Рис.1. Форми виду і стану інфінітиву.

При вивченні інфінітивних конструкцій у позиції різних членів речення застосовуються різні методи дослідження. Структурно-семантичний дозволяє визначити значення одиниць мови, насамперед слів у словосполученнях; порівняльно-зіставний – встановити наявні сходження/розбіжності в побудові речень з використанням словосполучень із інфінітивом; зіставний метод дослідження становить особливий інтерес, оскільки в кожній мові є свої правила, закономірності, що регулюють як умови побудови речення , так і умови його членування, а також визначають специфіку структури кожної мови; структурно-лінгвістичний дозволяє виділити чіткі структурні елементи мови як знакової системи і як мережі відносин між елементами мовної системи, характеризувати чіткий опис мови – загальне правило, закономірності, властиві англійській мові, різним мовам або мові взагалі; стилістичний допомагає виявити мовні норми й способи вживання англійської літературної мови в різних видах писемності, у різних умовах мовного спілкування [3, с.31–32].

Таким чином, синтаксичні структури вторинної предикації становлять особливий інтерес для англістики з огляду на те, що всі вони мають неузгодженість суб’єктно-предикатних відношень у їхній поверхневій структурі. У ході дослідження було визначено і описано схематичну модель речення, що містить СВП.

1.2. Інфінітив та інфінітивні конструкції в історичному контексті

У розвитку англійськіх інфінітивних конструкцій (АІК) виокремлено три періоди: середньоанглійський (XII – XV ст.), ранньоновоанглійський (XVI – XVII ст.) та новоанглійський (XVIII – XIX ст.). У ХІІ ст. в англійській мові відбувалися інтенсивні зміни, що торкнулися не тільки словникового складу, але й граматичної будови мови, прискоривши процес розвитку та поширення досліджуваних конструкцій, поява яких припадає на кінець ХІІ ст. АІК є питомим давньоанглійським утворенням, якому історично передує особово-дієслівне речення. Суб’єкт дії АІК представлений імпліцитно на рівні поверхневої структури [38, c.132].

У XV ст. сталися як кількісні, так і якісні зміни в системі АІК, які пов’язуємо з розбудовою риторичного мистецтва й розвитком аргументативного мовлення, посиленого впливом перекладів античних авторів. Протягом XIV – XV ст. виникають нові структурні типи АІК: непоширені (об’єктні, адвербіальні та ад’єктивні), поширені (об’єктні, адвербіальні та ад’єктивні (ХVII ст.) й комбіновані, а саме, об’єктно-адвербіальні й об’єктно-ад’єктивні) синтаксичні утворення, породжувані відповідно до певних правил. У зазначений період уніфікується й лексичний склад конструкції, вживаються більш складні та синтаксично різноманітніші типи АІК, які виконують функцію вставних одиниць у наступні періоди історії розвитку мови [75, c. 92].

Матеріал свідчить про те, що для непоширених типів протягом досліджуваних періодів характерними є два варіанти порядку слів, при якому інфінітив перебуває: (а) у початковій позиції або (б) у кінцевій позиції, яку розглядаємо як марковану. Непоширені АІК регулярно вживаються протягом досліджуваних періодів. Для поширених типів властивою є більша позиційна мобільність інфінітива, який може знаходитися у трьох позиціях, а саме: (а) упочатковій, (б) у серединній (тільки спорадичні випадки протягом ХVІІ-ХІХ ст.) та (г) у кінцевій (окрім новоанглійського). Процес стабілізації порядку слів у АІК відобразив загальний напрям розвитку мови – перехід до SVO-типу [19, c.134].

АІК у ХІХ ст. продовжує розвиватися. Поширені типи АІК з інфінітивом у серединній та кінцевій позиціях виходять з ужитку, а домінантними стають конструкції з інфінітивом у початковій позиції. Даному періоду також властива більша лексична варіативність, а мовам середньо- та ранньоновоанглійського періоду – більша структурна різноманітність. Упорядковується структура АІК, кристалізується її семантика [45, c.28].

Зафіксовані АІК у текстах середньо-, ранньоново- та новоанглійського періодів поділяємо на такі чотири семантичні групи та підгрупи: (а) оцінні, (б) приєднувальні, (в) уточнювальні та (г) кваліфікативні. Вилучення АІК призводить до порушення основного змісту речення, внаслідок чого неможливою стає його повнозначна інтерпретація.

