Вище були розглянуті положення теорії оптимальної валютної зони. На основі проведеного аналізу можна виділити ряд характеристик, які повинні враховуватися при розгляді питання про валютне об'єднання двох або декількох країн. Серед таких характеристик - мобільність факторів виробництва, рівень відкритості економіки і її розмір, ступінь диверсифікованості економіки, швидкість інфляційних процесів, рівень розвитку фіскальних інструментів, ступінь асиметричності шоків, що впливають на економіку держав. Кожний із цих критеріїв у тім або іншому ступені визначає вигоди або витрати, пов'язані з валютною інтеграцією. Адекватність перерахованих характеристик в основному підтверджується результатами, отриманими з формальних моделей теорії оптимальної валютної зони.

Немаловажну роль у процесі інтеграції грають різні політичні фактори, які, без сумніву, визначають можливість створення валютного союзу між країнами і його подальшою підтримкою. Деякі зміни в економічній політиці, необхідні для успішного початку процесу інтеграції, можуть бути сполучені зі значними витратами для окремих країн союзу. Саме готовність країн іти на поступки в благо всього союзу є визначальним чинником успіху й у той же час демонструє нерозривний зв'язок між економічною й політичною сторонами питання [10, с.66].

валютний зона національна

2. Емпіричний аналіз теорії ОВЗ

Існуюча теорія оптимальних валютних зон пропонує цілий ряд критеріїв або умов, при яких об'єднання країн у валютний союз буде виправдано з економічної точки зору або витрати від валютного об'єднання (або валютної інтеграції) виявляться менше потенційних вигід. Разом з тим, як було відзначено вище, емпірична перевірка висновків теорії ОВЗ скрутна через відсутність необхідної макроекономічної статистики, непорівнянності існуючих даній або розрахованих на їхній основі показників або неможливості безпосередньої оцінки потенційних вигід або витрат.

Незважаючи на істотні труднощі для повного емпіричного аналізу, у літературі по теорії оптимальних валютних зон, а також по питанню валютної інтеграції (переважно відносно європейських країн) можна виділити ряд підходів, що дозволяють у тім або іншому ступені оцінити привабливість валютної інтеграції для розглянутої країни або групи країн. Більше того, економічною основою валютної інтеграції в Європі стало Маастрихтська угода й, зокрема, так називані «критерії збіжності», які визначали умови, відповідність яким відкривало доступ країни в Європейський валютний союз. Нижче приводиться огляд вищевказаних підходів, що дозволить виділити серед них лише застосовні для аналізу можливостей валютної інтеграції на території країн СНД.

Існує досить велика кількість робіт, у яких розглядаються окремі критерії теорії ОВЗ і вживає спроба їхньої емпіричної перевірки.

У своїй роботі Байомі й Айхенгрін одні з перших спробували емпірично перевірити висновки теорії оптимальних валютних зон і, зокрема, умови для вступу у валютний союз стосовно до країн Європи. Була запропонована методика розрахунку показника, що відображає волатильність номінального обмінного курсу, що автори назвали індексом ОВЗ і на основі якого зробили висновки щодо готовності тієї або іншої країни із числа розглянутих країн Європи для входження в Європейський валютний союз. Відповідно до теорії ОВЗ можна виділити ряд характеристик, які визначають вигоди або витрати від стабілізації валютного курсу й грошової уніфікації, пов'язані з фіксацією обмінного курсу. Автори обмежилися розглядом асиметричних шоків випуску, показників зовнішньої торгівлі й переваг використання єдиної валюти для здійснення трансакцій. Гіпотеза, що перевіряє, полягала в тому, що перераховані вище характеристики різних європейських країн в остаточному підсумку визначають необхідність використання обмінного курсу як інструмент стабілізації. Це, у свою чергу, буде приводити до росту волатильності номінального обмінного курсу й, таким чином, визначати готовність (неготовність) країни до вступу у валютний союз. Слід зазначити, що деякі з розглянутих країн були членами Європейської валютної системи, у рамках якої коливання обмінних курсів були обмежені. Разом з тим при проведенні емпіричного аналізу в роботі передбачалося, що спостережувані розходження у волатильності обмінних курсів відображають не тільки розходження в режимах обмінного курсу (плаваючої або фіксованого), але й відмінності країн по фундаментальних економічних характеристиках [3, с.82].

Для емпіричної оцінки використалося кілька показників. Як показник, що характеризує величину шоків випуску, розраховувалося стандартне відхилення логарифма відносини показників реального випуску двох країн. Відповідно до перевіряємої гіпотези для країн, у яких цикли ділової активності симетричні, тобто розрахований показник буде порівняно невеликим, волатильність двостороннього номінального обмінного курсу буде менше, оскільки в цьому випадку не повинне відбуватися частих змін обмінного курсу, необхідних для цілей економічної стабілізації. Для обліку асиметрії шоків також використався показник, що відображає розходження в товарному поїзді експорту: галузеві шоки будуть симетричні в тому випадку, якщо обидві країни спеціалізуються на експорті того самого товару або товарів однієї галузі промисловості. Середня величина відносини експорту до ВВП використався як показник, що відображає вплив зовнішньої торгівлі: більше тісні торговельні зв'язки між країнами повинні відповідати меншої волатильності номінального обмінного курсу й відповідно до більшій готовності країни до вступу у валютний союз. Крім того, приймалася гіпотеза, що мала країна більшою мірою виграє від використання однієї валюти: для обліку даного ефекту використається середнє значення логарифмів реального ВВП (у доларах США) для розглянутої пари країн. Передбачалося, що чим менше країна, тим меншої волатильністю характеризується динаміка обмінного курсу її національної валюти. У підсумку оцінювалася наступна економетрична модель для всіх країн відносно Німеччини як можливого якоря:

(2.1)

де SD(e_ij ) - стандартне відхилення двостороннього номінального обмінного курсу валют країн i та j;

SD ln(y_i )-ln(y_j ) - стандартне відхилення різниці логарифмів показника реального випуску країн i та j;

DISSIM_ij - сума абсолютних значень різниці часток сільського господарства, мінеральної сировини й промислової продукції в експорті для пари країн i та j;

TRADE_{і j} - середнє значення відносини експорту до ВВП длякраїн i та j;

SIZE_ij - середнє значення логарифмів реального ВВП, вираженого в доларах США, для країн iтаj [5, с.76].

