Курсовая работа: Політичні аспекти глобальних проблем сучасності

Регіоналізація – також є одним з давніх проявів людського розвитку. Отже, як явище, регіоналізація:

- сприяє формуванню середніх і великих держав в усі історичні періоди, об’єднанню і розпаду держав не стільки за етнічними параметрами, скільки за економічними;

- завдяки свободі переміщення товарів, послуг та капіталів за межі національних кордонів формує більш-менш стійкі репродуктивні зв’язки;

- через конгломерат національних економік поступово формує міжнародний поділ праці, єдині виробничі комплекси, окреслює на світовій карті нові економічні кордони, що не співпадають з національними, гарантуючи гнучкість і рухомість міжнародних виробничих зв’язків;

- великі підприємства і навіть стійкі транснаціональні репродуктивні комплекси об’єднує в відносно стійкі регіональні утворення із спільною виробничою базою і науково-технічною єдністю процесів виробництва товарів і послуг.

Таким чином, суть регіоналізації полягає у формуванні на основі розвитку інтенсивних і глибоких для свого часу інтернаціональних зв’язків нових великих об’єднань, соціо-територіальних систем, міжнародних консорціумів і транснаціональних альянсів (союзів, корпорацій тощо).

Кількість регіональних об’єднань постійно зростає, фіксуючи певним чином ступені глобалізації. Окремим країнам такі організації можуть забезпечити певний захист від негативних наслідків глобалізації.

З моменту виникнення стародавніх людських цивілізацій провідною тенденцією світового розвитку було розширення і поглиблення зв’язків між народами і державами. Такі зв’язки були різноманітними, здійснювались поетапно і ґрунтувались як на експансії одних народів до інших, так і на різних формах співробітництва. Так формувався єдиний і цілісний світ.

Як доводить історичний досвід, кожна цивілізаційна система у своєму розвитку пройшла певні структурні рівні, в яких простежуються чітко виражені тенденції до єдності цілісного світу:

1. Рівень архаїчний, який вкорінений у підсвідомості, мові, фольклорі, етнокультурних традиціях. Цей рівень фіксує зв’язок людини з оточуючою природою і безпосереднім первинним середовищем.

2. Рівень “осьовий”, опосередкований досвідом поширення великих світових релігій і філософських вчень, епох великих завоювань і утворення держав.

3. Рівень сучасний (modern), який відображає всесвітньо-історичний вплив на інші народи західного раціоналізму і породження ним технологій виробництва соціально-економічних і політичних структур та ідейних поглядів. Отже, явище єдиного і цілісного світу є властивістю не тільки світу вцілому, але і окремих цивілізацій, що входять до його складу. Формування цілісності і єдності світу є результатом світового розвитку, який з кожним циклом такого розвитку переглядається і відтворюється знову на новому витку історичної спіралі, породжуючи етапи, які називаються епохами.

Сучасна епоха – це час глобальних вимірів основ суспільства. Саме посилення взаємних зв’язків, взаємозалежності і уразливості людей, спільнот і держав, яке отримало до кінця ХХ ст. глобальні масштаби і є основним об’єктивним змістом феномена глобалізації, яка охоплює всі основні сфери життя суспільства: економіку, політику, соціальні відносини, культуру, ідеологію і сферу відносин людства із навколишнім світом.

У науковій літературі найчастіше аналізуються декілька джерел усіх або частини процесів, які у сукупності і утворюють явище глобалізації у цілому. Це, перш за все:

- стабільні, довготривалі негативні екологічні наслідки господарювання людини на Землі. З другої половини ХХ ст. ці наслідки стали настільки небезпечними, що мутація біосфери планети стала не прогнозованою;

- розвиток різноманітних комунікацій, інфраструктур і відносин, який веде до такого ступеня соціальної взаємозалежності світу, коли багаточисельні ознаки соціально-історичної дикості і варварства конкретних суспільств стають загальною проблемою усього людства, що загрожує його безпеці;

- поява перших суб’єктів світової економіки і політики (держав, міжнародних організацій, транснаціональних корпорацій), поєднання інтересів, здібностей і можливостей, які вимагають від них і дозволяють їм діяти глобально в одній або декількох сферах життєдіяльності на щоденній основі. Фактично це вже діяльність “суб’єктів глобальних відносин”.

