Курсовая работа: Педагогічна роль оцінки на сучасному етапі
вмотивованість дій та їх усвідомлення;
наявність помилок, їх кількість і характер, міру впливу на кінцевий результат діяльності;
якість виконаних дій тощо.
Безперечно, ці критерії досить абстрактні, але їх знання, повне усвідомлення і творче застосування є передумовою обґрунтованої і об’єктивної оцінки навчально-пізнавальних дій учнів. Конкретним відбиттям цієї роботи є виставлення оцінки.
Найголовніше – будь-яка оцінка має бути об’єктивною, справедливою, обґрунтованою і зрозумілою. З кожною оцінкою в учня пов’язані певні переживання: він аналізує, обмірковує її; інколи йому здається, що ця оцінка несправедлива, тому в нього може виникнути негативний емоційний стан. Обов’язок педагога – обґрунтувати оцінку і довести до розуміння учня.
2. Історія поглядів вітчизняних дидактів на сутність та роль оцінки
Дискусія щодо необхідності застосування оцінок у навчанні розпочалася в Росії більш ста років тому у Петербурзькому педагогічному товаристві. Тоді відомий педагог С.І.Миропольський висловив таку думку: “Смерть балам загрожує неминуча; не зараз, так завтра, але це має статися”. Дискусія щодо відміток знов розпочалася у кінці ХІХ століття на зборах начальників Петербурзького округа. Вони прийшли до висновку про незручність існуючої системи відміток, але не змогли запропонувати більш раціональну альтернативу. Після Жовтневої революції у травні року було прийнято постанову “Про скасування відміток”, підписане народним комісаром освіти А.В.Луначарським. це був один з перших кроків Народного комісаріату освіти. У постанові йшла мова про те, що застосування бальної системи для оцінки знань і поведінки учнів скасовується у всіх без винятку випадках шкільної практики. Переведення з класу в клас відбувалося на основі успіхів учнів по відгукам педагогічної ради про виконання навчальної роботи. Це був широкомасштабний, але абсолютно непідготовлений експеримент.
Навчання в радянській школі без відміток не закінчилося успіхом. Причин було чимало: оцінки були вилучені зі шкільної практики без відповідної реорганізації самого процесу навчання, його змісту, мотиваційної спрямованості учнів, без перепідготовки педагогічних кадрів. Навчання без відміток було передчасним для радянської школи в період її становлення. На цьому етапі воно призвело до безконтрольності навчального процесу. Тому відновлення у році словесної п’ятибальної системи, а потім з року перехід на цифрову п’ятибальну систему мав прогресивне значення для підвищення відповідальності вчителів, учнів та батьків за те, щоб учні оволоділи міцними знаннями, навичками і вміннями. Але в наступні роки відмітка у школі увібрала в себе багато функцій. Почавши з ролі показника знань та стимулятора школяра до навчання, вона стала уособлювати майже всю особистість школяра, оповідаючи про його успіхи та невдачі у навчанні, стала мірилом роботи вчителя і всієї школи, “дзеркалом” якості навчально-виховної роботи [4,275]. Невдалою виявилася і практика середнього балу атестатів для випускників середніх шкіл. Забагато функцій увібрала в себе оцінка і врешті-решт “девальвувалася”.
Проте творчі пошуки передових педагогів і дидактів продовжувалися.
