Курсовая работа: Право лісокористування в Україні
В основу класифікації видів права лісокористування за чинним законодавством покладена роль лісів, використовуваних як природний ресурс, що виражається в значенні лісів як джерела деревини, ресурсів іншого рослинного походження і специфічних ресурсів нематеріального походження (рекреаційна роль). Виходячи із цього, пропонується наступна класифікація видів лісокористування:
• використання деревних ресурсів лісу (заготівля деревини, живиці й другорядних лісових матеріалів);
• використання інших рослинних ресурсів лісу (побічні лісові користування);
• використання лісового середовища для відтворення ресурсів тваринного походження (користування лісом для потреб мисливського господарства);
• використання ресурсів нематеріального походження (користування лісом у науково-дослідних і культурно-оздоровчих цілях).
Особливим видом права лісокористування є ведення лісового господарства[8] .
Лісовому праву відома лише первинна форма права лісокористування. Таким правом наділені спеціалізовані лісогосподарські підприємства, установи, організації, у яких створено спеціалізовані підрозділи. Таких суб’єктів законодавство визначає як постійних лісокористувачів. Праву лісокористування цих суб’єктів передує право постійного користування земельними ділянками лісового фонду. Постійні лісокористувачі не вправі передати ділянки лісу у вторинне користування. Надання в установленому порядку ділянок для сінокосу чи випасання худоби не можна розглядати як надання права вторинного лісокористування, мова у цьому випадку йде про вторинне право землекористування, про реалізацію підприємством-землекористувачем (лісокористувачем) правомочності внутрішньогосподарського управління землею[9] .
Право лісокористування має строковий характер - як правило один рік, після його закінчення можливе повторне оформлення. Виключення становлять загальнодоступні лісові користування. Всі види лісових користувань (крім загальнодоступних) мають договірну форму: здійснення лісових користувань дозволяється лише за наявності спеціального дозволу – лісорубного квитка(ордера) або лісового квитка.
Види права лісокористування
Право загального лісокористування
До початку 90-х років використання природних ресурсів в Україні було безоплатним, а природокористування, яке сьогодні називається загальним, практично не регламентувалося. Все це базувалося на концепції невичерпності природних багатств і створювало передумови для їх нищівної експлуатації.[10]
Уперше поділ права природокористування на загальне і спеціальне був здійснений Законом України „Про охорону навколишнього природного середовища[11] ”(ст. 38). Були встановлені загальні ознаки відповідних видів природокористування, притаманні праву користування всіма природними ресурсами, і визначено, особливості здійснення цього права.
Відповідно до статті 13 Конституції України[12] , земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону.
Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища” зазначає, що використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання. Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.
Зазначені положення конкретизуються у ЛК (стаття 66): громадяни мають право в лісах державної та комунальної власності, а також за згодою власника в лісах приватної власності вільно перебувати, безоплатно без видачі спеціального дозволу збирати для власного споживання дикорослі трав’яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби тощо, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами України.
Право загального лісокористування є загальнодоступним тобто гарантується всім фізичним особам, причому не лише громадянам України, а всім особам, які перебувають на її території незважаючи на правові підстави такого перебування. Для суб'єктів загального використання природних ресурсів законодавством не встановлюється вікових обмежень.
Відповідно до ст. 333 Цивільного кодексу України[13] особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки.
На законодавчому рівні не закріплена процедура і форма надання власником такого дозволу. Існує думка, що загальний дозвіл власника на користування лісовими ресурсами слід вважати наданим, якщо власником не встановлено окремих обмежень щодо загального лісокористування. При цьому на власника лісу має бути покладено обов’язок щодо інформування населення через засоби масової інформації чи у інший спосіб (зокрема, у вигляді спеціальних знаків, табличок з інформацією про відповідні обмеження, що встановлюються на кордоні лісу) про встановлені обмеження на лісокористування.[14]
Загальне лісокористування може бути обмежене в кількох випадках. Перша група таких обмежень стосується територій та об'єктів природно-заповідного фонду та деяких інших категорій природних територій, що особливо охороняються. Відповідні обмеження передбачені Законом України «Про природно-заповідний фонд України» і передусім стосуються територій природних заповідників, заповідних зон біосферних заповідників, заказників, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних парків і парків — пам'яток садово-паркового мистецтва. Спеціальні обмеження загального лісокористування на конкретних територіях і об'єктах природно-заповідного фонду можуть встановлюватися також положеннями про ці території чи об'єкти. Так, наприклад, на території природних заповідників, у заповідній зоні біосферних заповідників та національних природних парків забороняються усі види лісокористування.
Обмеження права загального лісокористування можуть накладатися:
а) за способами природокористування (наприклад способами, що завдають шкоди відтворенню природних ресурсів),
б) за видами (наприклад, заборона випасання худоби, полювання, рибальства тощо),
в) за строками (в певний період року, в період гніздування птахів, у нічний час тощо).
Громадяни під час здійснення загального використання лісових ресурсів зобов’язані виконувати вимоги пожежної безпеки в лісах, користуватися лісовими ресурсами способами і в обсягах, що не завдають шкоди відтворенню цих ресурсів та не погіршують санітарного стану лісів.
Відповідно до Правил пожежної безпеки в лісах України, затверджених наказом Держкомлісгоспу України від 27.12.2004, протягом пожежонебезпечного періоду забороняється:
· розведення багать у лісі (крім тих, що пов’язані з технологічними вимогами лісогосподарських заходів у спеціально передбачених для цього місцях);
· заїзд на територію лісового фонду (крім транзитних шляхів) транспортних засобів та інших механізмів, за винятком тих, що використовуються для лісогосподарської мети;
· відвідування населенням хвойних насаджень при 5-му класі пожежної небезпеки (надзвичайна небезпека) за умовами погоди;
· палити, кидати у лісі непогашені сірники, недопалки, витрушувати з люльок гарячий попіл, крім місць, що обладнані для цієї мети;
· залишати у непередбачених для цього місцях лісу обмащене, просочене бензином, гасом, мастилом або іншими горючими речовинами ганчір’я тощо;
· заправляти пальним у лісі паливні баки під час роботи двигуна;