Курсовая работа: Платіжний баланс та його роль у системі валютного регулювання
- регулювання міграції робочої сили. Зокрема, обмеження в'їзду іммігрантів для скорочення перекладів іноземних робітників.
Регулювання руху капіталів спрямовано, з одного боку, на заохочення зовнішньоекономічної експансії національних монополій, а з іншого боку – на зрівноважування платіжного балансу шляхом стимулювання припливу іноземних і репатріації національних капіталів. Цієї мети підлегла діяльність держави як експортера капіталів, що створює сприятливі умови для приватних закордонних інвестицій і вивозу товарів. Урядові гарантії по інвестиціях забезпечують страхування комерційного й політичного ризику.
При активному платіжному балансі державне регулювання спрямоване на усунення небажаного надмірного активного сальдо. Із цією метою розглянуті вище методи – фінансові, кредитні, валютні й інші, а також ревальвація валют використаються для розширення імпорту й стримування експорту товарів, збільшення експорту капіталів (у тому числі кредитів і допомоги країнам, що розвиваються) і обмеження імпорту капіталів. Звичайно застосовується компенсаційне регулювання платіжного балансу, засноване на сполученні двох протилежних комплексів заходів: реєстраційних (кредитні обмеження, у тому числі підвищення процентних ставок, стримування росту грошової маси, імпорту товарів й ін.) і експансіоністських (стимулювання експорту товарів, послуг, руху капіталів, девальвація й т.д.). Держава здійснює регулювання не тільки окремих статей, але й сальдо платіжного балансу.
У пошуках джерел погашення дефіциту платіжного балансу промислово розвинені країни мобілізують кошти на світовому ринку капіталів у вигляді кредитів банківських консорціумів, облігаційних позик. У цьому зв'язку беруть активну участь комерційні банки (особливо євробанки) у покритті дефіциту платіжного балансу. Перевагою банківських кредитів у порівнянні із кредитами міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій є їхня більша доступність і не обумовленість стабілізаційними програмами. Однак банківські кредити відносно дорогі й важкодоступні для країн, що мають велику зовнішню заборгованість.
До тимчасових методів покриття дефіциту платіжного балансу ставляться також пільгові кредити, отримані країною по лінії іноземної допомоги.
У зв'язку з активним залученням іноземних кредитів для балансування платіжного балансу зовнішня заборгованість стала глобальною проблемою. Остаточним методом балансування платіжного балансу служить використання офіційних валютних резервів.
В умовах часткової демонетизації золото як загальні платіжні кошти використаються: по-перше, в обмежених розмірах і лише в останню чергу, коли вичерпані всі інші можливості; по-друге, в опосередкованій формі шляхом його попередньої реалізації на світових ринках золота в обмін на національні кредитні гроші, у яких прийняте укладати торговельні й кредитні угоди й здійснювати міжнародні розрахунки.
Головними коштами остаточного балансування платіжного балансу служать резерви конвертованої іноземної валюти. (Після другої світової війни США й Великобританія погашали дефіцити своїх платіжних балансів національною валютою, тому що Бреттон-Вудська угода додала долару й фунту стерлінгів статус резервної валюти. Завдяки Цьому привілею США змогли зберегти половину свого величезного золотого запасу, накопиченого в роки війни й після її).
Остаточними коштами погашення дефіциту платіжного балансу служить також іноземна допомога у формі субсидій і дарунків.
Активне сальдо платіжного балансу використається державою для погашення (у тому числі дострокового) зовнішньої заборгованості країни, надання кредитів іноземним державам, збільшення офіційних золотовалютних резервів, вивозу капіталу з метою створення другої економіки за рубежем.
Новим явищем стало міждержавне регулювання платіжного балансу. Воно виникло як слідство інтернаціоналізації господарських зв'язків і недостатньої ефективності національного регулювання. Зі зростанням ролі зовнішніх факторів відтворення тривала не рівновага платіжного балансу підсилює диспропорції в економіці окремих країн й у світовому господарстві. Тому провідні країни розробляють методи колективного регулювання платіжного балансу. До міждержавних коштів регулювання платіжних балансів ставляться: узгодження умов державного кредитування експорту; двосторонні урядові кредити, короткострокові взаємні кредити центральних банків у національних валютах по угодах «своп»; кредити міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій, насамперед МВФ.
Перевищення припустимої у світовому співтоваристві норми заборгованості країни ставить проблеми економічного, а потім політичного характеру. Оскільки ринки обмежують кредити таким країнам, покриття дефіциту її платіжного балансу можливо лише за рахунок умовних кредитів, зокрема МВФ, що передбачають стабілізаційні програми, а також втручання кредиторів і міжнародних організацій в економіку й політику країн-позичальниць. Тому з метою зменшення ризику подібної залежності країни-боржники, у тому числі промислово розвинені, переорієнтують економічну політику з метою зменшення зовнішнього державного боргу. Ефективними коштами оздоровлення платіжного балансу є скорочення військових витрат, у тому числі закордонних.
