Курсовая работа: Принцип змагальності в цивільному процесі

Таку ж думку поділяв К. Юдельсон, котрий вважав змагальність правом сторін розпоряд­жатися доказами, свободу сторін посилатися на ті чи інші фактичні обставини перед судом, які лежать в основі вимог та заперечень, свободу суду, його право не обмежуватися юридичними фактами, що висунули сторони, а ставити на своє вирішення й інші, суттєві для справи, право суду вимагати від сторін додаткових доказів та самому збирати їх[26] .

Таким чином, вся змагальність полягала в повідомленні сторонами суду фактів. То ж не дивно, що виникла думка про відсутність принципу змагальності взагалі. Зокрема, В.Семенов дійшов висновку, що специфічно галузевими принципами цивільного процесу є рівність сторін при змагальній формі судочинства, диспозитивність, активність суду при розгляді цивільних справ, доступність судового захисту цивільних прав. Принцип змагальності та рівності сторін у процесі він об'єднує в один[27] .

Деякі вчені того періоду зважали змагальну форму процесу як самостійне процесуальне поняття, хоча форма і зміст нерозривно поєднані. Змагальна форма процесу є частиною самостійного принципу змагальності. Останній не тільки тісно пов'язаний із змагальною формою, а й включає її в себе, яка фактично є способом вираження змісту цього принципу.

Отже, ділити названий процесуальний інститут на два окремих поняття немає ніякої потреби.

Разом з тим, з'являється положення, згідно з яким змагальність прирівнюється до рівноправності сторін, а на суд покладається обов'язок по забезпеченню необхідної доказової бази для встановлення об'єктивної істини у справі[28] . Дійсно, суб'єктами змагання є особи або їх представники, які беруть участь в справі. Вони мають рівні можливості для користування процесуальними засобами, необхідними для вираження та обгрунтування власних правових, позицій з метою захисту суб'єктивних та охоронюваних законом інтересів. Наділення сторін рівними процесуальними правами та обов'язками і дозволяє їм змагатися перед судом. Але остаточна відповідальність за достатність доказової бази покладена на суд. Головним аргумен­том такого становища було те, що активність й ініціатива суду по збиранню доказів направлені на з'ясування активних обставин справи, а в кінцевому результаті — на безпомилкове її вирішення у повній відповідності із законом. Покладення турбот по здійсненню прав виключно на зацікавлену особу могло б сприяти перемозі в судовому процесі не того, хто правий, а того, хто більш досвідчений, більш спритний[29] . Тут ми бачимо поєднання принципів змагальності і об'єктивної істини.

Але саме з розуміння змагальності як найважливішої умови для встановлення судом об'єктивної істини у справі, важливості її дотримання почалось відродження первісного зна­чення цього принципу.

Принцип змагальності грунтується на переконанні, що протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту подання фактичного матеріалу. Змагальність, що відбувається у визначеній законом процесуальній формі, направлена на встановлення повноти фактичного матеріалу.

Ще до внесення змін у законодавство В.Мамницький пропонував серед основних правил змагальності визнати, зокрема:

1) суд не повинен збирати докази за власною ініціативою, а в доказовій діяльності діє згідно з вказівними, забезпечувальними, інструктивними повноваженнями;

2) суд ухвалює рішення у справі на підставі поданих сторонами доказів, витребуваних за клопотаннями, а також презюмованих, преюдиціальних, загальновідомих фактів, що не по­требують доказу;

3) докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, а також витребовуються судом за клопотанням сторін[30] .

Дійсно, з таким обмеженням активності суду найкраще досягти його безсторонності, створення умов для всебічного та повного дослідження обставин справи. Саме такий підхід відповідає конституційним положенням про змагальність. Разом з тим, немає підстав стверд­жувати, що при цьому зникне принцип об'єктивної істини і його замінить принцип формальної істини. Змінюються лише засоби досягнення істини, а за судом, як і раніше, залишається його головний обов'язок — встановити дійсні юридичне значимі обставини, підтверджені та дослід­жені в суді доказами.

У сучасному світі процес інтеграції охоплює найрізноманітніші сфери, у тому числі й цивільний процес. Історично склалися дві системи цивільного процесу: змагальний процес в Англії. США, Канаді й ряді інших
країн та слідчий процес у країнах континентальної Європи, з Росією включно.

Перший етап зближення двох систем Росія, до складу якої входила Україна, пережила в 1864 р. в часи Судової реформи. Саме тоді численні принципи змагального процесу (суд присяжних, усність, гласність тощо) змінили сутність російського процесу. Після 1917 р. зближення двох світових систем (змагального і слідчого процесу) на цьому припинилось. Зараз відбувається двосторонній процес зближення. Вдосконалюючись, обидві системи сприймають одна в одної деякі риси в тому чи іншому обсязі.

Визначальною рисою континентального процесу є верховенство закону. У цивільному процесі це означає наявність цивільного процесуального кодексу, превалю­вання закону над судовою практикою.

Разом із тим у змагальному процесі спостерігається
тенденція до зростання ролі закону, що раніше не було
властиве ні Англії, ні США. В багатьох штатах США, діють цивільні процесуальні кодекси, статутне право стає одним з основних джерел англійського права.

