Курсовая работа: Права і свободи особистості

В 1945 році був прийнятий Устав ООН, що проголосив у якості в одній із цілей це організації здійснення міжнародного співробітництва в гуманітарній сфері, заохочення й розвитку поваги до прав людини і основних воль всіх людей без винятку. Цей документ був основним політичним і юридичним фундаментом для наступного співробітництва суверенних держав і народів в області прав і воль людини. Іншим важливим документом була Загальна Декларація прав людини 1948 року. Декларація визначила мінімальний обсяг прав і воль, якими повина володіти будь-яка людина політичній, економічній, соціальній і культурній сфері громадського життя, давши перелік конкретних прав. Декларація не є юридично обов'язковим документом і має характер рекомендації державою. Саме на її основі і у розвитку її положень надалі минулому прийняті юридично обов'язкові міжнародні документи по правах людини. Самими значними з них є Пакт про цивільні і політичні права і Пакт про економічні, соціальні й культурні права. [18]

Юридична чинність документів, що становлять хартію прав людини, різна – з однієї сторони Декларація носить рекомендаційні норми, норми – заклики, а з іншого боку, пакти, як міжнародні договори, установлюють обов'язкові норми поводження для держав учасників пактів. [19]

У тих випадках, коли загальновизнана норма міжнародного права, що ставиться до прав людини, не передбачена законодавством держави або суперечить їм, то діє норма міжнародного права.

Міжнародно-правове регулювання положення людини в суспільстві може мати велике значення й відіграє істотну роль у світлі рішення проблеми прав і свобод особи. Але при цьому воно завжди є похідним, вторинним стосовно внутрішнього життя даного суспільства.

Поряд із внутрішньо державним захистом прав і воль людини існують і міжнародно-правові правила, що забезпечують дотримання державами – членами прийнятих по конвенції зобов'язань: так скарга в Страс Бург державою або індивідом спочатку направляється в Європейську комісію із прав людини – незалежний автономний орган, члени якого обираються Комітетом міністрів Світла Європи. Число членів комісії відповідає числу членів – держав. Якщо скарга зізнається припустимої Комісія приймає її – установлює факти, предмет суперечки. Якщо це не вдається складається доповідь і передається в Європейський суд по правах людини.[20]

V . Правове положення особистості в Україні

Протягом багатьох тисячоріч Україна не існувала, не мала не якого національного самовизначення, внаслідок чого людина є «гвинтиком» у механізмі держави і належних гарантій і прав не мала.

Так час безповоротно зник - 1 грудня 1991 року народ України в могутньому пориві самовизначення висловив свою суверенну волю побудувати незалежну державу. Загальні контури нової української державності закріплені в Декларації про суверенітет України. Саме цей документ став орієнтиром у будівництві України як демократичної правової держави, що повинна піклуватися про затвердження прав і воль людини, піклуватися про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток його права.

Виходячи із пріоритету загальнолюдських цінностей, загальновизнаних принципів міжнародного права Верховна Рада України прийняла закон, відповідно до якого ув'язнені і відповідним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять сьогодні нерозривну частку національного законодавства України.

Наступним етапом створення Української демократичної держави, що нерозривно пов'язана із процесами відновлення юридичної бази захисту прав і воль громадян з'явилося прийняття нової Конституції України (28 липня 1996 року). Яскравою рисою Конституції є її соціальна спрямованість, орієнтація на людину як на вищу соціальну цінність суспільства. І оскільки Конституція є основним нормативним актом, що визначає правове положення особистості в Україні, то я зупиняюся на короткій її характеристиці.

У новій Конституції України значно розширений перелік прав і воль людини, насамперед за рахунок включення в неї прав і воль, закріплених міжнародно-правових актах. Істотно новими є: права людини на повагу її достоїнства (ст. 23); право вільно збирати, використовувати, поширювати інформацію з свого вибору (ст. 34); право на безпечну для життя й здоров'я навколишнє середовище (ст. 50) і ін.. Також у Конституції не тільки збільшений обсяг прав і воль, але й посилені їхні гарантії, наприклад у випадку безробіття або незаконного звільнення.

Але слід зазначити, що необхідною умовою ефективності реалізації конституційних прав і воль громадян є органічне уплітання правового механізму, чого немає на Україні, тому турбота про людину - це гасло, а в дійсності права й свободи особи в Україні ущемляються.

Висновок

При дослідженні теми права і свободи особи, розглянувши різні точки зору із приводу поняття особистості, що поняття особистість використовується для розкриття взаємин людини в суспільстві і особистість - член суспільства, характеризующийся сукупністю і утримуванням різноманітних відносин які визначають її положення в суспільстві, а правове положення особистості нормативно всю життєдіяльність особистості в суспільстві, що означає, що народу із правами й волею, особистість має і обов'язки, за невиконання яких наступає юридична відповідальність.

Також немаловажну роль в існуванні особистості грає держава, вона виступає від імені суспільства і надає кожній особистості права й волю, а так же покладає обов'язки, у той час і сама несе певні обов'язки стосовно особистості. Від характеру правління, політики, режиму держави залежить прав