Таким чином, глобалізація як процес спрямована на максимізацію економічної, науково-технічної і культурної взаємодії різних країн незалежно від їх соціокультурної належності, рівня економічного розвитку та регіонального розшарування. Базою цієї інтеграції є науково-технічний прогрес.

2. Сучасні тенденції світового розвитку у контексті глобалізації

Слід зазначити, що суттєве поглиблення взаємозалежності світу не виступало однолінійним і безперервним процесом. Впродовж людської історії спостерігався прояв двох протилежних але взаємодоповнюючих тенденцій: 1) універсалізація життя народів і 2) ріст різноманітності і нерівномірності у світовому розвитку.

Виникнення індустріального суспільства і характер росту країн вимагали оволодіння новими ринками. Застосування більш передової військової техніки і збройних сил дозволило створювати великі колоніальні імперії. Це призвело до залучення щоразу нових держав у систему світових господарських зв’язків, у якій виділялось декілька держав (США, великі країни Західної Європи). Саме у ХІХ-ХХ ст. процес формування єдиної системи світового господарства призводив до поступової універсалізації світу.

Майже до Французької буржуазної революції (кін. ХVІІІ ст.) рівень життя людей та технології виробництва мало чим відрізнялись. Різноманітність світу виявлялась головним чином у сфері традицій, культури, релігії, побуту, особливостей суспільно-політичного життя різних народів. Промисловий переворот у групі країн Північної півкулі Землі збільшив активність розвитку народів. Різноманітність світу значно зросла: багато держав розділились на індустріальні та аграрні, в одних з’явились нові форми суспільного життя та економічного укладу, в інших – збереглись традиційні форми господарювання.

Незважаючи на тенденцію до універсалізації світу, в процесі формування єдиної системи світового господарства, обличчя багатьох індустріальних держав значно відрізнялось: ті країни, які рухались до індустріальної цивілізації стихійно і поступово (так званий органічний розвиток), стали основним фактором поширення ліберально-демократичної політичної культури, а ті країни, у яких модернізація здійснювалась прискореними темпами і за активної ролі держави, ліберальні ідеї отримували менше поширення, а переважали етатистські1 погляди.

Перехід групи найбільш розвинених країн світу (США, Канада, Японія, низки країн Західної Європи) у стадію постіндустріального, “інформаційного суспільства” ще більше посилив розрив між країнами, різноманітність світу. Сьогодні, базуючись на таких критеріях, як здатність до створення і впровадження “високих технологій”, виробництво знань, умовно за рівнем економічного розвитку можна виділити держави:

- високоіндустріальні, які виконують роль лідера у сфері виробництва знань та способів їх збереження та передачі;

- індустріальні і ті, які успішно завершують процес індустріалізації;

- країни, які залишаються сировинним і аграрним придатком до індустріально розвинених держав і відіграють роль периферії у системі міжнародного поділу праці;

- маргінальні2 держави, які ще залишаються поза системою міжнародного поділу праці.

Природно, що кожна з цих груп держав має суттєві відмінності в економічній сфері і соціальній структурі і по-різному впливає на загальне становище в світі. Різноманітність світу значно зросла і після розпаду колоніальної системи у 60-70-х роках ХХ ст., а також зникнення світової системи соціалізму – кінець 80-х – поч. 90-х років ХХ ст. Адже багато держав втратили можливість прямого впливу на розвиток країн третього світу, тобто периферії. У світі виникло багато незалежних держав, кожна з яких відрізнялась власною соціально-економічною системою, унікальною культурою та іншими чинниками людської життєдіяльності.

Таким чином, взаємодія двох базових тенденцій до універсалізації світу та зростанні його багатоманітності та нерівності визначала і визначає сучасний світовий розвиток, його неоднозначність і можливість вибору для кожного із народів шляху свого подальшого розвитку.