з обговоренням порівняльних переваг і недоліків фіксованих і плаваючих обмінних курсів. Затверджувалося, що країнам, де ціни й заробітні плати по тимі або інших причинах недостатньо гнучкі, плаваючі обмінні курси необхідні для підтримки внутрішнього (оптимальне співвідношення інфляції й безробіття) і зовнішнього (рівновага платіжного балансу) балансу. Теорія ОВЗ затверджує, що існують умови, коли для деяких країн фіксований обмінний курс є більше кращим з погляду досягнення внутрішнього й зовнішнього балансу. Вивченню такого роду умов присвячена велика кількість робіт, серед яких публікації не тільки закордонних, але й вітчизняних авторів [7, с.82].

Умовно можна виділити два підходи до аналізу проблеми визначення оптимальних валютних зон - традиційний (критеріальний) і альтернативний. У рамках першого з них - традиційного - автори прагнуть виділити різні економічні характеристики й показники, які дозволять ідентифікувати розміри й контури оптимальних валютних зон у світі. Іншими словами, у рамках даного підходу пропонується деякий критерій для визначення оптимальної валютної зони. Основи даного підходу минулого закладені в 60-х роках минулого сторіччя в роботах Манделла, Маккиннона, Кинена, причому представлені в цих роботах аргументи ґрунтувалися головним чином на порівняльному аналізі переваг і недоліків режимів плаваючих і фіксованого обмінних курсів при впливі на економіку країни або групи країн різних шоків.

Альтернативний підхід визнає обмеженість традиційного підходу й розглядає проблему визначення ОВЗ трохи інакше, виділяючи й зіставляючи різні вигоди й витрати, з якими може зштовхнутися країна при валютній інтеграції. В ідеалі для повного вивчення можливості поділу всіх країн миру на незалежні валютні зони необхідно розробити аналітичний апарат, що дозволяє врахувати всі можливі економічні характеристики цих країн. Вирішити подібне завдання в цей час неможливо, тому в рамках альтернативного підходу остаточний висновок про приєднання до вже існуючої валютної зони або утворенні нової валютної зони пропонується приймати після зіставлення всіх вигід і витрат. При цьому, на відміну від традиційного підходу, дослідження проводиться для кожної окремої країни або регіону з урахуванням суверенітету й сформованих національних границь [4. с.91].

У цей час теорія оптимальних валютних зон займається головним чином визначенням умов, при яких чистий виграш країни від вступу у валютний союз буде позитивним, а також пошуком відповіді на питання про можливий поділ всіх країн миру по окремих валютних зонах. Однак необхідно враховувати ту обставину, що всі висновки теорії ОВЗ отримані при розгляді двох полярних випадків, коли обмінний курс повністю фіксований або, навпроти, може вільно коливатися внаслідок змін попиту та пропозиції валюти. У реальному ж житті уряду можуть коректувати як фіксований, так і змінний курс, що вплине на результати застосування теоретичних положень. Слід зазначити, що поштовхом для розвитку теорії ОВЗ послужили процеси європейської інтеграції, коли була створена Європейська валютна система. На її базі згодом сформувався Європейський валютний союз, члени якого замінили власні валюти єдиною європейською валютою – євро [6, с.95].

Далі в роботі докладно розглянуті найцікавіші й значимі, на наш погляд, теоретичні й емпіричні роботи, а також проаналізовані їхні основні висновки й висновки. Два підрозділи присвячені послідовному вивченню двох підходів (традиційного, або критеріального, і альтернативного) до аналізу проблеми оптимальних валютних зон, після чого розглядаються деякі формальні моделі, що охоплюють основні положення теорії ОВЗ.

1.2 Традиційний підхід до визначення розмірів оптимальної валютної

зони

Як було відзначено вище, традиційний підхід до аналізу оптимальності валютної зони заснований на припущенні, що її границі можуть бути визначені виходячи з якого-небудь одного обраного критерію. Задовольняючи обраному критерію, країна, що вступає у валютну зону або валютний союз, здатна щонайкраще досягти основних цілей економічної політики - повної зайнятості, стабільності внутрішніх цін, рівноваги платіжного балансу. Саме з погляду даних цілей досліджуються переваги й недоліки фіксації двостороннього обмінного курсу на постійному рівні або введення єдиної валюти.

У рамках даного підходу в різних роботах пропонується використати цілий ряд критеріїв оптимальності:

- мобільність факторів виробництва;

- відкритість економіки і її розмір;

- диверсифікованість економіки; подібність темпів інфляції; економічна інтеграція; політична інтеграція;

- інші критерії (так називані «проксі»-критерії) [7, 117].

Невід'ємним елементом валютного об'єднання є політичні й інституціональні аспекти. Уряди країн повинні гарантувати виконання всіх узятих на себе зобов'язань по підтримці фіксованого обмінного курсу, а також якщо буде потреба по проведенню більше твердої фіскальної й грошово-кредитної політики в період об'єднання, що може знадобитися для приведення у відповідність фундаментальних показників економічного розвитку розглянутих країн.

У літературі пропонуються й інші, більше формальні критерії оптимальності валютних зон. Серед них у першу чергу виділимо так називані «проксі»-критерії - це, наприклад, кореляція шоків і волатильність реального обмінного курсу. Такого роду критерії засновані лише на аналізі динаміки макроекономічних індикаторів, на відміну від критеріїв, заснованих на фундаментальних характеристиках країн, що сприяють об'єднанню.

