Курсовая работа: Поняття та соціальне призначення правотворчості

Поряд з поняттям "юридична техніка" широкого вжитку в теорії і практиці набуло поняття "правотворча техніка", зміст якого визначає система засобів, правил і прийомів підготовки компетентними органами юридичних актів. Поняття "правотворча техніка" є спорідненим поняттю "юридична техніка". Воно містить у собі методики роботи над текстами усіх нормативно – правових актів, прийоми найдосконалішого викладу думки нормо творця у статтях юридичних актів, вибір доцільної структури кожного з них, термінологію та мову, способи оформлення змін, повного або часткового скасування, об’єднання нормативно – правових актів тощо. Правотворча техніка, зокрема, забезпечує юридичну досконалість нормативних документів.[13,ст.452]

Особливо слід звернути увагу на широко вживане у науковій літературі поняття "юридична техніка". О.Ющик наводить таке: "у радянській правовій літературі ще у 60-ті роки ХХст. Поняття "юридична техніка" замінюється поняттям "законодавча техніка". Автор одночасно підкреслює, що юридична діяльність зводиться до реалізації державним апаратом законодавчої, адміністративної та правоохоронної функцій. Юридична техніка буде різною для кожного з цих видів юридичної діяльності, оскільки вони передбачають різних конкретних суб’єктів цієї діяльності, особливі її завдання, засоби, продукти тощо. У зв’язку з цим юридична техніка поділяється на техніку нормотворення і нормо застосування, виступаючи як законодавча, адміністративна та правоохоронна техніка, що, в свою чергу, набуває різноманітних, конкретних форм.

Що стосується поняття "нормо проектна техніка", то його слід розглядати як складову законодавчої або правотворчої техніки залежно від контексту його застосування – чи то стосовно законопроектів чи проектів підзаконних актів.

Додержання вимог правотворчої та юридичної техніки, які є системними, заснованих на практиці правотворчості і теоретично обґрунтованих принципів і правил підготовки проектів нормативно – правових актів, - обов’язкова передумова високої якості законів та підзаконних актів, їх повноти та узгодженості. Недооцінка зазначених вимог тягне за собою недоліки і суттєві помилки спочатку у правотворчій, а потім і в юридичній діяльності взагалі.

Правила законодавчої техніки вельми численні і різноманітні. Тут немає єдиного загального рецепту на всі випадки. Застосування цих правил має бути комплексним і може бути позитивним лише за умови врахування усіх можливих обставин, конкретної ситуації, що викликають необхідність розробки і прийняття того чи іншого нормативно – правового акта, специфіки предмета регулювання і сфери його дії. В той же час всі конкретні правила правотворчої техніки об’єднуються загальною основою, наскрізною ідеєю створити найприємніші та найсприятливіші умови для правильного застосування нормативно – правових актів, досягти повноти, точності, доступності, компактності положень.

Правила законодавчої техніки – це система вимог та способів створення найбільш доцільних за формою і досконалих за структурою, змістом та викладом нормативно – правових актів. Вони можуть бути такими:

1. Точність і визначеність юридичної форми: формулювань, речень, словосполучень і окремих термінів нормативно – правового акта. Досягнення найбільшої відповідності між ідеєю, задумом право творця і втіленням цієї ідеї в нормативній формулі – вимога, що безпосередньо впливає із специфіки права як регулятора суспільних відносин. Закон чи інший нормативно – правовий акт містить обов’язків еталон поведінки, модель майбутніх вчинків фізичних та юридичних осіб. У нормативному приписі неприпустимі двозначності або протиріччя. Неточність відтворення норми, розпливчастість і відсутність одноманітності понять і їх ознак може бути причиною неправильного тлумачення і застосування правових норм, що в свою чергу може негативно впливати на долі людей, економічні, соціальні, політичні відносини в суспільстві. Тому визначення термінів повинно відповідати тому змісту, який в нього вкладають літературознавці, вчені – юристи, і має бути уніфікованим по всьому тексту нормативно – правового акта. Так, при формулюванні правових принципів не слід застосовувати широкі оціночні поняття. Якщо ж вони застосовуються, то їх зміст має бути визначений в нормативному значенні. Не припустимо застосування формулювань типу "як правило", "зокрема", "в тому числі", або такі приписи – "активізувати", "підвищити" тощо.

2. Ясність і доступність мови для адресатів акта. Нормативно – правовий акт повинен бути ясним для широких верств населення. Відомо, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності (стаття 68 Конституції України). Але знання законодавства повинно базуватися на його зрозумілості.

Неясна мова не дає повного уявлення про права і обов’язки фізичних і юридичних осіб, веде до непотрібної втрати часу на запити і тлумачення, викликає суперечки і помилки.[12,ст.105]

Висновки

В процесі дослідження даної теми я вияснив, що правотворчість – це правова форма діяльності держави за участю громадянського суспільства, пов’язана із встановленням, зміною, скасуванням юридичних норм.

Характерні ознаки правотворчості:

1) здійснюється державою безпосередньо або з її попереднього дозволу, а також громадянським суспільством і його суб’єктами;

2) полягає у створенні нових норм права або в зміні чи скасуванні чинних норм;

3) набуває завершення в письмовому акті – документі, який називається нормативно – правовим актом;

4) відбувається відповідно до правового регламенту, тобто процедури, яка встановлюється правовими нормами;

5) має конкретно – цільову і організаційну спрямованість.

Також я з’ясував відмінність правотворчості від законотворчості та правотворення. Правотворчість є важливою складовою частиною правотворення, а законотворчість – складовою частиною правотворчості.

Правотворчість діє за такими принципами:

1)загальні: гуманізм, законність, демократизм, гласність, науковість, системність;

2)спеціальні: оперативність, поєднання динамізму і стабільності, плановість, старанність і скрупульозність підготовки, професіоналізм, техніко – юридична досконалість, урахування місцевого досвіду.

Функціями правотворчості є:

1) функція відновлення правового матеріалу;

2) функція первинного регулювання суспільних відносин;

3) функція заповнення прогалин у праві;

4) функція упорядкування нормативно – правового матеріалу.

Правотворчий процес – система взаємозалежних процедур (стадій) при ухваленні, зміні як законів, так і підзаконних актів. Стадії правотворчого процесу, у свою чергу, можуть бути розбиті на ряд етапів.

Стадії правотворчого процесу:

1. Передпроектна стадія: