Курсовая работа: Правові відносини батьків та дітей

Оскільки суб'єктивні сімейні права реалізуються, як правило, в правовідносинах, вони по своїй юридичній природі виступають як відносні права. Суб'єкту сімейного права завжди протистоїть інший суб'єкт. Так, батьківське право існує тоді, коли інший суб'єкт, до якого воно звернено — дитина. Будь-яке особисте право подружжя існує лише тоді, коли зареєстрований шлюб. Припинення шлюбу означає припинення і особистого сімейного права. Отже, суб'єктивне сімейне право — це відносне право.

В деяких випадках сімейні права залишаються відносними, але набувають також змісту абсолютних прав. Наприклад, батьки вправі вимагати повернення дітей від будь-якої особи, яка утримує дітей у себе не на підставі закону чи судового рішення (ст.68 КпШС України).

Що стосується особистих немайнових прав, то вони виступають взагалі як відносні, оскільки проявляються тільки в сфері відносин шлюбу і сім'ї.

2.2. Загальна характеристика прав дітей та батьків.

Норми, присв’ячені правам неповнолітніх дітей, є новими для українського законодавства. У 1990 р. Україна стала учасницею Конвенції ООН “Про права дитини”, у зв'язку з чим вона прийняла на себе зобов'язання привести діюче сімейне законодавство у відповідність з вимогами зазначеної Конвенції

Дитиною визнається особа, що не досягла віку вісімнадцяти років (повноліття). Дане визначення відповідає нормі ст. 1 Конвенції ООН про права людини, відповідно до якої дитиною є кожна людська істота до досягнення 19-літнього віку, якщо за законом країни, в якій проживає дитина, вона не досягає повноліття раніше.

Державою, відповідно до п. 1 ст. 2 Конвенції, повинні поважатися і забезпечуватися усі права дитини без якої-небудь дискримінації, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного, етнічного чи соціального походження, майнового положення, стану здоров'я і народження дитини. Задача сімейного права складається в забезпеченні дотримання прав дитини без якої-небудь дискримінації в сімейних відносинах. На законодавчому рівні закріплено особисті немайнові права дитини. До них відносяться:

право дитини жити і виховуватися в родині;

право дитини на спілкування з обома батьками, дідусем, бабусею, братами, сестрами й іншими родичами;

право дитини на захист своїх прав і законних інтересів;

право дитини виражати свою думку;

право дитини на ім'я, по батькові і прізвище.

Дотримання і захист перерахованих особистих прав дитини гарантується державою, що виходить з інтересів і потреб кожної дитини.

Одним з найважливіших прав дитини є його право жити і виховуватися в родині.

Батьки мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Батьки користуються рівними правами і несуть рівні обов'язки щодо своїх дітей і втих випадках, якщо вони розлучені чи проживають окремо від дітей.

Захист прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх дітей покладається на батьків, які здійснюють цей обов'язок без спеціальних повноважень.

У випадках коли неповнолітні діти відповідно до чинного законодавства можуть здійснювати захист своїх прав самостійно, обов'язок батьків, є додатковим.

Права та обов'язки батьків щодо виховання дітей слідуючі:

1. Батьки мають право на особисте виховання дітей, а також право передавати дітей для навчання чи виховання до навчально-виховних закладів, що, однак, не звільняє їх від обов'язку батьківського піклування.

2. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, що суперечать законові та моральним засадам суспільства.

3. Виховання батьками своїх дітей є правом і обов'язком. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дітей, їхній фізичний, духовний, моральний і соціальний розвиток, навчання, виховання в них почуття поваги до прав і свобод людини, готувати дітей до самостійної праці.

4. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дітей.

5. Діти мають право вимагати від батьків належного виконання обов'язку щодо їх виховання. У разі неналежного виконання батьками цього обов'язку діти мають право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до відповідного органу опіки та піклування, який зобов'язаний вжити необхідних заходів.

Питання виховання дітей вирішуються батьками спільно.

Один з батьків, який проживає окремо від дітей, зобов'язаний брати участь у їх вихованні і має право спілкуватися з ними. Той із батьків, з яким проживають діти, не має права перешкоджати іншому з батьків спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає їхньому нормальному розвиткові.

Якщо батьки не можуть дійти згоди щодо участі у вихованні дітей одного з батьків, який проживає окремо, порядок участі визначається органами опіки та піклування з урахуванням думки обох батьків і з урахуванням інтересів дитини.

У тих випадках, коли один з батьків не виконує рішення органу опіки та піклування, останній, а також кожен з батьків мають право звернутися за вирішенням спору до суду, який виносить своє рішення.

При злісному невиконанні рішення суду той з батьків, який проживає окремо, виходячи з інтересів дитини, має право звернутися з позовом до суду про передання йому дитини.

Батьки мають право вимагати повернення дітей від будь-якої особи, яка утримує дітей у себе не на підставі закону чи судового рішення.