Курсовая работа: Перспективи розвитку та удосконалення податкової системи

Мито – це податок на товари та інші предмети, які перетинають митний кордон України. Платником мита є будь-які юридичні або фізичні особи, котрі здійснюють переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів, що підлягають митному оподаткуванню. Об’єктом оподаткування митом, в залежності від виду ставки, є митна вартість товарів або інших предметів, які переміщують через митний кордон країни, чи кількість товарів. В залежності від напряму руху товарів та митної політики держави встановлені такі види мита: ввізне, вивізне, сезонне, спеціальне, антидемпінгове та компенсаційне.

В зв’язку з діленням податків на прямі та непрямі фінансова наука обговорювала їх переваги та недоліки, що мело значення для побудови податкової системи. А.Сміт вважав, що прямому оподаткуванню повинні підлягати всі види доходів. Аналізуючи непрямі податки, в першу чергу на предмети першої необхідності, А.Сміт дійшов висновку, що утримання останніх сприяє скороченню виробництва. Але при цьому А.Сміт стверджував, що без непрямих податків держава залишиться без доходів, «тому вона має вагомі причини не відміняти таких податків».

Д.Рікардо не додавав значення класифікації податків, вважаючи, що всі податки сплачуються з прибутку і лише деякі – з поземельної ренти.

Ж.Сисмонді вважав, що головним недоліком непрямих податків (на споживання) є їх непропорційність доходам платників при здійсненні витрат.

На перший погляд, перевагою непрямих податків, які включаються в ціну товару, є їх непомітність для споживача. Наприклад, купуючи кілограм солі чи кави, покупець не задумується над тим, що він сплачує в ціні податок. Разом з тим зі світової практики податкового регулювання відомо про недостатньо неоднорідний вплив непрямих податків на економіку. Непрямі податки є одним з вагомих ціноутворюючих факторів, що нерідко створюють негативний вплив на ринкову кон’юнктуру.

Проте не можна не враховувати і достатньо позитивний вплив непрямого оподаткування на структуру споживання (наприклад, через механізм стягування акцизів по алкогольній продукції).

Система українського оподаткування спирається на підсистему непрямого, внаслідок того, що майже 70% традиційних доходів радянського бюджету наповнювали непрямі податки та труднощів при переході до ринку, де змінилися основи податкової системи.

Ще одним засобом оподаткування є прямий податок , що встановлюється безпосередньо щодо платника. Розмір прямих податків залежить від масштабів об’єкта оподаткування. Особисті податки встановлюються персонально для конкретного платника. До них належать: подушний податок, прибутковий податок, майновий податок, податки на спадщину та дарування. Реальні податки передбачають оподаткування майна за зовнішніми ознаками. До них належать: земельний податок, домовий податок, промисловий податок та податок на грошовий капітал. Ніні в Україні застосовуються податок на прибуток, податок на доходи фізичних осіб, податок на землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на промисел.

В останній час в економічній пресі багато уваги приділяється ролі прибуткового оподаткування, яке відноситься до категорії прямих податків. Слід відмітити: на 2005 рік заплановано найменше надходжень прямих податків за останні роки.

Рисунок 2.2 Питома вага основних податків бюджету України за 2005р.

Найбільш значні надходження в бюджет були від податку на додану вартість(46,1%), податку на прибуток (27,8%), акцизний збір (11,5%). Окрім перерахованих податків слід звернути увагу також на обов’язкові внески до позабюджетних соціальних, страхових фондів, які за своєю суттю можуть розглядатися підприємством на одному рівні з податковими платежами.

2.2 Прибуткове оподаткування підприємств в Україні

Сучасна ринкова економіка розвинутих країн перебуває під безпосереднім регулюванням з боку держави, її втручанням в розширене відтворення, посиленням впливу на виробництво, розподіл, обмін та споживання волового внутрішнього продукту. Цей процес безпосередньо пов’язаний з податками, які є одним з головних елементів прояву фінансової політики країни на всіх рівнях економіки.