Від виставлення незадовільних оцінок відмовився В.О.Сухомлинський. він різко критикував усталену традиційну ситему опитування учнів за витрати часу, виставлення необ’єктивних відміток вчителем, за завдання хвилювань дітям. Вчителі його школи не виставляли негативних оцінок учням початкових класів, надаючи можливість успішно засвоювати знання, після чого й виставлялася відмітка. Виставлення балів було індивідуалізованим. Так, з –х років ХХ століття у Грузії у ряді шкіл ведеться навчання без відміток, побудоване на змістовно-оцінній основі. Дослідження проводилося в напрямку пошуків більш глибокої мотивації навчально-пізнавальної діяльності школярів. Відшукувалися умови, за допомогою яких шкільне життя дитини набуло б для неї глибший, особистісний смисл. Такими умовами виступали встановлення гуманних стосунків у процесі навчання, прояв заохочую чого співчуття, співпраця зі школярами, ствердження радості учня на уроці. Як наслідок – зникли страх і хвилювання учнів перед відміткою. Автор цього методу Шалва Олександрович Амонашвілі відміток не ставив, навчаючи дітей оцінювати знання своїх товаришів. На стадії “безеталонної” навчально-пізнавальної діяльності учнів педагог використовує стимулюючі коригування: “Я радий твоїм успіхам!”, “Спробуй зробити ось так!”, “Мені подобається твоя робота!”, “Дивись, як я буду це робити! А тепер повтори!”, “Спробуй ще раз!” і под.[1,227].
Дослідник відзначав також тісний зв’язок оцінювання з навчально-пізнавальною діяльністю. Учений визначає оцінку як «специфічний вид активності», а також «самостійної діяльності», що підпорядкована головній меті - «стимулювати i спрямовувати» весь процес навчання i виховання учнів. Він виділяє два види змістової оцінки - зовнішня (робить учитель або однокласник) та внутрішня або рефлекторна (самооцінка).
Здійснення контролю в процесі навчання, за Ш.О. Амонашвiлi, - це складова, яка обов'язково входить в оціночну діяльність, а «чистий» контроль не має самостійного сенсу. Виокремлення контролю з «системи стимулюючої оцінки» несе негативне виховне навантаження: породжує почуття страху, викликає нeдoвipy до вчителя, спотворює мотиви учiння, сприяє виникненню формалізму. В сучасних школах, на жаль, це нepiдке явище. Його породжують, як правило, прагнення до отримання високого результату, бажання показати високу якість знань учнів, орієнтуючись лише на кількісні показники або на вимоги адмiнiстрацiї школи. Органи управління освітою, як і раніше, визначаючи рейтинг загальноосвітніх шкіл, враховують лише процентне відношення позитивних оцінок i процент невстигаючих i зовсім не беруть до уваги цілий ряд факторів, що впливають на кінцевий результат (навколишнє середовище, загальний контингент учнів, стан їхнього здоров'я, умови організації педагогічного процесу тощо).
Контроль, який використовується при застосуванні стимулюючої оцінки, на думку вченого, служить для визначення ycпixiв i досягнень учня в навчальній дiяльноcтi, дозволяє своєчасно виявити помилки i недоліки, надати йому допомогу в лiквiдацiї прогалин в знаннях. Тільки в такому разі контроль створить необхідні умови для застосування «стимулюючих змістових оцінок», а oцiнкa реалізує свою виховну функцію - створить атмосферу довіри, учень «відкриється» назустріч вчителю i педагогічний вплив дасть бажаний результат. Зміниться й самооцінка власної дiяльнocтi учня: вона спонукатиме його до самоосвіти, самовдосконалення i самовиховання, сприятиме розвитку самокритичності, високої вимогливості до себе, почуття відповідальності [2, 164].
3. Теорія та практика оцінювання в європейських країнах
Вдосконалення підходів до оцінювання результатів навчання посилюється також інтеграційними процесами в Євpoпi та необхідністю віднаходження певного консенсусу щодо концептуальних засад оцінювання, що застосовуються різними країнами. 3 метою визначення основних критеріїв для удосконалення системи оцінювання в країнах ЄС на сучасному eтaпi відбувається процес розробки таких ключових понять:
- що має бути базою для оцінювання: досягнення особистості в порівнянні з іншими учнями (оцінювання відносно норми) або досягнення відносно незалежного стандарту(оцінювання відносно критерію);
- якi засоби перевірки правильнocтi свідчення є необхідними для встановлення правдоподібності оцінювальних piшeнь?;
яким чином має бути забезпечена якість оцiнювальнoгo процесу?
