Курсовая работа: Польсько-українське співробітництво на сучасному етапі
в) Життєстійкість України як незалежної держави багато в чому кардинально змінює значення російського фактору у внутрішній політиці центральноєвропейських держав, і зокрема Польщі.
г) Стабільність України, населення якої складається більше як із 100 великих і малих етносів здобуває конструктивний характер у регіоні, де багаторазово як у далекому, так і недавньому минулому, виникали з причин економічного, географічного й етнічного характеру конфлікти між сусідніми країнами.
У травні 1992 року у Варшаві відбулася зустріч президентів України та Польщі Леоніда Кравчука і Лєха Валенси, де було підписано Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво. В ньому було зафіксовано положення про політичне співробітництво на міжнародному та регіональному рівнях, про відсутність територіальних претензій між двома державами, про відмову від війни як способу вирішення спірних питань, про проблеми міжнародної безпеки, а також положення про те, що всі суперечності мають регулюватися європейськими нормами, що і Україна і Польща прагнуть інтегруватися в Європу.
Та цей самміт, разом з тим, приніс для українських політиків і розчарування. Ще до візиту Президента України офіційні особи вели переговори зі своїми польськими колегами про можливість приєднання України до “Вишеградської групи”. Це об'єндання було створено Польщею, Угорщиною і Чехословаччиною для координації дій спрямованих на інтеграцію в Європейський Союз і НАТО. Але проти членства України категорично виступила Угорщина і Чехословаччина, обгрунтовуючи це тим, що Україна відстала від них у проведенні політичних і економічних реформ [12].
Під час візиту Л. Кравчука в 1992 році до Варшави було підписано низку угод і домовленостей, які створювали повноцінну договірно-правову базу польсько-українських торгово-економічних відносин.
Для налагодження міжрегіональних відносин 18 грудня 1992 року було підписано Угоду про співробітництво прикордонних воєводств-областей Польщі і України. В січні 1993 року Угоду про взаємне заохочення захист інвестицій. У червні між Урядом України і Урядом Республіки Польща було укладено угоду про залізничне сполучення через державний кордон [13].
Для ефективного впровадження в життя спільних документів було створено координаційні органи: Міжурядову українсько-польську змішану Комісію з питань торговельного та економічного співробітництва (січень 1993 р.), Міжурядову Координаційну раду з питань міжрегіонального співробітництва (травень 1993 р.) у складі двох комісій: з політичних питань та безпеки, а також у справах національних меншин [13].
В тому ж таки 1993 році розвиток українсько-польських відносин загальмувався. Під впливом внутрішньополітичної боротьби в Польщі та позиції Росії стосовно змін в геополітичній ситуації в центрально-східноєвропейському регіоні., Польща змінює свої методи зовнішньополітичної стратегії і проголошує політику “рівновіддаленності” щодо українсько-російських відносин. Коли Росія і Україна вели складні переговори про підвищення плати за транзит російської нафти і газу через територію України в Європу, Польща парафує угоду про будівництво трубопроводу через Білорусію і Польщу до Німеччини. В Україні це викликало незадоволення, тому що позбавляло її засобів впливу на Росію. Прем'єр-міністр України Леонід Кучма назвав цю угоду “антиукраїнським актом” [8]. З боку Польщі ця угода не набула реального змісту. Це зв'язано з критикою польського уряду всередині країни, та розумінням Польщі, що ця угода відновлює геополітичний вплив Росії в регіоні (українські трубопроводи в той час були єдиними, які вели в Європу).
Прогрес у розвитку українсько-польських відносин все ж відбувся. У лютому 1994 року міністр закордонних справ Польщі Анджей Олєховський започаткував нову ініціативу стосовно східної політики Польщі. Не виокремлюючи жодної країни-сусіда пропонувалося сприяти їм у побудові демократичних інститутів і ринкової економіки шляхом збільшення контактів між людьми та торгівельних зв'язків. Тобто Польща на підтвердження продовження політики “рівновіддаленності” заявила про готовність відігравати ту ж саму роль стосовно східних країн-сусідів, яку західноєвропейські країни відігравали щодо Польщі.
Проголошена президентом Л.Кучмою програма реформ і бажання офіційного Києва співпрацювати з західними державами дало привід польським політикам відновити зв'язки зі своїм східним сусідом.
Саме завдяки рішучій підтримці Польщі Україну було прийнято до Ради Європи у вересні 1995 р. 24-28 вересня того ж року у Варшаві було покладено початок систематичним консультаціям щодо напрямків і форм співробітництва двох держав.. Тоді ж Україна завдяки підтримці Польщі стала членом Центральноєвропейської Ініціативи (ЦЄІ).
Видатною подією у стосунках між двома державами став візит президента Польщі до України 20-22 травня 1997 р. під час якого була прийнята спільна заява “До порозуміння і єднання”. На думку А.Кваснєвського, “глибока людська формула “вибачаємо і просимо вибачення” має сенс навіть тоді, коли над кимсь не тяжіє безпосередня відповідальність за те, що відбувалося в минулому” [3]
Динамічне налагодження дружніх відносин між суверенними Українською і Польщею буде сприяти розширенню зони стабільності і безпеки як у Європі так і у цілому Світі, ладнанню таких двосторонніх проблем, як спільний кордон та прикордонні зв'язки, торгівельний обмін та економічне співробітництво, забезпечення прав національних меншин тощо. Воно створює сприятливий ґрунт для суспільно-політичного і економічного розвитку кожної з держав. Разом з тим, це піднімає авторитет обох країн на міжнародній арені.
