Курсовая работа: Поняття, сутність і зміст права
· справедливості – реалізується через пропорційність вкладеного й отриманого в усіх формах життєдіяльності людини і їх правового забезпечення;
· законності реалізується у виданні законів, які відповідають праву, суворому виконанню приписів законів усіма громадянами і посадовими особами.
Зазначені принципи закріплені в міжнародних правових документах (наприклад, у Статуті ООН від 26.06.1945, у Заключному Акті наради з безпеки і співробітництва в Європі від 01.08.1975 та ін.). Вони широко впроваджуються у внутрішньодержавну практику багатьох країн світу.
Національні (внутрішньодержавні) принципи діють у межах національної правової системи, визначають її якісні особливості. Їх «набір» має відмітні ознаки в різних правових системах, що залежить від правової традиції, на якій заснована правова система, і від рівня її демократичності. Способи їх появи: 1) закріплюються в законі, тобто легалізуються; 2) виводяться зі змісту і сенсу законодавства; 3) формулюються юридичною практикою.
За сферою дії національні принципи права поділяються на (за 6, с.261):
· Загальноправові (загальні, основні) – властиві всій національній правовій системі (верховенство права, законність, рівність перед законом, взаємозв’язок прав і обов’язків, взаємна відповідальність особи і держави, відповідальність за вину). Діють у всіх галузях права. До основних принципів права можна віднести правові презумпції і аксіоми.
· Міжгалузеві – властиві декільком спорідненим галузям права (принципи гласності та змагальності сторін судового розгляду – в кримінально-процесуальному і цивільно-процесуальному праві; принципи недоторканості власності, свободи економічної діяльності, свободи договору, необхідності конкуренції і заборони монополізації – в підприємницькому і банківському праві). Оскільки такі принципи, як правило, знаходять однакове вираження в нормах декількох галузей права, більшість принципів права є міжгалузевими.
· Галузеві – властиві конкретній галузі права, підкреслюють її особливості (принцип рівності сторін у майнових відносинах – у цивільному праві; рівності держав, поважання державного суверенітету, невтручання у внутрішні справи держави та ін. – у міжнародному публічному праві; взаємності – у міжнародному приватному праві).
· Підгалузеві – властиві конкретній підгалузі права (принцип банківської таємниці – у банківському праві; принцип безперервності і невичерпності використання лісових ресурсів – у лісовому праві).
· Інституційні – властиві конкретному інституту права (наприклад, принципи загальності і рівності виборів при таємному голосуванні – інституту виборчого права; принцип виконання судових і нотаріальних рішень державними виконавцями – інституту виконавчого провадження).
О.Скакун виділяє також регіонально-континентальні принципи права, які діють у межах декількох національних правових систем, що створили міждержавні об’єднання на континентах світу (6, с.260). Вони, як правило, збігаються із загальнолюдськими принципами.
2.3. Функції права
Сутність права конкретизується і проявляється через його функції. Функції права – основні напрямки і система способів впливу права на суспільні відносини з метою їх упорядкування.
Функції права поділяються на загальносоціальні і юридичні.
До загальносоціальних функцій права належать зокрема:
· гуманістична – охорона і захист прав людини;
· організаторсько-управлінська – забезпечення можливості окремих соціальних суб’єктів розв’язувати певні соціальні проблеми, допомога в організації загальних зусиль людей для досягнення загальнолюдських цілей;
· інформаційна (комунікативна) – інформування громадян про напрямки регулювання суспільних відносин, їхні права, обов’язки та відповідальність;
· орієнтаційна – орієнтування громадян на позитивні правові настанови, які пропонують оцінку права і готовність діяти відповідно до його норм;
· виховна – формування у людей певного світогляду, виховання зразків правомірної поведінки;
· гносеологічна – право саме виступає як джерело пізнання зафіксованих у ньому закономірностей розвитку суспільства, основних культурних надбань тощо.
До юридичних функцій права відносять регулятивну (статичну і динамічну) і охоронну.
Регулятивна функція права – функція упорядкування суспільних відносин, визначена лінія поведінки людей, наділення їх певними правами і обов’язками.
Регулятивна статична функція права – функція упорядкування суспільних відносин шляхом закріплення основних прав і свобод особи, компетенції державних органів і посадових осіб (наприклад, норми конституційного права про право на відпочинок, освіту та ін.). Здійснюється за допомогою дозвільних і заборонних норм, які спричиняють правовідносини пасивного типу.
Регулятивна динамічна функція права – функція забезпечення активної поведінки суб’єктів права (наприклад, покладання обов’язку платити податки, відбувати військову повинність). Здійснюється за допомогою зобов’язуючих норм, які спричиняють правовідносини активного типу.
Охоронна функція права – функція встановлення і гарантування державою заходів юридичного захисту і юридичної відповідальності, порядку їх покладання і виконання, що має на меті витіснення шкідливих для суспільства відносин і охорону позитивних.
Охоронна компенсаційна – функція відшкодування заподіяної шкоди (збитку) потерпілому.
Охоронна відбудовна – функція відновлення колишнього правового стану.
Охоронна обмежувальна – функція обмеження прав суб’єктів з метою зрівноваження протилежних інтересів.
Охоронний вплив права здійснюється за допомогою спеціальних охоронних норм, а також регулятивних норм, спрямованих на охорону суб’єктивних прав і забезпечення соціальної справедливості. Він виражається у визначенні заборони на вчинення протиправних діянь, встановленні юридичних санкцій за вчинення таких діянь, застосуванні юридичних санкцій до осіб, що вчинили правопорушення.
2.4. Цінність права