Наприклад, у роботі Вобеля як критерій оптимальності пропонується використати волатильність реального обмінного курсу, оскільки вона, на думку автора, являє собою показник, що визначає готовність країни вступити у валютний союз. Відповідно до його логіки, якщо на економіку впливає невелике число шоків, для коректування яких необхідні зміни обмінного курсу, те волатильність реального обмінного курсу буде невисокою. Для таких країн витрати відмови від гнучкості номінального обмінного курсу як інструмента стабілізації при входженні або утворенні валютного союзу будуть мінімальні. Представлені аргументи були перевірені емпірично, зокрема, у роботі фон Хагена й Ноймана.

Іншим критерієм оптимальності є кореляція шоків, або, що практично те саме, співвідношення між числом симетричних і асиметричних шоків. Якщо високо корельованість шоків для розглянутих країн, то вони будуть схожим образом впливати на економіку й, очевидно, зажадають схожих мір стабілізації. Тому витрати, пов'язані з неможливістю використання незалежної грошово-кредитної політики, а також зі зміною режиму обмінного курсу, для цих країн будуть менше. Разом з тим слабка корельованість шоків може зажадати застосування різних інструментів стабілізації, одним із яких є змінний обмінний курс. Тому витрати відмови від такого роду політики будуть високі.

У літературі втримуються й інші аргументи, що стосуються кореляції шоків. Наприклад, у роботі Алезіни, Барро й Тенрейро підкреслюється необхідність обліку не тільки кореляції шоків, але і їх волатильності. Зокрема, при аналізі шоків пропонувалося використати відношення дисперсій випуску країни-претендента і якорі-країни-якорі. Очевидно, що даний коефіцієнт буде відображати й ступінь корельованісті шоків, і розходження в рівні волатильності. Наприклад, випуск малої країни може бути висококоррельован з випуском у Сполучених Штатах Америки, однак його волатильність істотно вище, ніж у США. Із цієї причини грошово-кредитна політика США буде недоречна для розглянутої малої країни [8, 56].

Огроднік у своїй роботі аналізує інший критерій, пов'язаний із шоками, - необхідність розгляду джерел шоків, що впливають на економіку. Відповідно до цього критерію, оскільки режим змінного обмінного курсу дозволяє успішніше протидіяти впливу зовнішніх шоків, країнам, підданим впливу зовнішніх шоків, рекомендується використати змінний курс, тоді як для країн, підданих впливу внутрішніх шоків, більше підходить фіксований курс. Разом з тим відзначається, що внутрішні шоки однієї країни є зовнішніми для іншої, тому даний критерій варто застосовувати з обережністю для групи країн [11, с.83].

Резюмуючи сказане вище, хотілося б відзначити, що перераховані в даному підрозділі критерії (волатильність обмінного курсу, волатильність і кореляція шоків) мають певні переваги й недоліками. У числі переваг важливо виділити можливість їхнього застосування на практиці, що неможливо для більшості інших критеріїв. Проте ці критерії допомагають лише визначити перелік країн або регіонів, готових до валютної інтеграції, але не дозволяють виділити причини існуючих розходжень для країн і, таким чином, запропонувати способи їхнього усунення. Інший аспект проблеми полягає в тому, що перераховані критерії засновані на історичних даних і не дозволяють оперативно враховувати можливі структурні зміни в економіках розглянутих країн, які можуть підвищити або, навпроти, понизити необхідність валютної інтеграції для країни.

1. 3 Альтернативний підхід до визначення розмірів оптимальної

валютної зони

Представлені критерії оптимальності були запропоновані в ранніх роботах, присвячених розробці теорії оптимальної валютної зони. Ці критерії в основному визначали умови, при яких зміни обмінного курсу виявлялися або неефективними, або практично непотрібними в існуючих умовах з погляду коригувального механізму. Тому країна потенційно була готова до того, щоб стати частиною існуючої валютної зони (союзу) або утворити нову валютну зону або союз із іншими країнами. У тих же випадках, коли використання змінного обмінного курсу дозволяло усунути неравновесность внутрішнього й зовнішнього балансів, автори намагалися визначити умови, при яких витрати переходу до режиму фіксованого обмінного курсу були б мінімальні.

Разом з тим у рамках альтернативного підходу зізнається неадекватність визначення оптимальності валютної зони з погляду якогось одного критерію. Пропонується оцінювати всі витрати й вигоди від вступу кожної окремої країни у валютний союз. Перевагою даного підходу до визначення оптимальності є багатобічний аналіз всіх аспектів проблеми об'єднання. По одним критеріях країні буде вигідно об'єднатися з іншими країнами, по іншимі - невигідно. У цьому випадку кожний з авторів робіт із традиційним підходом по-різному визначив би границі оптимальних зон. При цьому альтернативний підхід дозволить зважити всі «за» і «проти» і на основі отриманого результату сформулювати остаточні рекомендації [5, с.79].

Більше того, альтернативний підхід у деякому змісті дозволяє ввести в аналіз елемент динаміки. Це важливо, оскільки в реальній економіці багато процесів адаптації, у тому числі й адаптація платіжних балансів, забирають певний час. Процес введення єдиної валюти може зайняти досить тривалий проміжок часу, тому оцінка переваг і недоліків валютної інтеграції не може проводитися в рамках статичного аналізу вигід і витрат у термінах стабільності рівня цін, зайнятості, рівноваги платіжного балансу.

Незважаючи на очевидні переваги, основним недоліком альтернативного підходу є відсутність розуміння того, яким образом порівнювати всі можливі вигоди й витрати. Найчастіше неможливо формалізувати всі вигоди й витрати або, якщо це все-таки вдалося зробити, зрівняти їх між собою через розходження в одиницях виміру. Проте цей підхід виявляється більше кращим у порівнянні з однокритериальным аналізом.