Курсовая работа: Помилка та її значення в кримінальному праві

5) особа не могла знати про існування кримінально-правової заборони, підставою для чого могли стати такі обставини: а) особливі психофізіологічні, соціальні та інші ознаки особи (наприклад, відставання у психічному розвитку, проживання в місцевості, віддаленій від великих культурних та промислових центрів або коли іноземний громадянин недавно приїхав у країну тощо); б) кримінальний закон, який набув законної сили, не був опублікований або не був доведений до відома громадян іншим способом; в) помилкове тлумачення кримінального закону; г) криміналізація діяння відбулася незадовго до його вчинення; д) було змінено нормативні акти інших галузей права (з'явилися нові правила, норми, інструкції), порушення яких формує основу злочинів з бланкетними диспозиціями, при цьому суб'єкт не ознайомлений і не мав змоги ознайомитися з новими правилами (нормами, інструкціями), котрі змінили зміст кримінально-правової заборони[8, c. 302].

У Конституції України(ч. 2 ст. 68) зазначено, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Тобто, особа, не знаючи, що за певне діяння передбачена кримінальна відповідальність, вчиняє його і за це буде нести покарання. Але ж як бути у випадках, коли особа діяла, не маючи злого наміру, добросовісно, при чому, якби знала, що закон забороняє – не вчиняла б цих дій. Позитивний досвід в цьому питанні має законодавство деяких країн.

В § 9 КК Австрії предбачено: “Хто не усвідомлює протиправність діяння у зв’язку з помилкою в праві, діє невинувато, якщо ця помилка вважається вибачливою. Помилка вважається невибачливою, якщо протиправність діяння була очевидною і могла бути встановлена будь-якою особою або якщо суб’єкт не ознайомився з існуючими приписами… Якщо помилка невибачлива, то суб’єкт несе відповідальність за умисний злочин, якщо він діяв свідомо, або за необережне діяння, якщо він діяв несвідомо”. У ст. 14 КК Іспанії зазначається, що непереборна помилка стосовно протиправності діяння, яке утворює кримінальне правопорушення, виключає кримінальну відповідальність особи. Якщо помилка була переборною, застосовується покарання на 1 або 2 ступені нижче, передбаченого законом.Ст. 135 КК Румунії передбачає: “Ніхто не може бути звільнений від відповідальності з посиланням на незнання або помилкове тлумачення кримінального закону”.КК Угорщини (§ 24) визначає: “Не підлягає покаранню особа, що вчинила діяння у зв’язку із помилковим уявленням, тобто діяння не є небезпечним для суспільства, якщо для такого уявлення воно мало обґрунтовану причину”.КК Польщі передбачає, що незнання про протиправність діяння не виключає відповідальності, якщо особа могла уникнути помилки.

Отже, переважна більшість статей КК зарубіжних держав стосовно помилки містять виключення з загального правила. Так, зазначається, що суб’єкт діє невинувато, якщо він припустився вибачливої помилки. При цьому необхідно зазначити, що якщо особа підлягає кримінальній відповідальності за наявності помилки, то покарання суб’єкту передбачається більш м’яке, ніж передбачено законом (ближче до мінімальної межі санкції статті кримінального закону)[14, с. 280].

Я вважаю, що і для кримінального законодавства України потрібна норма, яка міститиме виключення щодо кримінально-караності цього підвиду помилки, за певних додаткових обставин.

Помилка у кваліфікації суспільно небезпечного діяння. Невірне уявлення особи про юридичну кваліфікацію діяння не входить у зміст умислу та предмет доказування по справі. Кваліфікація дій винного є обов'язком державних органів, які повинні встановити відповідність дій винного певній кримінально-правовій нормі. А тому і помилка особи щодо кваліфікації своїх дій на кримінальну відповідальність не впливає. Так, якщо особа відкрито заволоділа чужим майном (грабіж), але помилково вважає, що її дії повинні кваліфікуватися як крадіжка (таємне викрадення чужого майна), то це не виключає обов'язку слідчого та суду керуватися законом, а не уявленням особи.

Помилка у мірі покарання, передбаченого за вчинення суспільно небезпечного діяння. Призначення покарання за вчинений злочин, його виду та розміру, як і кваліфікація злочину, є прерогативою суду. Встановлення міри покарання за вчинений злочин визначається законом, а тому і помилка щодо виду та розміру покарання на кримінальну відповідальність не впливає.

Таким чином, за загальним правилом, юридична помилка, тобто невірне уявлення особи про юридичні властивості вчинюваного діяння на кримінальну відповідальність не впливає. Особа підлягає відповідальності за вчинений злочин не відповідно до власних оцінок, а на підставі юридичного аналізу вчиненого злочину відповідними органами (досудового слідства та суду), що ґрунтується на законі[7, c. 73-74].

Деякі вчені виділяють підвиди помилки щодо кваліфікації діяння. Так, З.Г. Алієв виділяє такі підвиди:

а) помилка, за якої особа вважає, що діяння слід кваліфікувати за декількома статтями, тоді як воно підлягає кваліфікації лише за однією статтею кримінального закону (цей різновид можна ще назвати "уявною множинністю злочинів". Найчастіше він може мати вигляд "уявної ідеальної сукупності". Однак це також може бути "уявна реальна сукупність" (наприклад, при складених злочинах, злочинах, які ускладнені додатковими тяжкими наслідками тощо) та "уявна повторність" злочинів (наприклад, вчиняючи продовжуваний злочин, особа вважає, що вчиняє декілька самостійних злочинів) - Б.М.);

б) помилка, за якої особа вважає, що діяння варто кваліфікувати за однією статтею кримінального закону, тоді як воно підлягає кваліфікації за декількома (“уявний одиничний злочин" - Б.М.);

в) помилка при розмежуванні суміжних складів злочинів [15].