Відомо також, що судовий прецедент становить характерну рису змагального, а не слідчого процесу. Проте роль судової практики, у тому числі й на рівні прецеденту, неухильно зростає. Так, у Німеччині, Аргентині, Швейцарії, Португалії передбачено обов'язок судді додержувати певного прецедент чи лінії, встановленої прецедентом[31] .

Роль судової практики в Україні також зростає. Не тільки постанови Пленуму Верховного Суду України, а й рішення, постановлені Верховним Судом по першій інстанції, в касаційному порядку та в порядку судового нагляду, все частіше грають істотну роль у формуванні судової практики.

Крім того, в обох системах цивільного процесу діють однакові як за назвою, так і за змістом принципи судочинства (незалежність суддів, гласність, усність, диспозитивність, тощо).

Тривалий час принцип активності суду в Україні «уживався» з проголошеним принципом змагальності сторін у цивільному процесі. Останні зміни й доповнен­ня до ЦПК дещо потіснили принцип активності, поси­ливши одночасно змагальні засади. Тепер законом виз­начено, що розгляд і вирішення цивільних справ у судах проводяться на засадах змагальності (ч. 1 ст. 15 ЦПК); тягар доказування покладено на сторони: кожна з них повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 30); суд лише сприяє у витребуванні доказів за наявності клопо­тань сторін про це (ч. 2 цієї ж статті).

Послаблення ролі суду в збиранні доказів зовсім не означає зниження його ролі в цивільному судочинстві взагалі. Навпаки, роль суду в проведенні дійсно змагаль­ного процесу зросла і певною мірою навіть ускладнилась.

Підсумовуючи визначену чинним ЦПК роль суду в змагальному процесі, можна дійти висновку, що реа­лізація ним основного обов'язку — створення особам, які беругь участь у справі, умов для всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин справи — здійсню­ється через конкретні процесуальні дії: роз'яснення осо­бам, які беруть участь у справі, їх прав та обов'язків; попередження осіб, які беруть участь у справі, про на­слідки вчинення чи невчинення процесуальних дій; у випадках передбачених ЦПК, за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, — сприяння в здійсненні їх прав, зокрема у витребуванні доказіз; на основі аналізу норм матеріального права — визначення обставин, які мають значення для справи і підлягають доказуванню; рсзноділ між сторонами тягаря доказування.

Чільне місце принципу змагальності в судочинстві України визначено Конституцією України, в ст. 129 якої зазначено, що однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними своїх до­казів і у доведенні перед судом їх переконливості. Таким чином, полеміку з приводу того, чи повинен майбутній український процес бути змагальним, можна вважати закінченою. Проте актуальним залишається вирішення в майбутньому процесуальному законодавстві питання щодо ролі суду в змагальному процесі.

Це питання, як уже зазначалось, не нове. Майже всі процесуалісти, підкреслюючи важливість змагального про­цесу, сходяться на думці, що виконанню покладених на суд обов'язків по розгляду справ, ефективному здійснен­ню правосуддя сприятиме процес, побудований на засадах змагальності з певними елементами слідчого процесу

Побудова процесу на поєднанні двох принципів є ха­рактерною для сучасного законодавства як Росії та України, так й інших європейських країн, зокрема Франції та Німечини. Як зазначав відомий російській процесуаліст Васьковський, процес необхідно будувати на принципі змагальності. Втручання ж суду допустиме лише тоді, коли воно не суперечить принципу диспозитивності[32] .

Інший підхід до вирішення цього питання поставив би сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, в досить складне становище і не сприяв би виконанню судом головного обов'язку — відправленню правосуддя.

Відомо, що в змагальному процесі обов'язковою є участь адвокатів, оскільки саме вони ведуть змагання на всіх стадіях цивільного процесу. Очевидно також і те, що кількісно адвокати в Україні не в змозі представляти інтереси всіх сторін. Повна відмова від активності суду може призвести до того, що права сторін залишаться незахищеними.

Справедливо можна заперечити, що в українському цивільному процесі не тільки адвокати можуть здійсню­вати представницькі функції. Проте в будь-якому випад­ку витрати на представницькі послуги можуть дозволи­ти собі не всі громадяни нашої держави, а тому повинні бути розроблені спеціальні механізми переходу від ак­тивності суду до змагальності. Це, у свою чергу, пов'яза­но з розвитком законодавства про адвокатуру захисту прав малозабезпечених верств населення, третейського судочинства, де процедурі розгляду справ спрощена і сторона може захищати свої інтереси.

2. Зв’язок принципу змагальності з іншими принципами цивільного

процесуального права (законності, об’єктивної істини, диспозитивності й ін.).

Принципи цивільного процесуального права тісно взаємопов’язані. Взаємозв’язок окремих принципів проявляється по різному: одні з них розвивають та доповнюють положення інших принципів, в окремих випадках одні принципи є гарантіями інших, сприяють їх реалізації[33] . В цьому відношенні принцип змагальності розглядається як одна з гарантій досягнення об’єктивної істини по справі.