Курсовая работа: Прийом контрасту як основний засіб організації художнього матеріалу у творі В.Г. Короленка "Діти підземелля"

З дитинства, з юнацьких років майбутній письменник вивчав і пізнавав культуру, історію, звичаї і пісні багатостраждальної України, і подібно до Гоголя, став класиком російської літератури. Він був шевцем, чоботарем, орав і засівав землю, збирався стати лісівником, технологом, адвокатом … На засланні, у в’язницях В’ятського, Пермського та Якутського краю навчився малювати і справді був неабияким художником. Та передовсім В. Короленко - великий російський письменник, майстер, дивотворець слова.

Народився майбутній письменник 15 липня 1853 року в місті Житомирі тодішньої Волинської губернії. У нього було вже двоє старших братів і двоє сестер. Варто наголосити, що в родині Короленків дуже любили дітей, батько Галактіон працював повітовим суддею, і люди поважали його за чесність, принциповість, добропорядність, що рідко зустрічалося на той час.

Пізніше найменший Володя навчається в гімназії і закінчує її зі срібною медаллю. Згодом у Петербурзі він - студент технологічного інституту. Але недовго довелось йому бути студентом, В. Короленко залишає інститут і працює коректором у редакції газети. Щоправда, через рік він вступає до Петровської землеробської і лісової академії, звідки був звільнений за підписання колективної заяви. Намагаючись продовжити освіту, Короленко вступив до Петербурзького гірничого інституту (1877). Однак і цей навчальний заклад йому закінчити не вдалося.

Разом з тим В. Короленко вивчає шевське ремесло, деякий час працює чоботарем, готуючись до "ходіння в народ". Пристрасна душа і молодий неспокійний розум невтомно шукали соціальної правди, людської справедливості. Та невдовзі, у 1879 році, його заарештовують. Син судді сам сідає на лаву підсудних. Починаються каторжні роки заслання, спочатку у місто Глазов В’ятської губернії, потім у Березовські Починки, а далі у вишневолоцьку політичну тюрму. Пізніше письменник відчув на собі пронизливо нестерпний морок тобольської, томської та якутської в’язниць.

У 90-х роках ХІХ ст. письменник багато подорожує. Він відвідує Крим, Поволжя, Кавказ, Південний Урал. Закономірним наслідком мандрівок завжди ставали художні твори. Ще з юнацьких років В. Короленко мужнім серцем і розумом вирішив: куди б не занесла його зловісна доля, він з усіх сил невтомно, самовіддано працюватиме, і лише труд зможе додати йому наснаги і мужності, щоб вибороти кращу життєву долю, сповна відчути отой жаданий, довгоочікуваний ковток свободи. Адже пророчий афоризм "Людина створена для щастя, як птах для польоту" з його оповідання "Парадокс" супроводжував не лише автора на тернистих шляхах-дорогах, а й мільйони шукачів правди, однодумців і шанувальників його творчості.

Де б не жив Володимир Галактіонович, його завжди тягнуло до рідного краю. Він любив Україну за дивовижну красу її природи, любив український народ за його працьовитість, співучість, нездоланну жагу до волі. Глибокі й різнобічні зв’язки письменника з Україною, її самобутньою культурою - важливе явище в історії двох народів. Хоча він є російським письменником, але частину свого життя прожив в Україні, та й батько його був українцем. Володимир Галактіонович палко захищав від переслідувань царських властей українську культуру і мову, всіляко підтримував прогресивних українських письменників. Міцні узи дружби зв’язували його з Панасом Мирним, П. Грабовським, М. Коцюбинським. Тема України посідає значне місце в оповіданнях "Ліс шумить", "У поганому товаристві", "Без язика", повісті "Сліпий музикант" та багато інших справді класичних оповідань і повістей. [9; 148]

Розділ ІІ. Використання контрасту в творі для зображення контрасту в житті

2.1 Контраст образів та характерів у творі В.Г. Короленка "Діти підземелля"

"Если вы подъезжаете к местечку с востока, вам, прежде всего, бросается в глаза тюрьма, лучшее архитектурное украшение города" [6; 3]

Ці слова прочитаємо на початку однієї з повістей Володимира Галактіоновича Короленка "Діти підземелля", і такий початок твору налаштовує читача на сприймання твору вцілому у сірих сумних тонах. Але у цих рядках можемо побачити той прийом, яким автор користуватиметься й далі у творі - прийом контрасту.