Податки належать до категорії витрат, оскільки вони становлять ту частину платежів, які підприємство змушене відрахувати з одержаного прибутку до Державного бюджету та різноманітних державних фондів. Метою кожного підприємства є максимізація не стільки загальної величини отриманого прибутку, скільки прибутку, що залишається в його розпорядженні після вирахування належних до сплати податків – чистого прибутку. Звичайно, держава за допомогою податків в змозі безпосередньо суттєво впливати як на здійснення поточної фінансово-виробничої діяльності підприємств, так і на їх політику капіталовкладень, від чого в майбутньому залежатиме і весь загальнодержавний фінансово-економічний ефект. Податки є грізним знаряддям держави і «без наукової концепції податкової політики вони можуть перетворитись на гальмо економічного розвитку».

Оподаткування підприємств, його максимальна оптимізація дозволяє їм забезпечити себе необхідними коштами, своєчасно виявити додаткові фінансові ресурси для їх подальшої капіталізації. Разом з цим, оптимізація податкових платежів залежить від ступеня податкового навантаження підприємства.

Оподаткування підприємств в Україні має сою історію. До 1991 року підприємства сплачували з прибутку різноманітні платежі, які по суті, були податками. До таких платежів відносились податок з обороту, а також плата за фонди, за ресурси, рентні платежі тощо. На той час вони тлумачились як різні форми вилучення і перерозподілу частини вартості додаткового продукту і сплачувались до бюджету країни за рахунок прибутку (крім податку з обороту).

Податок з обороту виступав найбільшим видом платежу, що сплачували підприємства з отриманих доходів до бюджету країни, який був набагато більшим, ніж відрахування коштів з прибутку підприємств. У свою чергу, по суті, податок з обороту був запроваджений на основі промислового податку, який було прийнято в 1921 р. і складався з двох частин: патентного збору та зрівнювального збору. Пізніше промисловий податок, разом з іншими податками, увійшов до податку з обороту.

Податок з обороту було введено 2 вересня 1930 р., який проіснував до 1990 р. Платежі з прибутку та податок з обороту виступали основними надходженнями коштів до бюджету, що виступали від підприємств.

Наприклад, в 1980 р. до Державного бюджету колишнього СРСР надходило близько 70% коштів підприємств у вигляді цих податків, до того ж, частка податку з обороту в бюджетних доходах становила 32,5%. Використання решти прибутку підприємства також регламентувалась різноманітними державними актами (законами, положеннями, постановами).

Інтерпретація економічної природи податку з обороту виходила зі вмісту вартості сукупного суспільного продукту, що складається зі затрат уречевленої минулої праці та затрат уречевленої живої праці. При цьому, в матеріальному процесі виробництва створюється необхідний продукт (продукт для працівника) і додатковий продукт (продукт для суспільства).

Переваги податку з обороту містились в принципах його побудови. Ними визнавались два основні:

· Одноразовість оподаткування. Це означало, що при просуванні товарів і продукції від виробника до споживача податок з їх обороту може бути стягнуто лише один раз.

· Стягнення податку на конкретному етапі (в певній ланці). Його суть полягала в тому, що вся величина податку, закладена в ціні товару, стягувалась один раз в одному з етапів просування товару – в одній з ланок: на підприємстві, в збутовій організації або торговій організації.

При проведенні податкової реформи в 1930 р. були спроби запропонувати і встановити одну форму чистого доходу в державному секторі – прибуток. Але ці рекомендації були відхилені, що пояснювалось наступним: «Державі для безпосереднього виконання функцій потрібен постійний, тривалий, гарантований дохід. Прибуток не завжди це забезпечує, так як з ряду об’єктивних і суб’єктивних причин план з прибутку може бути не виконаний, і запланована суму доходу не надійде в бюджет».

В останньому десятиріччі минулого тисячоліття принципи і підходи оподаткування прибутку підприємств в Україні суттєво змінились. В 1990 – 1994 рр. базою стягнення податку періодично виступали то балансовий прибуток, то валовий дохід підприємства; їх постійна зміна напружувала атмосферу в економічній системі. З 1995 р. податок стягується з балансового прибутку на основі Закону України «Про податок на прибуток підприємств.

Таблиця 2.1 Оподаткування підприємств в Україні в 1991 – 2004 р.

Роки	Об’єкт оподаткування	Ставка податку, %
1991	« 1 2 3 4 5 6 » К-во Просмотров: 272 Бесплатно скачать Курсовая работа: Перспективи розвитку та удосконалення податкової системи >>> Скачать <<< Меню Поиск