Отже, за загальним правилом, юридична помилка не впливає на кваліфікацію, розмір та вид покарання, що визначаються судом.

4. Фактична помилка, її види та вплив на кваліфікації злочину

Фактична помилка — це невірне уявлення особи про характер або фактичні наслідки своєї діяльності[16, c. 31].

У теорії кримінального права існують різні точки зору щодо поділу фактичної помилки на підвиди. П. Матишевським виділяє наступні: помилка щодо об'єкта злочину; помилка щодо дії або інших фактичних обставин, що належать до об'єктивної сторони складу злочину; помилка щодо розвитку причинного зв'язку між злочинним діянням і шкідливими наслідками такого діяння (помилка у причинності); помилка особи щодо кваліфікуючих ознак складу злочину[17, c. 150]. Шульга А.Мі Павликівський В.І. Розрізняють наступні види фактичної помилки:

— помилка в об'єкті посягання;

— помилка в особі потерпілого;

— помилка у предметі злочину;

— помилка у характері суспільно небезпечного діяння;

— помилка відносно суспільно небезпечних наслідків діяння;

— помилка у розвитку причинного зв'язку[7, c. 70].

Вважаю за доцільне виділити і охарактеризувати наступні підвиди фактичної помилки: помилка в об’єкті посягання, помилка в особі потерпілого, помилка в ознаках об’єктивної сторони злочину.

Помилка в об'єкті (erorruinuobjecto)) — це таке, що не відповідає дійсності, уявлення особи про соціально-правову суть об'єкта посягання, а саме:

а) підміна об'єкта посягання. Суб'єкт помилково вважає, що він посягає на намічений ним об'єкт, фактично ж своїм діянням наносить шкоду іншому об'єкту. Скажімо, проникнувши на склад ліків, суб'єкт украв пакунок із ліками, які, як він вважав, вироблені на наркотичній основі, тобто посягав на об'єкт, який охоплюється поняттям "здоров'я населення". Фактично ж через плутанину з маркуванням були викрадені ліки не наркотичного походження, тобто шкода завдана відносинам власності. Діяння, пов'язане з викраденням наркотичних засобів, кваліфікується за ст. 308 КК, а ліків не наркотичного походження за загальною для крадіжок статтею — 185 КК (крадіжка).

У цьому разі, слідуючи принципу суб'єктивного ставлення за вину, залежно від спрямованості умислу, скоєне належить кваліфікувати за ст. 308 КК. Але ж об'єкт, на який було спрямованедіяння винного, фактично не постраждав. Щоб узгодити дві протилежні одна одній обставини — спрямованість умислу на один об'єкт і завдання шкоди іншому об'єкту в даному (і аналогічних випадках) застосовується юридична фікція: діяння кваліфікується як замах на об'єкт, на який було спрямовано умисел винного (в даному разі на викрадення наркотичних засобів — ч. 2 ст. 15 і ст. 308 КК). Треба мати на увазі, що викладене положення застосовується тільки при конкретизованому умислі (якщо в даному разі суб'єкту було байдуже, які ліки вкрасти — його діяння кваліфікувалося б за статтею, яка передбачає відповідальність за фактично вчинене діяння. У нашому випадку — за ст. 185 КК);

б) незнання суб'єктом кваліфікуючих обставин, що стосуються ознак потерпілого і завдяки яким змінюється правова оцінка вчиненого. Цей різновид помилки впливає на кваліфікацію двояким чином. Якщо винний не знає про наявність кваліфікуючих обставин, але в дійсності вони існують, то злочин кваліфікується як вчинений без їх наявності. Скажімо, винний вбиває вагітну жінку, але за обставинами справи він не знав і не повинен був знати про вагітність. Його дії будуть кваліфікуватися не за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК (умисне вбивство жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності), а за ч. 1 ст. 115 КК (умисне вбивство). Якщо ж винний походить з помилкової уяви про наявність відповідної кваліфікуючої обставини, то діяння повинно кваліфікуватися як замах на злочин з цією кваліфікуючою обставиною. Так, якщо суб'єкт вважає, що вбиває вагітну жінку, а фактично це не так, його дії мають кваліфікуватися за ч. 2 ст. 15 і п. 2 ч. 2 ст. 115 КК, а також ч. 1 ст. 115 КК (або за іншим пунктом ч. 2 ст. 115 КК, якщо для цього є підстави)[18, c. 131].

При помилці в предметі злочину кваліфікація вчиненого залежить від того, яким елементом складу злочину є предмет в кожному конкретному випадку: обов'язковим чи факультативним. Помилка в предметі, що є обов'язковим елементом складу злочину, впливає на кваліфікацію вчиненого. Помилка в предметі, що є факультативним елементом складу злочину, на кваліфікацію не впливає. Це, як правило, має місце у випадках, коли предмету притаманні особливі властивості, наприклад зброя, наркотичні засоби, вибухові речовини тощо. В таких випадках відповідальність має наставати за спрямованістю умислу[2, c. 124-125].

Помилка в особі потерпілого полягає у тому, що суб'єкт злочину, бажаючи заподіяти шкоду одній особі, в результаті помилки заподіює шкоду іншій особі. Такого роду помилка не впливає на кваліфікацію, якщо не стосується обставин, що є елементами складу злочину. Загальний підхід щодо таких випадків полягає у тому, що особа несе відповідальність, як і при помилці в об'єкті, за спрямованістю умислу.