Таким чином, аналіз функціонування АІК у творах середньо-, ранньоново- та новоанглійського періодів і зіставлення результатів на трьох зрізах виявив істотні зміни як у структурі, так і у вживаності досліджуваної конструкції. Усі ці факти свідчать про тенденцію безперервності у розвитку АІК протягом XII – XIX ст.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ1

У першому розділі ми розглянули загальні відомості про дієслово та інфінітив, а також дослідили інфінітивні структури вторинної предикації у формальному, функціональному, семантичному і історичному аспектах. Ми дійшли висновків, що синтаксичні структури вторинної предикації становлять особливий інтерес для англістики з огляду на те, що всі вони мають неузгодженість суб’єктно-предикатних відношень у їхній поверхневій структурі. У ході дослідження було визначено і описано схематичну модель речення, що містить СВП. Аналіз функціонування АІК у творах середньо-, ранньоново- та новоанглійського періодів і зіставлення результатів на трьох зрізах виявив істотні зміни як у структурі, так і у вживаності досліджуваних конструкцій. Усі ці факти свідчать про тенденцію безперервності у розвитку АІК протягом XII – XIX ст.

РОЗДІЛ 2

ІНФІНІТИВНІ КОНСТРУКЦІЇ: СТРУКТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА ПЕРЕКЛАД

2.1 Інфінітивні звороти із прийменником for (For-to-Infinitive Construction)

Інфінітивні звороти із прийменником for являють собою сполучення, до складу якого входить: прийменник for плюс іменник у загальному відмінку (або займенник в об'єктному відмінку) плюс інфінітив [10, c.97].

Інфінітив, що стоїть після іменника або після займенника в об'єктному відмінку з передуючим прийменником for, виражає дію, яку виконує предмет або особа, позначена даним іменником або займенником.

Зворот “for + іменник + інфінітив” виконує функції різних членів речення (у науковій літературі найчастіше функції обставини мети або наслідку):

I sometimes think it is a shame for people to spend so much money this way. – Іноді я думаю, що людям має бути соромно витрачати так багато грошей у такий спосіб [50, c.58].

That was for him to find out. – Це мав з’ясувати він [50, c.59].

2.1.1 Переклад інфінітивного звороту з прийменником for

Переклад звороту залежить від виконуваної їм функції, при цьому прийменник for опускається, а весь зворот – інфінітив з іменником (займенником) з for – перекладається повним підрядним реченням відповідно до виконуваним даним зворотом функції, що зазвичай вводиться за допомогою сполучника що, щоб, до того ж іменник (або займенник) цього звороту разом із передуючим прийменником for перекладається іменником (або займенником) у функції підмета підрядного речення, а інфінітив – дієсловом-зв’язкою в особовій формі:

Не waited for her to speak, but she did not. – Він чекав, щоб вона заговорила, але вона мовчала [29, c.342].

The period T is the time required for a particle to make one complete vibration. – Період Т – це час, необхідний для того,щоб частка зробила одне коливання [29, c.343].

I hope you will not think it is very odd for a perfect stranger to talk to you like this [74, c.73]. – Сподіваюсь, Ви не вважатимете дуже дивним те, що незнайомець розмовляє з вами таким чином [35, c. 81].

Підрядним реченням перекладається конструкція for + інфінітив, де зустрічається інфінітив у ролі означення, інфінітив результату або наслідку (після слів so, to, only) [29, c.343]. Іноді, залежно від моделі, цей інфінітивний комплекс може перекладатися інфінітивом або іменником чи займенником у давальному відмінку з інфінітивом. Розглянемо детальніше засоби реалізації деяких моделей в українській мові:

1. “Мені (йому тощо) немає чого...”, “Мені (йому тощо) достатньо (корисно, важливо, призначено тощо)...”:

It’s enough for him to poll 10,000 votes. – Йому достатньо набрати 10000 голосів [23, c.159].

Perhaps it was preordained for me to become a musician. – Можливо, долею мені було призначено стати музикантом [23, c.160].

2. “Немає сенсу (тощо) + інфінітив”:

There is no sense in waiting for the Third World to realize that they will have to restrict themselves to local effects in environmental protection. – Немає сенсу чекати, аби країни Третього Світу зрозуміли, що у захисті довкілля їм доведеться обмежуватися місцевими діями [23, c.162].

3. Іменник, що в ролі означення має підрядне означальне речення:

However there is still a chance for the corporation to survive. – Однак є ще шанс, що корпорація виживе [23, c.164].

4. Підрядні речення мети, а також іменники у сполученні з такими реченнями в якості означення:

In order for them to do so, there must be a precedent. – Для того, щоб вони вчинили так, потрібний прецедент [23, c.165].