Курсовая работа: Оцінні назви осіб: словотвірна і семантична характеристика

Передаючи почуття, відчуття людини, особливості її світосприймання, зменшено-емоційні іменники неоднаково функціонують у різних стилях мови. Широко побутують такі утворення в художньо-белетристичному стилі, зокрема в його пісенно-фольклорному різновиді, про що мова піде в подальших розділах. У творах художньої літератури використання зменшено-пестливих іменників сприяє створенню ліричного, емоційного тону мовлення, додаючи до основного значення зменшеності відтінки ніжності, симпатії. Уміле їх використання робить мову багатою, різнобарвною, емоційно насиченою. Оцінні лексеми служать засобом вираження авторського ставлення до зображуваного [2,110].

2. Негативно-оцінні назви у значенні позитивно-оцінних

Негативно-оцінні суфікси –ищ-е (хлопчище), -иськ-о (дівчисько), -уг-а (-юг-а) (козарлюга), -ак-а (-як-а) (друзяка), -ур-а (замазура), -ан- (-ань) (дідуган, здоровань), -аг-а (-яг-а) (роботяга) в певних контекстах можуть виявляти цілком позитивні оцінки емоцій: доброзичливу жартівливість, схвалення, симпатію, рідше – іронічну зневажливість тощо.

Суфікс –ищ-е в лексемах типу хлопчище може надавати іменникам у певних контекстах емоційних відтінків щирого схвалення, захоплення, симпатії. Наприклад: “Погане ти, дружище , розповідаєш” (А.Головко). Відтінку фамільярної зневажливості лексеми з суфіксом –ищ-е набувають залежно від семантики основи, конкретної мовної ситуації тощо.

Суфікс –иськ-о в лексемах типу хлопчисько, чоловічисько, дівчисько має дещо ширший емоційний діапазон [5,29]. В іменниках з цим суфіксом негативний відтінок може приглушуватися позитивним значенням поблажливої прихильності, навіть пестливості, що створюється в контексті завдяки невідповідності між значенням суфікса і семантикою основи, авторським ставленням до персонажа (наприклад, до дитини, до хорошої людини тощо): “Біля печі гойдається дитяча колиска. В колисці п’ятимісячний хлопчисько ворушить рученятами” (О.Довженко); “Добрий чоловічисько той доктор, жаль тільки, що психології ані крихточку не знає” (І.Франко); “І справді, за водою, коло млина стояла собі, наче в малюванні, хатка-білянка, була побіля неї і калина, і жило в тій хатці босоноге чорнобриве дівчисько , в якого не було ні батька, ні матері...” (М.Стельмах). Можна порівняти із використанням аугментатива в його первинному значенні зневаги, згрубілості: “Що то за противне дівчисько визирає з вікна?” (Ю.Смолич).

У прикладі твору М.Стельмаха іменник дівчисько освітлений теплим співчуттям, симпатією автора, що бринить у контексті. У порівнюваному з ним реченні негативне ставлення до дівчини підтверджується і наявністю стилістично зниженого прикметника противне, і неозначеною часткою то (на знак неважливості особи, її другорядності, нікчемності).

Емоційний суфікс –уг-а (-юг-а) у лексемах типу козарлюга може надавати іменникам-назвам осіб позитивних відтінків прихильності симпатії, схвальної, захопленої (афективної) оцінки та ін., наприклад: “І де ти такий узявся, Прокопе, нам на втіху? Та тебе ж на руках носити... От козарлюга !”; “Тепер йому зима не страшна, його найлютіший мороз не візьме... Ото козарлюга , я вам скажу! Вогонь!” (В.Кучер).

Діапазон емоційності суфіксів –ак-а (-як-а) в утвореннях типу забіяка, розумака включає в себе позитивні відтінки (певну роль у створенні цих відтінків відіграє і приналежність іменників до утворень спільного роду, які мають виразне стилістичне забарвлення), залежно від семантики основи : фамільярної прихильності (друзяка, одчаяка, забіяка), жартівливої прихильності, симпатії, наприклад: “Де і поділася вдача малого забіяки !” (В.Кучер); “Лаврін... був розумака і майстер на всі руки, - і косити, і молотити, і навіть сам шив чоботи” (О.Донченко).