Згідно висунутим у роботі гіпотезам про зв'язок перерахованих показників і волатильності номінального обмінного курсу повинні виконуватися наступні умови для знаків коефіцієнтів: β₁ > 0, β₂ > 0, β₃ < 0, β₄ > 0.

Оцінка рівняння проводилася для періоду з 1983 по 1999 р. Отримані результати свідчили про те, що всі чотири фактори виявилися статистично значимими на 1%-м рівні й мали необхідний знак, що, на думку авторів, свідчило про емпіричну застосовність висновків теорії оптимальних валютних зон.

Отримана модель була використана для прогнозування залежної змінної. Для цієї мети був побудований прогноз пояснюючих факторів. Для змінної SD ln(y_i )-ln(y_j ) прогноз будувався на основі оцінок регресійної моделі даної змінної на константу й часовий тренд за обраний підперіод (1971-1987р.). Показник подібності структури експорту прогнозувався шляхом екстраполяції темпів його зміни за два останніх періоди довжиною по 3 роки. Нарешті, для прогнозу показників розміру економіки й відносини експорту до ВВП використалися моделі тимчасових рядів. Прогнозне значення стандартного відхилення й було індексом ОВЗ для розглянутих країн. Використовуючи отримані ряди, автори розрахували значення стандартного відхилення номінального обмінного курсу в 1987, 1999 і 2000 р.

На основі розрахованих значень всі країни були розділені на три групи. Перша - це країни, готові приєднатися до Німеччини, у числі яких виявилися Австрія, Бельгія, Голландія, Ірландія й Швейцарія. Ці результати узгоджувалися із існуючим на той момент думкою про можливих кандидатів на участь у третій фазі європейської валютної інтеграції. Виключення становило присутність Швейцарії й відсутність Франції. Друга група - країни, показники яких свідчать про їхню готовність у майбутньому вступити в Європейський валютний союз. У їхнє число ввійшли Великобританія, Данія, Фінляндія й Франція. І, нарешті, третя група країн, які на момент проведення дослідження були не готові до вступу у валютний союз у рамках запропонованої моделі, - Швеція, Італія, Греція, Португалія й Іспанія. Для всіх цих країн отриманий прогноз динаміки індексу був як і раніше досить високим, відображаючи наявність істотних розходжень в економічних характеристиках цих країн і Німеччини як найбільш імовірного якоря Європейського валютного союзу.

У роботі Станоєвої застосовувався аналогічний підхід до аналізу валютної інтеграції. Були розглянуті основні критерії теорії оптимальних валютних зон і запропоновані відповідним цим критеріям показники, що дозволяють, на думку автора, провести емпіричний аналіз теоретичних висновків з теорії ОВЗ. Крім того, як і в роботі Байомі й Айхенгріна, досліджувався зв'язок між даними показниками й динамікою обмінного курсу. Зокрема, увагу автора залучили наступні висновки теорії ОВЗ стосовно до готовності країн Центральної й Східної Європи приєднатися до Європейського валютного союзу: про вплив асиметричних реальних і грошових шоків, про розмір економіки і її відкритості, про рівень розвитку фінансового сектора. Гіпотеза, що перевіряє, укладалася в тім, що перераховані показники відображають різні економічні характеристики країн, при яких виникає або, навпроти, пропадає необхідність зміни номінального обмінного курсу й, отже, залежно від знака коефіцієнта росте або падає волатильність обмінного курсу. Для економетричної оцінки використалася наступна модель:

(2.2)

де S_ij ^t - номінальний обмінний курс країни i стосовно євро в період t;

GDP_і ^t - реальний ВВП країни i (у постійних цінах) у період t;

M_i ^t - агрегат «широкі гроші» країни i у період t;

Exp_i ^t,j - експорт країни i у странуj у період t;

Cons_i ^t - обсяг кінцевого споживання (у поточних цінах) країни i у період t;

PC_i ^t - обсяг кредитів приватним компаніям країни i у період t;

TDC_i ^t - обсяг внутрішнього кредиту країни i у період t.

Відповідно до висновків теорії оптимальних валютних зон у роботі Станоєвої передбачалося, що А₁ > 0, A₂ > 0, A₃ < 0, A₄ < 0.

Необхідно відзначити, що модель оцінювалася на квартальні й місячному даних (в останньому випадку замість показника приросту ВВП використався приріст індексу промислового виробництва) за період з 2002 по 2005 р. Була виявлена стійка статистично значима залежність між показниками асиметричних шоків (реальним і грошових), а також рівнем розвитку фінансового сектора й волатильністю номінального обмінного курсу, що повністю узгоджувалося із висновками теорії ОВЗ. На думку автора, отримані результати підкреслюють необхідність розробки механізмів, що дозволяють в умовах єдиної валютної зони абсорбувати вплив асиметричних шоків. Зокрема, результати емпіричного аналізу дозволяють висунути гіпотезу про те, що в умовах більше розвиненого фінансового сектора (у цьому випадку банківського) вплив шоків на коливання номінального обмінного курсу буде менше [12, с.62].