Що ж таке контраст? Контраст - особливо підкреслена протилежність між характерами людей, між предметами та явищами [11; 504]. Контраст допомагає підкреслити, виділити щось важливе, визначальне у висловленій думці чи зображені подій, людських характерів, предметів [1; 240].

То ж хіба не є контрастом те, що в’язниця описується автором як найкраща архітектурна споруда міста? Можливо хтось не погодиться з цією думкою, але наведемо наступні приклади.

Події, про які йдеться у творі, відбуваються в кінці 60-х - на початку 70-х років ХІХ ст. У повісті змальований Західний край Російської імперії з напівросійським, напівпольським населенням; звідси назва міста Княже-Вено, імена дійових осіб, такі слова, як "єзуїти", "чамарка" та ін. Це повість про дитячу дружбу, злиденне життя бідняків, дітей, які, не маючи свого куточка, змушені жити в могильному склепі. Сам період написання твору і місце подій є досить контрастним, адже в одному містечку зібрано дві культури: польська і українська, а час, про який йдеться, - час, коли одні багатіють, а інші стають ще біднішими.

Часто в аналізі твору "Діти підземелля" зустрічаємо: "У творі протиставляються два світи дитинства " [7; 43]. Так, з цим можна погодитися, маємо дві лінії: діти судді і безпритульні дітлахи. Та чи лише дитячі світи порівнюються. Адже ми зустрічаємося із дорослими персонажами, які належать до різних суспільних верств. Та й описані взаємовідносини Васі з батьком показують різницю між дітьми і дорослими. Тому точніше буде сказати, що протиставляються світ бідності і світ достатку, два світи дитинства, два світи дорослих, два види взаємин дітей та дорослих, різні типи описів зовнішності та природи.

У Васі нема матері, так само й у Валека та Марусі, але на цьому подібність закінчується. У Васі будинок і сад із яблуками, які можна їсти і якими можна пригощати. У Валека з Марусею - склеп, тобто могила, а замість саду цвинтарні зарості. Вася коли й буває голодний, може при першій-ліпшій нагоді задовольнити свою потребу. Валек і Маруся голодують, через що самі та їхній батько пан Тибурцій вдаються до крадіжок. Вася - "сын таких почетных родителей", його нові друзі - "дурное общество".

Не можна сказати, що Вася щасливіший вдома. У Валека немає доми, це важко зрозуміти Васі. Але чи є дім у самого хлопчика? Важко назвати домом те місце, звідки тікаєш тільки зійде сонце, а повертаєшся уже коли його мешканці сплять. Затишок домівки діти знаходять у старій капличці. Проте в суспільстві Вася матиме поважне місце, а його сестра виросте і з Божої ласки стане щасливою. Коли змужніє Валек, його єдиною долею буде потрапити до суду, а Вася його судитиме: "Я - Тырбуций, а он - Валек. Я нищий и он нищий. Я, если уж говорить откровенно, краду, и он будет красть. А твой отец меня судит, - ну, и ты когда-нибудь будешь судить… вот его!" [6; 45]. Так пророчить пан Тибурцій, досить цікава і протирічна постать, який одночасно є і філософом, і жебраком. Ззовні дуже дикий, але з розумними очима, людина бідна, але багата знаннями. Займаючись крадіжками тільки тому, що не було іншої можливості прокормити голодних дітей, він по суті залишається чесною людиною. Такий собі "чесний злодій" - контраст особистості, спричинений обставинами життя.

Автор описує хлопчиків такими словами Васі. Як каже про себе сам хлопчик: "я был большой сорванец" [6; 30]. А Валека він описує словами "солидный, и внушавший мне уважение своими манерами взрослого" [6; 30]. Вася дуже дорожить дружбою, що склалася. Йому не вистачало дружньої уваги, душевної близькості, справжніх друзів. В дружбу з Марусею він вклав ті почуття старшого брата, ту турботу, яку вдома йому не давали проявити до власної сестрички. Васі важко зрозуміти, чому Маруся так відрізняється від його сестри зовні і поведінкою.

