Курсовая работа: Правова характеристика шлюбного договору

Тобто національне сімейне законодавство передбачає законний (легальний) – (глави 7–7 СК) та договірний – (глава 10 СК України) – режими майна подружжя.

Сімейним кодексом України встановлено, що шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначають їхні майнові права та обов’язки. Якщо такий договір не укладено, то на майно подружжя поширюватиметься режим, передбачений законодавством.

У разі виникнення спору між подружжям з приводу майна, за наявності договору суд, передусім, бере до уваги умови шлюбного договору. Зазначене є суттєвим, адже норми законодавства та умови шлюбного договору можуть ро-різному трактувати ті самі поняття, наприклад, щодо юридичної долі майна.

Отже, шлюбний договір – це документ, який укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується між подружжям, а також особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, регулює майнові відносини між подружжям (наприклад, визначає розмір часток кожного із подружжя зі спільного майна), у тому числі визначає їхні майнові права та обов'язки як батьків.

2. Шлюбний договір за сімейним законодавством України

2.1 Поняття та суб’єкти шлюбного договору

Вперше інститут шлюбного контракту був передбачений Законом України від 23 червня 1992 р. «Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України», згідно з яким до Кодексу було включено ст. 27–1, що передбачала можливість укладення цього контракту між особами, які вступають у шлюб.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 СК шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.

Таким чином, чоловік і жінка, які прагнуть укласти шлюб, не зобов’язані укладати договір до шлюбу, оскільки вони можуть це зробити в будь-який момент, перебуваючи у шлюбі.

Шлюбний договір за своєю правовою природою є особливим видом цивільного договору, специфіка якого полягає в тому, що його суб'єктний склад визначається сімейним правом, а предметом регулювання є майнові відносини, основу яких становлять відносини власності. Шлюбний договір регулює не тільки відносини власності між подружжям, а й їх майнові права та обов'язки як батьків (ч. 2 ст. 93 СК). Згідно з ч. 1 ст. 99 СК дружина і чоловік можуть передбачити у шлюбному договорі додаткові умови надання утримання одним з подружжя другому з них. Правовий режим майна подружжя також має сімейно-правовий, а не цивільно-правовий характер.

Я зробила висновок, що шлюбний контракт є єдиним подружнім договором, вступ якого в силу пов'язаний з іншим юридичним фактом – реєстрацією шлюбу. Тобто суб'єктами шлюбного договору є лише подружжя. Набранню чинності шлюбним договором має передувати укладення шлюбу, тобто у цьому разі дістає вияв похідність регулювання майнових сімейних відносин від регулювання особистих немайнових відносин, що характерно для відносин, які регулюються сімейним правом. Регулювання шлюбним договором шлюбних відносин між подружжям спрямоване на виконання завдань, передбачених ч. 2 ст. 1 СК. Набрання ж чинності цивільно-правовим договором не залежить і не є похідним від правового регулювання особистих відносин між його учасниками. Правове регулювання відносин, що виникають на підставі цивільно-правових договорів, має відповідати загальним принципам цивільного законодавства, передбаченим ст. З ЦК, і не спрямоване на виконання завдань, наведених у ч. 2 ст. 1 СК.

Між членами сім'ї можуть також укладатися цивільно-правові договори (наприклад, договори дарування, купівлі-продажу, позички тощо). Однак вони на відміну від шлюбного договору не залежать від сімейно-правового становища їх учасників. Водночас шлюбний договір є різновидом правочину. Тому для його дійсності, крім спеціальних умов, передбачених ч. 10 СК, необхідне додержання усіх умов чинності правочину, передбачених частинами 1–5 ст. 203 ЦК. Усе це свідчить про певну вразливість введеного у СК України положення про внесення змін до шлюбного контракту в період шлюбу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. №457 затверджено Порядок укладання шлюбного контракту, згідно з яким можуть передбачатися не лише майнові права та обов’язки подружжя, а й немайнові, моральні чи особисті зобов’язання (п. 2)

СК дає підстави стверджувати, що у шлюбному договорі визначаються взаємні права та обов’язки подружжя щодо дошлюбного майна подружжя і його використання, щодо приналежності майна у разі припинення шлюбу, а також щодо аліментів.

