Клімат району розташування заповідника порівняно вологий і теплий. Сума річних опадів становить 550-600 мм, період активної вегетації 150-155 днів. Це зона достатнього зволоження з середньою температурою липня +18,5°С, січня - -5,5°С і середньорічною температурою + 6-7 °С.

За геоморфологічними умовами це низовина, кристалічний фундамент якої залягає на глибині до 200 м і перекритий льодовиковими, водно-льодовиковими та алювіальними відкладами. Серед чотирьох ділянок заповідника морена виявлена лише на Білоозерській. Ґрунти всіх чотирьох ділянок - переважно торфи.

У рослинному покриві території заповідника переважають ліси і болота (відповідно 48,3% та 48,0%). Серед лісів основні площі займають соснові ліси. На багатьох ділянках у деревостані є значна участь берези, проте березово-соснові ліси в соснових масивах трапляються розсіяно. На локальних площах сформувались листяні ліси з участю граба та місцями дуба. Зовсім незначні площі займають ліси формації вільхи чорної.

Болотна рослинність заповідника є дуже своєрідною. В її складі переважають мезотрофні (перехідні) болота, в меншій мірі оліготрофні (верхові). Болота цих двох класів формацій, на яких розвинений сфагновий покрив, складають близько 80% всіх боліт заповідника. Евтрофні (низинні) болота займають 10-15% площ боліт заповідника (решту складають болота проміжної за живленням групи- олігомезотрофні та еумезотрофні).

Характерною ознакою Рівненського заповідника є те, що в ньому представлені болота всіх типів, які є на Українському Поліссі. Найбільшою різноманітністю боліт визначається Білоозерська ділянка. Саме на ній добре представлені болота з багатим живленням - низинні (евтрофні). На решті ділянок переважають сфагнові болота: ті, що досягли високого ступеня розвитку - верхові (оліготрофні) та менш розвинені - перехідні (мезотрофні).

Кожна ділянка заповідника має свої особливості щодо природних умов та рослинного і тваринного світів.

На території заповідника зберігаються ділянки, на яких представлені 10 рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України.

Кількість видів судинних рослин у Рівненському заповіднику за попередніми даними становить 563 види. Флора нижчих рослин на сьогодні вивчена недостатньо: поки що відмічено наявність 20 видів мохоподібних, 26 видів лишайників. На території заповідника зареєстровано 101 вид грибів.

У складі флори заповідника зустрічається 28 рідкісних видів, занесених до Червоної книги України. Крім них, тут росте кілька дуже рідкісних видів, які потребують занесення до Червоної книги України. Це осоки дводомна, тонкокореневищна, торфова, верба лапландська. Із рослин, що зростають у заповіднику, 2 види занесено до Європейського червоного списку, 1 вид - до Додатку 1 Бернської конвенції, 28 видів віднесені до списку регіонально рідкісних видів.

Фауна заповідника представлена типовими для Полісся комплексами тварин. Тут мешкає 26 видів ссавців, найбільш численною групою серед яких є гризуни. Поширені також хижаки - лисиця звичайна, вовк, єнотовидний собака, ласка, горностай та ін. На особливу увагу заслуговує рись, що трапляється на ділянці Переброди.

Із 165 видів представлених тут птахів переважають види деревно-чагарникового комплексу. Характерною є наявність північних, тайгових видів - тетерева, рябчика, зрідка - глухаря. На болотах гніздяться журавель сірий, кроншнеп великий. Дуже характерним є лісовий кулик вальдшнеп, який в інших районах Полісся трапляється рідко. На озерах Біле та Сомино мешкає лебідь-шипун, у глухих хвойних лісах, що межують з болотами, - лелека чорний. Досить поширені хижі птахи - боривітер звичайний, чеглок, кібчик, лунь болотяний, канюк звичайний, яструби.

На території заповідника нараховується 7 видів плазунів та 8 видів земноводних. Тут поширені гадюка, вуж звичайний, мідянка, веретільниця ламка, ящірки живородна та прудка, черепаха болотна, тритон гребінчастий. Риби у водоймах заповідника представлені 15 видами. В озері Біле мешкає вугор, сом та інші типові для Полісся види. Загалом фауна хребетних заповідника нараховує 221 вид тварин.

До Червоної книги України занесено 25 видів тварин: із ссавців - кутора мала, заєць білий, норка європейська, борсук, видра річкова, горностай, рись звичайна, зубр; із птахів - підорлик малий, підорлик великий, орлан-білохвіст, скопа, сапсан, змієїд, глухар, журавель сірий, пугач, сова бородата, лелека чорний, сорокопуд сірий, очеретянка прудка і ін. До Європейського червоного списку відноситься 7 видів, серед них, крім "чевонокнижних", тут відмічено вовка, вовчка ліщинового, деркача. В межах заповідника мешкають представники 124 видів тварин, що підлягають особливій охороні згідно з Бернською конвенцією, 15 видів, віднесених до "червоного" списку Міжнародного союзу охорони природи (МСОП), 29 видів вважаються регіонально рідкісними. Фауна заповідника потребує подальшого вивчення.

2.2 Національні природні парки

2.2.1 Швацький національний природний парк

Перший національний природний парк на Поліссі – Швацький – був створений у 1983 р. на площі 32830 га. У 1999 р. площа парку була збільшена до 48977 га. У постійному користуванні парку знаходиться ) 8810,0 га. Площа земель Шацького держлісгоспу - 11291,0 га.

Шацький НПП знаходиться в крайній північно-західній частині України, із заходу він межує з Польщею, а з півночі - з Білоруссю. На цій території знаходиться відомий комплекс озер, який і зумовив створення тут національного природного парку.