Портрети двох дівчаток Соні і Марусі допомагають читачеві зрозуміти прірву між двома світами дитинства. Соня - "кругла, как пышка, и упруга, как мячик. Она так резво бегала, …и так звонко смеялась"; та Маруся "бледное, крошечное создание, напоминавшее цветок, выросший без лучей солнца. …она ходила еще плохо,… шатаясь, как былинка. … почти никогда не бегала исмеялась очень редко; когда же смеялась, то смех ее звучал, как самый маленький серебряный колокольчик" [6; 30]. У Соні завжди були "красивые платья, и в темные косы ей каждый день горничная вплетала алую ленту". А у Марусі плаття було "грязно и старо, в косе не было лент". "Серый камень высосал из нее жизнь" [6; 31] говорить про Марусю Валек, і Вася, не розуміючи що це означає, відчуває, що це так і є. Лялька, яка була лише забавкою для Соні, але стала всім для Марусі, не допомогла їй видужати, а лише дала втіху вмираючій дитині. Порівнюючи образи Соні та Марусі, можна прийти до висновку про жорстоку несправедливість існуючих законів, які прирікають на загибель навіть таких безпомічних і беззахисних дітей, як Маруся.

Розглядаючи взаємовідносини Васі з батьком, важливо звернути увагу не лише на переживання хлопчика, а й на те, яким самотнім почував себе батько, як важко йому було переносити смерть коханої дружини - матері Васі. Які б неприємності, біди, негаразди, перешкоди не трапилися, подолати їх допомагають найближчі, найрідніші люди - батьки, які зрозуміють, підтримають, підбадьорять, завжди допоможуть. Чому такими холодними були стосунки Васі з батьком, чому кожен з них почувався чужим у своїй сім’ї? Вася вважав свого батька суворою людиною, його бентежило "сумрачное лицо отца", при вигляді якого він "робел и замыкался в себя". Хлопчикові хотілося, щоб батько обійняв його, посадив до себе на коліна, але той всю свою любов віддавав для маленької Соні. В образі судді письменник зобразив деякі риси, що були властиві характерові його батька. Суворий, справедливий, відданий своїй справі. Але батько Васі замкнувся на своєму горі. Він дуже важко переживає смерть коханої дружини, почуває себе дуже самотнім. Він не розуміє, як Вася може затівати галасливі ігри з молодшою сестричкою, як можна сміятись, чомусь радіти. Це дратує його, викликає неприязнь до сина. Він повірив, що Вася "дурной, испорченный мальчишка с черствым, эгоистическим сердцем" і все більше сторонився сина. Часто Вася говорить, що тато не любить його, а як він заздрить Валеку, якого іноді цілує Тибурцій. Але за зовнішньою суворістю судді прихована глибоко нещасна, добра, чесна і справедлива душа. Навіть філософ Тибурцій так характеризує тата Васі: "Твой отец, малый, самый лучший из всех судей на свете. У него есть сердце" [6; 52]. Зовсім не таким змальовував батька сам Вася, але після таких слів постать рідної людини набула "грозной, но симпатичной силы". Після цих слів ще більше хочеться хлопчику батькової любові, але стає ще більш прикро, бо ж тато його "не любит". Такий контраст почуттів до тата збентежує Васю, він ще більше боїться наблизитись до нього, бо не хоче бути відштовхнутим. І ще більше хлопчик зближується зі своїми бідовими друзями.

Час описаних подій весна - осінь, дві протилежних пори року: весна - час зародження нового, відновлення; осінь - час відмирання, підготовки до зимового сну. Але осінь і весна - це пори року, коли переважають яскраві насичені кольори. У творі ж кольорова палітра приглушена, зовсім мало сонця. Його проміння не може створити атмосферу радості, розвіяти смуток. Природа сумна, як і сама повість, хоча здавалося б мала бути кольоровою, сонячною, веселою. В повісті змальовано сумні події, які заступають красу природи. Коли людині важко, вона не помічає нічого навколо себе.

Автор детально описує кладовище, на яке йдуть хлопчики на чолі з Васею. Детальний опис в своїй суті це контраст між живою, прекрасною природою і напівзруйнованим кладовищем. Такий опис створює сумний настрій, ніби готуючи нас до подальших подій. Вася прийшов на кладовище, керуючись цікавістю, в пошуках пригод, з бажанням пізнати таємничий, незвіданий світ. Але чуттєва натура хлопчика одразу піддається впливу оточення. Його захоплення, азарт міняються на смуток, відчуття самотності, яке загострюється на фоні зруйнованих могил.