Успішне вирішення згаданих проблем дасть змогу побудувати спільну струнку систему діагностики рівня навченості підростаючого покоління у західноєвропейських країнах, що стане важливим кроком для забезпечення кардинального підвищення якості середньої освіти.
Оцінювання ycпiшнocтi учнів є одним з найбільш поширених його видів – вчителі оцінюють знання учнів кожного дня на основі їхніх відповідей на запитання, виставляючи оцінки за кожний вид роботи. Таке щоденне внутрішнє оцінювання (на рівні класу або школи) складається з “нормативного” та “критеріального” компонентів: досягнення кожного учня оцінюються відносно певної норми, за яку приймаються усереднені досягнення групи або класу, та відносно середньо-статистичного суспільного критерію, який відображають нормативні документи на рівні регіону або держави (загальнонаціональний стандарт).
Іншим видом оцінювання успішності учнів у європейських країнах виступає зовнішнє оцінювання, яке дає змогу зробити порівняння та отримати дані щодо рівня знань учнів на регіональному або національному рівнях і вжити заходів з метою загального підвищення освітніх досягнень.
Жорсткій критиці піддається нині підсумкове оцінювання в середній школі з акцентом на селективному підході, хоча в той же час, його селективні функції стосовно вищої школи та ринку праці продовжують посилюватися. Одночасно, у зв’язку з потребою підвищення якості учнівських знань та освітньої системи в цілому, особливої ваги набуває розвитків вид оцінювання, який надає змогу виявити рівень досягнень учнів на певному етапі навчання та вчасно вжити необхідних заходів для поліпшення кінцевих результатів.
Перехід з класу в клас у багатьох країнах базується переважно на результатах постійного оцінювання знань, умінь та навичок учнів учителем-викладачем у класі. Періодичне оцінювання (іспити наприкінці шкільного року та серії тестів через регулярні інтервали часу протягом навчального року) відіграють часто лише допоміжну роль. На думку зарубіжних фахівців, постійне оцінювання (а не періодичне) дає змогу отримати більш реалістичну картину прогресу учнів.
Слід відзначити, що при існуванні спільних тенденцій розвитку підходів до оцінювання успішності учнів загальноосвітніх шкіл у західноєвропейських країнах кожна з них має власну національну систему, що склалася та функціонує протягом тривалого часу.
В Австрії, наприклад, постійне оцінювання, що включає блок екзаменів, які проводить та оцінює результати вчитель-викладач, є правилом системи освіти. Оцінювання має форму п’ятибальної системи: 1 – відмінно, 2 – добре, 3 – задовільно, 4 – здав, 5 – не здав.
Ключовим фактором, що мотивує підхід до оцінювання у Великобританії, є потреба центральних освітніх органів у підвищенні стандартів освіти та забезпеченні батьків інформацією про успіхи їхніх дітей.
З цією метою було запроваджено систему національного оцінювання досягнень учнів на чотирьох ключових етапах: у віці 7, 11, 14 та 16 років. Система складається з національних тестів та включає поточне оцінювання письмових робіт і усних відповідей, що проводяться вчителями. Основною метою оцінювання є перевірка ступеня оволодіння учнями знаннями, уміннями і навичками, що містяться у Національній програмі. Володіння знаннями, уміннями та навичками градуюється за семизначною шкалою: A, B, C, D, E, F, G ( від найвищого – до незадовільного).
Система оцінок в Данії – комплексна. Оціночна шкала, що застосовується в середній школі ( у початковій школі оцінки не ставляться), охоплює параметри від 0 до 13.
Успішність учнів на обох рівнях навчання (початковий і середній) у Німеччині оцінюється постійно за допомогою письмових тестів та усних запитань і практичних робіт. Особливістю шкали оцінок є зворотній (порівняно з Україною) відлік: 1 – дуже добре, 2 – добре, 3 – задовільно, 4 – відповідно ( відповідає стандарту, попри недоліки), 5 – погано, 6 – дуже погано.