5) Особливість підстав виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин. Зокрема такими підставами є не тільки обставини, передбачені законом чи іншими актами, а також і дії суб'єктів, які хоч і не встановлені цивільним законодавством, але внаслідок його загальних засад і значення породжують відповідні відносини.

2.2 Метод цивільного права

Особливості проаналізованих майнових та особистих немайнових відносин, безумовно, стали визначальним фактором у формуванні цивільного права як галузі права. Визначення кола цих відносин дало нам відповідь на питання - які саме суспільні відносини становлять предмет цивільно-правового регулювання. Однак важливо встановити не лише що регулює цивільне право, а й як це здійснюється, якими засобами воно впливає на ці відносини, тобто який метод впливу закладається в цивільно-правове регулювання численних майнових та немайнових відносин. Специфіка відносин, що регулюються відповідною галуззю права, водночас обумовлює специфіку методу правового регулювання. Тобто існує безпосередній тісний взаємозв'язок між предметом правового регулювання і його методом [22; 10].

На думку С.С. Алексєєва, вирішальне значення, що надає правовому режиму основних галузей права юридично чітке, контрастне вираження, має наявність особливих, притаманних лише даній галузі методу і механізму регулювання, які виявляються насамперед в особливостях правового статусу суб'єктів. Знання методу правового регулювання має не лише теоретично-пізнавальне, а й практичне значення. У процесі законотворення послідовне застосування правового методу дає змогу уникати неадекватного врегулювання суспільних відносин, будувати струнку і послідовну законодавчу систему. Натомість ігнорування методу неодмінно призведе до розбалансування правового механізму того чи іншого законодавчого акта, позбавить його цілісності.

У юридичній літературі ще за радянських часів сформувалося уявлення про загальне поняття методу правового регулювання. Вважалося, що метод правового регулювання виражає особливості форм, прийомів, способів, застосовуваних державою для регулювання суспільних відносин даного виду.

В сучасній літературі такий підхід до визначення методу правового регулювання підтримується з тими чи іншими редакційними особливостями. Наприклад, метод правового регулювання визначається як система специфічних способів, засобів, прийомів, за допомогою яких право як регулятор суспільних відносин впливає на них у нормативному порядку, встановлюючи правила поведінки їх учасників, надаючи їм права та встановлюючи їм обов'язки.

Якщо щодо загального розуміння методу правового регулювання у юристів особливих проблем не виникає, то з приводу змісту галузевого методу висловлюється чимало дискусійних поглядів. При цьому переважна частина вчених схиляється до думки про єдність цивільно-правового методу з притаманною йому певною низкою ознак. Водночас деякі автори (М.Д. Єгоров) визнають притаманність цивільно-правовому методу єдиної ознаки, якою має бути рівність сторін, оскільки вона втілюється у кожній нормі цивільного права [15].

Більш перспективною мені уявляється перша точка зору, адже надто спрощеною є думка про визнання рівності сторін єдиною ознакою цивільно-правого методу. Тут необхідно враховувати очевидно усі фундаментальні риси, притаманні галузевому методу регулювання. Досить раціональною уявляється пропозиція розкривати метод правового регулювання в чотирьох напрямах, виявляючи при цьому:

- особливості виникнення правових зв'язків між ними;

- специфіку вирішення конфліктів, що виникають;

- особливості засобів примусового впливу на правопорушників.

Резонним є також твердження Д.В. Бобрової щодо того, що ознаки методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин відображені в загальному юридично рівному становищі суб'єктів цивільного права, у специфіці юридичних фактів, у диспозитивних засадах цивільного законодавства, в особливостях цивільно-правових санкцій.

При встанов