Курсовая работа: Правонаступництво в міжнародному праві

Участь таких держав у багатосторонніх угодах регулюється ст. 17, у якій ідеться про те, що нова незалежна держава може шляхом повідомлення про правонаступництво встановити свій статус учасника будь-якого багатостороннього договору, що на момент правонаступництва держав був чинним стосовно території, яка є об'єктом правонаступництва держав. Якщо існують умови, що потребують для участі такої держави в багатосторонньому договорі згоди всіх інших держав, то така згода необхідна. Таким чином, набуття статусу учасника багатостороннього міжнародного договору для нових незалежних держав має в основному повідомний характер. Правонаступництво щодо двосторонніх угод має погоджувальний характер, поза як двосторонній договір вважається чинним між новою незалежною державою та іншою державою-учасницею в тому разі, якщо вони чітко про це домовилися або висловили мовчазну згоду (ст. 24).

Слід зазначити, що Віденська конвенція 1978 р. у своїх ключових статтях одним з основних засобів розв'язання суперечливих проблем правонаступництва припускає насамперед укладання угоди між заінтересованими сторонами, а в разі відсутності такої - застосування її норм.

2.2 Правонаступництво держав щодо державної власності

Щодо правонаступництва державної власності, архівів та боргів застосовуються норми міжнародного звичаєвого права, основні з яких кодифіковані у Віденській конвенції про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р. Конвенція не набрала чинності.

За загальним правилом Конвенція передбачає її застосування виключно щодо правонаступництва держав, яке здійснилося після набуття нею чинності, якщо не досягнуто іншої домовленості. Слід звернути увагу на те, що основним засобом регулювання проблем правонаступництва між сторонами згідно з настановами цієї Конвенції є угода між ними. 1 лише в тому випадку, коли така угода відсутня, можуть бути використані правила Конвенції. Таке формулювання міститься в усіх основних статтях Конвенції.

Статті 7-18 Конвенції застосовуються до правонаступництва державної власності держави-попередника. «Державна власність держави-попередника» щодо положень Конвенції означає майно, права та інтереси, що на момент правонаступництва держав належали, відповідно до внутрішнього права держави-попередника, цій державі. Посилання на внутрішньодержавне право держави-попередника є необхідним, поза як міжнародне право не визначає обсягу такої власності, це внутрішня компетенція конкретної держави. Якщо сторони не домовилися про інше, перехід державної власності здійснюється без компенсації (ст. 11).

За об'єднання держав їхня власність переходить до об'єднаної держави (ст. 16). За передачі частини території держави її нерухома державна власність, що знаходиться на цій території, і рухома державна власність, пов'язана з її діяльністю на цій території, що є об'єктом правонаступництва держав, переходить до держави-наступниці (ст. 14). Так само регулюється питання щодо нерухомої і рухомої державної власності під час відокремлення частини або частин території держави. У цьому разі може поставати питання про справедливу компенсацію між сторонами (ст. 17).

Питання визначення державної власності в різних країнах, залежно від соціально-політичного ладу, економічного устрою, правової системи, вирішується по-різному. Проте до нерухомої державної власності в будь-якій державі належать, наприклад, державні будинки, споруди, підприємства, банки, засоби зв'язку, комунальні підприємства; у деяких країнах - також земля, її надра та інші природні ресурси. До рухомої власності належать залізничний, водний і повітряний транспорт, автомобілі та інші транспортні засоби, засоби виробництва, зброя, що є державною власністю.

За поділу держави та утворення на її території двох і більше держав-наступниць нерухома і рухома державна власність держави-попередниці переходить до держави-наступниці, на території якої вона розташована, а нерухома і рухома державна власність держави-попередниці, що знаходиться за кордоном, переходить до держа?