Курсовая работа: Правовий захист банківської таємниці

— заходів охорони приміщень, технічного обладнання відповідної платіжної системи та персоналу суб'єкта переказу;

— технологічних та програмно апаратних засобів криптографічного захисту інформації, що обробляється в платіжній системі.[1 c.245-255]

Крім цього, обов'язки банку по вжиттю додаткових заходів по збереженню банківської таємниці можуть бути передбачені локальними нормативними актами банку (зокрема його статутом), а також укладеним між клієнтом і банком договором. При цьому посилання банку на відсутність додаткових заходів, не передбачених договором, у тексті статті 61 Закону передбачених переліком, не може бути підставою для звільнення банку від відповідальності за не збереження таємниці.

2. Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» покладає на банк та його клієнтів, які відповідно до статті 5 є суб'єктами переказу, обов'язок по повідомленню платіжній організації відповідної платіжної системи про випадки порушення вимог захисту інформації.

3. Суб'єктивний обов'язок банку по розкриттю банківської таємниці посадовим особам та органам, у порядку та в обсягах визначеним у законі.

4. Суб'єктивний обов'язок працівників банку та його клієнта по збереженню банківської таємниці, що використовується в системі захисту цієї інформації (пункт 39.4 статті 39 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»).

5. Інші обов'язки банківських установ, що містяться в Правилах зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджених постановою Правління Національного банку України від 14 липня 2006 р. № 267313.

Обов'язковим елементом будь-яких правовідносин є права учасників. У правовідносинах банківської таємниці ними є:

— право клієнта банку вимагати збереження переданої банку інформації, що становить банківську таємницю, у порядку та спосіб, що передбачений законодавством, локальними нормативними актами банку, та договором між банком та клієнтом, а також відшкодування збитків, у тому числі моральної шкоди, заподіяних внаслідок розголошення інформації, що становить банківську таємницю;

— право осіб, зазначених у статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», вимагати надання їм інформації, що становить банківську таємницю у спосіб та в межах, передбачених законом.

Звичайно, наведена вище характеристика змісту правовідносин банківської таємниці носить загальний характер. Суб'єктивні права та обов'язки учасників правовідносин реалізуються на практиці у конкретних правовідносинах з визначеним суб'єктивним складом. [7]

Розділ 2. Правовий режим банківської таємниці та порядок розкриття інформації, що відноситься до банківської таємниці

2.1 Суб’єкти, що мають право ознайомлюватися з банківською таємницею

Стаття 62 Закону «Про банки і банківську діяльність» закріплює вичерпний перелік суб'єктів, які мають право ознайомлюватися з певним обсягом інформації щодо юридичних та фізичних осіб, що становить банківську таємницю. Такими суб'єктами є:

— власник інформації, що належить до банківської таємниці, та треті особи з письмового дозволу власника такої інформації;

— суд;

— органи прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ, Антимонопольного комітету України;

— органи Державної податкової служби України;

— спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу;

— органи державної виконавчої служби;

— особи, зазначені власником рахунка (вкладу) в заповідальному розпорядженні банку;

— державні нотаріальні контори або приватні нотаріуси, іноземні консульські установи по справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих власників рахунків (вкладів);

— службовці Національного банку України або уповноважені ними особи, які в межах повноважень, наданих Законом України «Про Національний банк України», здійснюють функції банківського нагляду або валютного контролю;

— інші банки (крім банку, на який покладено відповідальність за збереження банківської таємниці);

— інші органи, яким розкривається банківська таємниця в порядку, передбаченому законодавством з боротьби з легалізацією грошей, здобутих злочинним шляхом.[7]

Включення до кола суб'єктів, які мають право ознайомитися з відомостями, що становлять банківську таємницю, власника інформації, на нашу думку, є певною тавтологією, адже банк зобов'язаний надати клієнту інформацію, що становить банківську таємницю і перебуває у власності клієнта (рівно як і іншим особам за вимогою (дозволом клієнта) в силу не тільки положень Закону України «Про банки і банківську діяльність», але й цілого ряду нормативних актів (включаючи і Конституцію України), що врегульовують відносини власності в нашій державі, незалежно від того, в якій формі клієнт звертається до банку. Водночас, Національний банк передбачає процедуру розкриття інформації з цієї підстави.[3 c.249]

Письмовий запит та/або дозвіл клієнта про розкриття інформації, що містить банківську таємницю і власником якої є такий клієнт, складається за довільною формою. Письмовий запит (дозвіл) фізичної особи — клієнта банку має бути підписаний цією особою. Її підпис має бути засвідчений підписом керівника банку чи уповноваженою ним особою та відбитком печатки банку або нотаріально.

Письмовий запит (дозвіл) юридичної особи — клієнта банку має бути підписаний керівником або уповноваженою ним особою та скріплений печаткою юридичної особи.

Право на запит та/або дозвіл клієнта може бути включений до договору про надання банківських послуг, що укладається між клієнтом і банком. У договорі також можуть бути визначені підстави та межі розкриття банком інформації, що становить банківську таємницю клієнта. На письмовий запит власника інформації, що становить банківську таємницю, або з його письмового дозволу банк розкриває таку інформацію в обсязі, визначеному в письмовому запиті або дозволі.