Умовно можна поділити всі домовленості подружжя у шлюбному контракті на чотири категорії:

· угоди подружжя щодо правового режиму їхнього майна;

· угоди щодо порядку користування спільним і розподільним майном;

· угоди щодо порядку управління майном і укладення з ним угод;

· угоди зобов’язального характеру (щодо порядку несення витрат на утримання спільного спільного і роздільного майна; щодо взаємного утримання подружжя тощо)

2.2 Форма шлюбного договору

У ст. 94 CK зазначено: «Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується». Закон не передбачає можливих відступів від принципу обов'язковості нотаріального посвідчення шлюбного договору. За ст. 6 ЦК, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо йдеться про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту, із суті відносин між сторонами. Тому п. 35 інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України цілком правомірно посвідчення шлюбного договору зараховує до правочинів, щодо яких законодавство встановлює обов'язкову нотаріальну форму, а від так шлюбний договір підпадає під дію норм ст. 6 ЦК, оскільки хоч у ст. 94 CK і не встановлено прямої заборони на відступ від правила про нотаріальне посвідчення шлюбного договору, але це випливає із змісту цієї статті.

Обов'язкова нотаріальна форма для шлюбного договору з практичної точки зору не завжди доцільна. Наприклад, цей договір не встановлює переходу права власності на об'єкти нерухомості, а потенційні зобов'язання щодо майбутніх правовідносин можуть вважатися попереднім договором або договором про наміри і підлягатимуть обов'язковому нотаріальному посвідченню лише у тому разі, якщо основний договір підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 635 ЦК). При укладені шлюбного договору подружжя навряд зможе регламентувати істотні умови аліментного договору, зокрема розмір та строки виплати аліментів, а тому за ст. 638 ЦК такий договір не можна розцінювати як реальний. За шлюбним договором також не можна виконувати аліментний обов'язок нерухомим майном, навіть шляхом внесення до договору змін, оскільки договір, за яким передасться у власність нерухоме майно, на припинення права на утримання одною з подружжя посвідчується у нотаріальному порядку як самостійний договір. Крім того, він підлягає державній реєстрації (ч. 1 ст. 89 СК). Аналогічне положення закріплено у ст. 190 СК щодо укладення договору між батьками про утримання дитини. [18, с. 189]

Сучасна юридична практика свідчить, що до набуття СК чинності шлюбні договори на Україні практично не укладалися. Відсутність попиту з боку населення призводить до специфічного ставлення нотаріусів до шлюбного договору, оскільки вони майже не розвивають умови шлюбного договору і не вдосконалюють проекти таких договорів. Справді, можна прожити без шлюбного договору, але не всі сімейні правовідносини позбавлені проблем, і краще їх передбачити, ніж доводити майбутнє спільне життя до постійних конфліктів. Навіть сам процес складання умов шлюбного договору може розглядатися як перевірка характерів і справжніх намірів сторін, а тому можливість складання такого договору – це вже позитивний момент, але не в правовому значенні, властивому сучасній юридичній практиці.

При роз'ясненні прав та обов'язків осіб, що виникнуть після посвідчення шлюбного договору, нотаріус зобов'язаний наголосити, що умови шлюбного договору щодо переходу права власності на нерухоме та інше майно, якщо законодавством передбачено спеціальний порядок набуття цього права, вважаються виконаними (дієвими) лише після належного його оформлення.

Нотаріус має роз'яснювати і можливість внесення змін до шлюбного договору, право сторін за згодою їх обох припинити дію шлюбного договору, а також визнати його цілком або частково недійсним у суді тощо.

Якщо при посвідченні шлюбного договору постане питання про конкретне майно, право власності на яке пропонується визначити в шлюбному договорі, то у такому разі потрібно встановлювати належність права власності на нього. Виходячи з загального змісту шлюбного договору – визначення правового стану майна у шлюбних правовідносинах, він повинен відповідати змісту окремих правочинів, що мають законодавче закріплення.

За бажанням сторін шлюбний договір може укладатись у присутності свідків, про що слід зробити відповідний запис у посвідчувальному написі. Свідки після встановлення їхньої особи та перевірки дієздатності мають підписуватися у шлюбному договорі. ради, консульської установи чи дипломатичного представництва.

При посвідченні шлюбного договору нотаріус зобов'язаний роз'яснити сторонам зміст та значення поданого ними проекту і перевірити, чи відповідає зміст посвідчувального правочину вимогам закону та дійсним намірам сторін. При посвідченні шлюбного договору нотаріус повинен з'ясувати, чи розуміють учасники договору значення своїх дій та наслідки їх здійснення.

Для цього він з'ясовує обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які є учасниками правочину. Якщо у нотаріуса виникає сумнів щодо їх віку або обсягу дієздатності, він вимагає відповідний документ (паспорт громадянина України, акт цивільного стану громадян про народження, про шлюб, розірвання шлюбу тощо).