Всебічні та якісні партнерські стосунки України і Польщі захищають їх від загрози знову потрапити під вплив Москви. В силу низки причин, для України загроза з боку Росії є набагато серйознішою, бо вона гостро ставить питання існування незалежної України та її територіальної цілісності. Таким чином, міждержавне співробітництво України та Польщі створює можливість перетворення регіону Центрально-східної Європи у зону міжнародної безпеки та стабільності.
Також об'єктивними передумовами наростання співробітництва України та Польщі в усіх сферах суспільного і економічного життя слід вважати чинники географічного, природного, історичного, політичного і соціально-економічного характеру: приналежність до єдиного географічного простору, близькість культур етнічних та історичних умов, геополітичних і геостратегічних цілей; схожість соціально-економічних, екологічних та техніко-економічних проблем розвитку продуктивних сил країн та приблизно однаковий рівень економічного розвитку; прагнення держав до здійснення ефективних ринкових реформ і трансформації власних економічних систем у напрямі все більшого їх наближення до західноєвропейських структур, включаючи не лише політичні, економічні та інституціональні, а й військові.
Після здобуття незалежності, а ні в Польщі, а ні в Україні політичні еліти не прагнуть поглиблювати негативні настрої в суспільстві, а на перше місце ставлять добросусідські відносини. До сьогодні українсько-польські відносини розвиваються досить динамічно у всіх сферах міждержавного життя. Україні належить ще багато зробити у вирішенні проблем економічного характеру. Але подолання за десятиріччя взаємної неприязні та національних упереджень на державному рівні вже є прикладом для інших народів [3].
3. Особливості розвитку польсько-українського співробітництва
Історично склалося так, що долі українського і польського народів тісно переплелися. Україна була активним учасником радянсько-польського співробітництва. Тісна співпраця об'єднувала чимало українських і польських підприємств протягом багатьох років: зокрема київське об'єднання “Електронмаш” і польську фірму “Матронекс”, заводи “Ера” і “Мера-Зап” в Польщі і підприємство кранів в Одесі; львівське об'єднання “Електрон” і Варшавський завод телевізорів. На території України працювало багато польських фірм з будівництва об'єктів соціальної сфери, серед них такі відомі, як “Енергопол” і “Будімекс”. І цей перелік можна було б продовжити. Загалом 250 підприємств СРСР і Польщі мали договори про співробітництво. Спільно вирішувалися деякі проблеми в галузях освіти (університети Києва, Кракова, Львова і Любліна) та науки (науково-дослідні інститути електрозварювання, ядерної фізики, кібернетики, історії та біології)[4, ст 48-49]
Частка України в товарообігу між країнами за часів СРСР становила 30%. В Україні знаходилось 16 різних зовнішньоторгових і виробничих підприємств Польщі. У Львові з метою розширення зв'язків було створено консульське представництво, Продовольча українсько-польська палата.
Зміни, які відбулися в обох державах наприкінці ХХ століття, спричинили зміни і в цій співпраці. Розпад РЕВ, Варшавського договору, перші демократичні вибори і прихід до влади демократичного уряду сприяли тому, що Польща почала самостійно торувати шлях до нових суспільно-політичних та економічних відносин.
З появою на геополітичному просторі нової Європи незалежної України традиційні взаємини між Українською і Польщею набули якісно нового виміру. Обидві країни обрали шлях розбудови демократичних правових держав з подальшою повною інтеграцією в європейські політичні та економічні структури.
Становлення українсько-польських відносин відбувалося у час міжнародної ізоляції України, коли молода держава активно шукала стратегічних партнерів. Польща продемонструвала виважену та далекоглядну позицію щодо України. Вона стала першою державою, яка визнала незалежну Україну. Це сталося на другий день після референдуму - 2 грудня 1991 року. Незалежність України змінила геополітичне становище Польщі, оскільки вперше за кілька століть на східному її кордоні з'явилася потенційно дружня держава [9].
Україна використовує досвід інтеграційного просування Польщі до європейської спільноти. Польські керівники не раз підкреслювали у своїх заявах, що готові підтримати Україну і довели це на практиці. Відомо, що Польща є першопрохідником в плані економічного реформування і її досвід у цьому, а також інвестування можуть бути корисними для України. Став уже крилатим вислів першого Президента Республіки Польща Л.Валенси, що “без незалежної України неможливе існування незалежної Польщі”
В ХХ столітті у розвитку польсько-українських відносин можна виділити кілька етапів:
від проголошення незалежності України і встановлення дипломатичних відносин з Польщею (кінець 1991) до середини 1993 р.;
від 1993 р. до 1995 р.;
з 1996 р. до 2001 р;
з 2001 р. по цей час.
Перший етап ознаменувався активізацією двосторонніх відносин, наслідком чого було підписання Державного договору та низки інших документів, пошуками оптимальних форм розвитку двостороннього співробітництва як на державному так і громадському рівнях. Другий етап відзначився певною стагнацією в розвитку відносин між Українською та Польщею. З 1996 року спостерігається пожвавлення польсько-українських відносин та вихід їх на рівень стратегічного партнерства.