2.2 Протиставлення двох світів сучасності письменника

Але основне протиставлення у творі - два світи: бідності і достатку. Два світи, які різняться в будь-яку епоху і які є справді контрастними у творі Короленка "Діти підземелля".

Що ж головне для людей з достатком і чому надають перевагу ті, що втратили будь-які матеріальні блага? Світ достатку - є матеріальні блага, але втрачається духовність. Можливо, саме тому найвизначніша споруда міста - тюрма; чим більше очерствіння людських душ, тим вищий рівень злочинності; з іншого боку, закони суспільства не дають рівної можливості всім громадянам. Світ бідності представлений "поганим товариством", вони не мають матеріального достатку: позбавлені житла, їжі, роботи, викинуті суспільством геть, навіть за межі містечка; але є духовність - сім’я Тибурція: вимушені жебракувати і красти, вони зберегли найголовніше - любов, теплі родинні почуття, доброту, здатність прийти на допомогу.

Найбідніші живуть на острові, який ніби нависає над містечком, а самі вони є багатшими духовно. Саме це возвеличує жителів руїн над мешканцями містечка. Ті, які живуть нагорі (в руїнах), є вищими духовно, хоча і є низами суспільства, а ті, хто живе внизу (в містечку), низько впали духовно, хоча вважаються вищими прошарками населення. Недарма все містечко було наповнене пилом, а на горі зеленіла трава, яка ховала весь жах смерті, кладовища. І можливо саме ця зелена травичка, яка ховає під собою смерть, є надією для жебраків з поганого товариства, є надією для Васі, є надією для самого автора на краще життя.

Дуже сильно контраст двох світів відчувається на фоні опису кладовища в останніх рядках твору: "вокруг часовни стали образовываться обвалы, и она стала еще мрачнее; еще громче завывают в ней филины, а огни на могилах темными осенними ночами вспыхивают синим зловещим светом.

Только одна могила, огороженная частоколом, каждую весну зеленела свежим дерном, пестрела цветами".

Це ніби означає для нас, що які б не були обставини, хто б тебе не оточував, завжди є хоч маленький вогник добра, який тебе зігріє, покаже дорогу.

Висновки

Прочитані сторінки допомогли уявити, яким безпросвітним було життя бідняків Російської імперії в кінці ХІХ століття. Людина не може залишатись байдужою до страждань інших, незалежно від соціального статусу. Саме тому син судді, представник шанованого прошарку суспільства опиняється серед найнижчих верств, де знаходить все те, що вже давно втрачено там, нагорі, але дає життя і надію людям у підземеллі.

Завдяки використаним у творі контрастам в описах людей, природи, перебігу подій, діалогам, автор зображує найсуттєвіший, центральний контраст твору: "шановане суспільство - погане товариство". Цих людей розділяє глибока прірва, і важко сказати, хто правий, хто кращий. Можна лише сказати, що між ними є різниця. Ця різниця відчутна завжди і всюди, незалежно від країни, часу, влади. Адже, на превеликий жаль, тема дитячих страждань висвітлювалась і в минулому, і тепер. За даними ООН, 6 млн. дітей у світі живуть за межею бідності. І це тоді, коли інші купують ділянки на місяці, мало не щодня міняють автомобілі, витрачають масу грошей на непотрібні речі. Чим не контраст сучасності? Але є те, що об’єднує ці два світи. Це співчуття. Це співчуття не тільки багатих до бідних, а й співчуття до тих, хто бідний духовно.

У даній роботі наведено багато прикладів використання Короленком контрасту у творі "Діти підземелля". Використання саме цього прийому зумовлене, напевно, подіями, які траплялися в житті самого письменника. Не раз його кидало на самий низ, у в’язницю, хочеться сказати "на дно", туди, де зібрані злодії, шахраї, а поряд з ними такі ж філософи, захисники скривджених, яким був сам Володимир Галактіонович.

Список використаної літератури

1. Бандура О.М., Волошина Н.Й. Українська література: Підручник для 8 кл. - К.: Освіта, 1995. - 416с.