Ці суфікси в певних контекстах можуть “надавати слову гумористичної фамільярності” [3,29], наприклад: “Нехай знають, що старий вояка та заслужений улан ще не скис у провінції і вміє з честю тримати свою шаблюку” (В.Кучер); “Часник: Наказую помістити фотографії Ґандзі і Трохима на видному місці, також помістити рисунок, як рубає Перепелиця вухо кобилі Відьмі, і описать, щоб усі знали такого вояку ” (О.Корнійчук).

Зрідка ці суфікси надають лексемам відтінків захоплення, наприклад: “Це ж подумать, яким треба бути одчаякою, щоб рішитися в ракету сісти?!”; “В голові нашої колони підуть два ескадрони відчайдушних рубак ” (О.Корнійчук).

Емоційні суфікси –ан, -ан' у лексемах типу стариган, пузань, здоровань найчастіше надають назвам осіб емоційних відтінків фамільярної прихильності, симпатії: “Прокидаюсь, що таке?: А то Малоштанів хлопчисько , отакий пузань , на дудку свистить” (І.Микитенко); “Раптом скортіло йому взнати щось про цього милого здорованя ” (О.Ільченко).

Суфікси –аг-а (-яг-а) в лексемах типу роботяга, бідага, симпатяга найчастіше надають іменникам (назвам осіб) емоційних відтінків співчуття, симпатії, поваги, схвалення, фамільярної доброзичливості [3,30]. Наприклад: “Пізнав, бідага , що вигодував гадюку коло серця” (Панас Мирний); “Розумієте, професоре, він чудовий хлоп’яга !” (Ю.Смолич); “Симпатяга цей воєнком, хоч і коноплистий, все тіло в ластовинні” (О.Гончар).

Звичайно, в певному контексті іменник із суфіксом –аг-а (-яг-а) може зазвучати яскраво іронічно, презирливо. Наприклад: “А ці добрі люди Найдуть тебе всюди, І на тім світі, добряги , Тебе не забудуть” (Т.Шевченко).

3. Стилістична роль демінутивів у фольклорі

Мова українських народних ліричних пісень багата на пестливі іменникові словоформи. Значне емоційно-експресивне навантаження несе на собі та іменникова форма із суфіксом суб’єктивної оцінки, яка вживається в мові пісні лише один раз поряд з багаторазовим повторенням її нейтрального відповідника [3,61]. Така форма виступає своєрідним емоційним центром пісенного тексту. Так, наприклад, у пісні “Ой ходив чумак сім рік по Дону” сім разів ужито стилістично нейтральне слово чумак, і лише в кінці пісні зустрічаємо зменшено-пестливу форму чумаченько як вияв любові, прихильного ставлення до людини, співчуття до її трагічної долі.

Стилістичне забарвлення слова в ліричних піснях залежить здебільшого від контексту. Це особливо добре видно тоді, коли до одного й того самого іменникового кореня приєднуються різні суфікси, які вносять певний емоційно-експресивний відтінок у семантику нової дериваційної форми. У результаті маємо цілий ряд стилістично маркованих дериватів, які повністю відповідають змісту висловлення.

Так, у пісні “Через греблю вода рине, там дівчина й умивається” вжито такий словотворчий ряд: дівчина – дівчинонька – дівка, кожний компонент якого функціонує у пісні зі спеціальним стилістичним завданням. На початку твору експресія ледь відчутна, бо вживається нейтральна форма дівчина. Далі експресивність думки наростає й набирає найбільшої сили за рахунок уживання демінутива дівчинонька. І в кінці пісні вживається словотворчий варіант дівка, що має розмовний відтінок і разом з епітетами дурна, глупувата вказує на зневажливе ставлення до того, про кого йдеться в пісні:

Через греблю вода реве,

Там дівчина й умивається...

Їде чумак дорогою,

На пужално опирається,

За ним, за ним дівчинонька

Слізоньками умивається.

Ой вишенька-черешенька

З-під кореня похилилася,

Дурна дівка, глупувата

За чумаком зажурилася.

Помітне емоційно-експресивне навантаження має пестливе іменникове утворення, яке вживається в реченні з різко негативним змістом [3,63]. Природніше було б замість голубливого слова бачити іменник із суфіксами, які несуть значення згрубілості, зневаги. Такі стилістеми виступають як своєрідні оксюморони. Наприклад:

Бодай же вам, чумаченьки,

Воли поздихали,

Як ви моїх чаєняток