Курсовая работа: Покарання та його види

Отже, значення системи покарань полягає у тому, що вона сприяє реалізації принципу індивідуалізації покарань, призначенню покарань за ступенем їх впливу на злочинця.

2.2 Сутність класифікації покарань

У межах системи покарань види покарань класифікуються за різними ознаками. На практиці види покарання часто поділяють:

За зв'язком з ізоляцією від суспільства покарання поділяються на а) пов'язані з ізоляцією від суспільства і б) не пов'язані з ізоляцією від суспільства. До перших відносяться арешт, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі. До других відносяться всі інші види покарання.

За часом (тривалістю) виконання покарання поділяються на разові (одноактні) і строкові. До перших відносяться штраф і конфіскація майна, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. До покарань, призначуваних на певний строк, відносяться позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські, виправні роботи, обмеження у військовій службі, обмеження волі, арешт, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк. Окремо існує виконання довічного позбавлення волі, що не має заздалегідь визначеного конкретного терміну [3,с.156].

Відповідно до ст.. 52 КК України покарання поділяються на основні і додаткові. При цьому види покарань поділяються не на дві, а на три групи.

Першу групу становлять основні покарання, що можуть призначатися тільки як самостійні види і не можуть приєднуватися на додаток до інших видів покарання. Зокрема, це – громадські, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, арешт, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі[1,с.189].

Призначаючи покарання за вчинений злочин, суд призначає одне з основних покарань, передбачених у санкції відповідної статті, за якою кваліфікується це соціально небезпечне діяння.

Другу групу становлять додаткові покарання, що самостійно не можуть призначатися, але в передбачених

Законом випадках приєднуються до основного покарання. Зокрема, це конфіскація майна і позбавлення військового спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Додаткові покарання призначаються як для посилення виправного впливу на винного, так і для повнішого і ефективнішого досягнення мети покарання. При цьому закон визначає суду доволі широкі межі при застосуванні ( незастосуванні) додаткових покарань. Це робиться як шляхом використання в санкції статті особливої частини Кримінального кодексу висловів типу « … з конфіскацією майна або без …», так і шляхом прямих вказівок у статтях Загальної частини Кримінального кодексу.

Третю групу утворюють покарання, що можуть бути призначені судом в одних випадках як основні, в інших – як додаткові до основного покарання. До них належить штраф і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Якщо санкція певної статті Кримінального кодексу передбачає можливість застосування додаткового покарання, суди зобов‘язані обговорювати питання про його призначення і вказувати у вироку мотиви прийнятого рішення [3,с.156].

У теорії кримінального права поряд з основними і додатковими розрізняють ще й спеціальні види покарання. Спеціальними вважаються покарання, які застосовуються тільки стосовно конкретного кола суб‘єктів злочинів. За цією ознакою тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців можна визнати спеціальним видом покарання, тому що воно застосовується тільки стосовно військовослужбовців термінової строкової служби.

2.3 Окремі види покарань

А. Основні покарання

1. Громадські роботи. Вони полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 56 КК) [1,с.200].

Строк громадських робіт встановлюється судом у межах від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбувається не більш як чотири години на день.

Громадські роботи передбачені в основному за злочини невеликої тяжкості. Вони відбуваються за місцем проживання засудженого і полягають здебільшого у виконанні фізичної малокваліфікованої роботи: прибирання вулиць та приміщень, виконання обов'язків помічника санітара в медичних закладах тощо.

Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.

Ухилення від відбування вказаного покарання тягне кримінальну відповідальність за ч. 2 ст. 389 КК.

Виправні роботи

Виправні роботи застосовуються тільки як основне покарання, полягають у тому, що відносно засудженого за місцем його роботи здійснюється певне обмеження трудових і пов'язаних з ними економічних прав, застосовуються до осіб, що можуть бути виправлені без ізолювання від суспільства. Крім того, виправні роботи можуть бути призначені за рішенням суду у зв‘язку із заміною штрафу в разі неможливості його виплатити ( ч. 4 ст. 53 КК України) та позбавлення волі у зв‘язку із заміною невідбутої частини покарання м‘якшим ( ст..82 КК України).

Обмеження полягає в тому, що із суми заробітку засудженого до виправних робіт протягом строку їх відбування (від шести місяців до двох років) провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків (ч. 1 ст. 57 КК).

В осіб, які працюють за сумісництвом, відрахування провадяться із заробітку за кожним місцем роботи (ч. 2 ст. 45 КВК). Особи, які не мають постійної роботи, до покарання у виді виправних робіт засуджуватися не повинні. Засудження до цього виду покарання не передбачає переміщен?