Світовий досвід регулювання платіжного балансу свідчить про труднощі одночасного досягнення зовнішньої й внутрішньої рівноваги національної економіки. Це підсилює дві тенденції - партнерство й розбіжності - у взаєминах країн з активним і пасивним платіжним балансом[25].
2. Платіжний баланс країни, як інструмент аналізу стану зовнішньоекономічних зв’язків.
2.1 Методичне забезпечення аналізу платіжного балансу країни.
Важливим інструментом макроекономічної фінансової статистики є платіжний баланс, в якому відбиваються зміни активів і зобов'язань внаслідок операцій з «Іншим світом». Усі зовнішньоекономічні операції, за якими права власності на товар, послуги чи капітал переходять від резидента однієї країни до резидента іншої, узагальнюються в статтях платіжного балансу.
Методологія складання платіжного балансу визначається міжнародним стандартом - «Керівництвом з платіжного балансу», розробником якого є МВФ. Останнє (п'яте) видання Керівництва опубліковане в 1993 р. Відповідно до світової практики інформаційною базою платіжного балансу слугують:
• дані банківської системи про фінансові операції з нерезидентами;
• інформація митних установ про рух товарних потоків через кордон;
• статистична звітність експортерів та імпортерів продукції, інвесторів та одержувачів іноземних інвестицій.
В Україні узагальнення інформації про валютно-фінансові потоки покладається на Національний банк. При складанні платіжного балансу здійснюються додаткові розрахунки, пов'язані з коригуванням вартості імпорту, коригуванням нафто- та газопотоків, врахуванням обсягів неформальної торгівлі, гуманітарної допомоги тощо. Долучається також інформація про іноземні інвестиції, зовнішню і внутрішню заборгованість, динаміку обслуговування державного боргу.
Облік міжнародних операцій у платіжному балансі ведеться за принципом подвійного запису: кожна операція одночасно записується в кредит одного рахунка і в дебет іншого, Скажімо, рух товарів через кордон урівноважується рухом у протилежному напрямі засобів платежу за ці товари. Операції, внаслідок яких валютні кошти надходять у країну, записують в кредит зі знаком «плюс», а операції, внаслідок яких країна витрачає ці кошти, записуються в дебет зі знаком «мінус». Згідно з цим правилом експорт товарів і послуг означає приплив іноземної валюти, а тому реєструється на кредитовому рахунку, а експорт капіталу, навпаки, означає відплив коштів за кордон і реєструється на дебетовому рахунку. Залежно від того, які саме операції переважають (кредитові чи дебетові), сальдо відповідної статті платіжного балансу має знак «плюс» або «мінус». Правила відображення операцій у платіжному балансі схематично подано в табл. 1.
| Кредитні операції (+) | Дебетні операції (-) |
| Експорт товарів та послуг | Імпорт товарів та послуг |
| Доходи від користування факторами виробництва, локалізованими за межами країни | Виплати за користування іноземними факторами виробництва |
| Одержання країною нових позик | Надання позик іншим країнам |
| Зовнішні інвестиційні надходження | Інвестиційна діяльність поза межами країни |
Таблиця 1. Відображення операцій у платіжному балансі
Схожі за економічним змістом операції у платіжному балансі, як і в системі національних рахунків, умовно об'єднуються в дві групи: поточні й капітальні. Поточними називаються операції з товарами, послугами, доходами від інвестицій та односторонніми переказами. Операції, пов'язані з кредитно-інвестиційною діяльністю, розглядаються як капітальні. Відповідно у платіжному балансі виокремлюються два рахунки:
• рахунок поточних операцій;
• рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій.
Теоретично, виходячи з принципу подвійного запису операцій, обсяги зустрічних потоків по дебету і кредиту мають збігатися, а сальдо рахунка поточних операцій - компенсуватися протилежним за знаком сальдо рахунка капітальних операцій. Проте, через статистичні неточності, що виникають при ідентифікації окремих операцій, через вартісні та часові розбіжності в обліку рівновага балансу порушується. Значний вплив на дисбаланс справляють документально неоформлені товарні потоки, контрабанда, надання незаконних послуг, вивіз валюти. Розбіжності між дебетовим і кредитовим оборотами відбиваються у статті «Помилки та пропуски».
Рахунок поточних операцій поділяється на такі складові:
A. Баланс товарів і послуг. Баланс товарів (А 1) – це різниця між товарним експортом та імпортом, баланс