В адміністративному відношенні територія парку знаходиться у Шацькому районі Волинської області, дирекція парку міститься в с. Світязь.

За фізико-географічним районуванням України територія парку належить до Верхньоприп'ятського фізико-географічного району області Волинське Полісся Поліської провінції зони мішаних лісів.

За геоботанічним районуванням (1977) територія належить до Ратнівсько-Любешівського (Верхньоприп'ятського) геоботанічного району соснових лісів чорницево-зеленомохових та евтрофних осокових боліт. Цей район належить до Ковельсько-Сарненського (Західнополіського) округу соснових та дубово-соснових лісів та евтрофних боліт Поліської підпровінції Східноєвропейської провінції Європейської широколистянолісової області.

Територія Шацьких озер давно привертала увагу вчених. Перші відомості про озеро Світязь знаходимо в роботі П.А. Тутковського ще у 1901 році. Перші відомості про флору та рослинність деяких боліт цього регіону знаходимо в роботах польських вчених, пізніше більш детально болотна рослинність була висвітлена в роботі Т.Л. Андрієнко, А.І. Кузьмичова, О.І. Прядко (1971). У зв'язку зі створенням Шацького національного парку проводиться детальне вивчення флори і рослинності цієї території, результати якого висвітлені в цілій низці робіт (Андриенко, Шеляг-Сосонко, 1983; Ященко та ін., 1983; Ященко, 1983, 1984, 1985а,б). Проводиться вивчення поширення окремих видів на території парку (ІДурик, Жижин, Ященко, 1973; Карпова, Зуб, 2002). Узагальнюючі роботи про парк знаходимо у монографічних зведеннях "Шацький національний природний парк. Наукові дослідження 1983-1993 pp." (1994), „Щацький національний природний парк. Наукові дослідження 1994-2004 рр" (2004). "Заповідники і національні природні парки України" (1999). Відомості про флору та рослинність парку знаходимо також у низці науково-популярних видань.

Територія парку, яка до розширення була цілісною, складається з кількох ізольованих ділянок, оскільки розширення в північно-західному напрямку відбувалося лише за рахунок державних лісів, а населені пункти та землі сільськогосподарських виробників до складу парку тут не увійшли. На території парку знаходиться 24 озера. Найбільшими з них є Світязь (2621 га). Озеро має карстове походження. Максимальна глибина 58,5 м. Серед інших озер найбільшими є Пулемецьке (1569 га), Луки (673 га), Острів'янське (257 га), Пісочне (189 га). "Шацькі озера" включені до переліку водно-болотних угідь, які мають міжнародне значення (Рамсарська конвенція).

Вкрита лісом площа у парку становить 24503,4 га (50,0%), в тому числі 9142,9 га - лісові культури. Луки займають в парку близько 3300 га (6,8%), болота 1947,4 га (4,0%). Площа, вкрита водою, становить 6961,7 га (14,2%), площа орних земель - 4726,4 га (9,7%), забудовані території - 1709,2 га (3,5%).

Серед лісів основні площі займають ліси з домінуванням сосни звичайної (Pinus sylvestris) (62%), вільхи чорної (Alnus glutinosa) (20%), берези повислої (Betula pendula) (16%). Найпоширенішими сосновими лісами є ліси з домінуванням чорниці (Vaccinium myrtillus). У деревостані з невисокою участю трапляються береза, дуб звичайний, (Quercus robur). Підлісок розвинений слабо, в ньому переважає крушина (Frangula alnus), трапляється горобина (Sorbus aucuparia). Звичайними видами цих угруповань є молінія голуба (Molima coerulea), брусниця (Vaccinium vitis-Шаеа), верес (Calluna vulgaris). Як правило в цих лісах добре розвинений моховий покрив, у якому переважають Pleurozium schreberi та Dicranum rugosum. Ці ж види мохів домінують у зеленомохових соснових лісах, які займають дещо сухіші ділянки. За флористичною класифікацією переважаючі у парку свіжі та вологі соснові ліси належать до ас. Peucedano-Pinetum та Molinio (caeraleae)-Pinetum.

Найбільш високі елементи рельєфу займають соснові ліси з покривом лишайників (Cladonio-Pinetum). Трав'яно-чагарничковий ярус у цих ценозах утворюють чебрець повзучий (Thymus serpyllum), костриця овеча (Festuca ovina), агалик-трава гірська (Jasione montana), нечуй-вітер волохатенький (Hieracium piloselld) та ін; трапляються мучниця {Arctostaphylos uva-ursi), гвоздика несправжньорозчепірена (Dianthus pseudosquarrosus). Досить поширені у парку і заболочені соснові ліси ас. Vaccinio uliginosi-Pinetum.

Дубово-соснові ліси в парку є малопоширеними. У деревостані основним домінантом найчастіше є сосна звичайна {Pinus sylvestris), значною є участь дуба, інколи - берези або вільхи. У цих лісах переважно с добре виявлений підлісок з домінуванням крушини (Frangula alnus). У трав'яно-чагарничковому покриві переважають веснівка дволиста {Majanthemum bifolium), чорниця (Vaccinium myrtillus), молінія голуба(Molinia caerulea), квасениця звичайна (Oxalis acetosella). Ці угруповання належать до ас. Querco roboris-Pmetum.

Ліси з домінуванням берези повислої (Betula pendula) утворилися на місці корінних соснових та дубово-соснових і зберігають значною мірою їх видовий склад. Невеликими ділянками в парку відмічені і лісові угруповання з переважанням ялини європейської (Picea abies). Значну участь в їх деревостані беруть сосна, вільха, береза. В парку наявні невеликі ділянки грабово-дубових лісів (ас. Tilio-Carpinetum). Звичайними видами трав'яного ярусу цих лісів є квасениця звичайна (Oxalis acetoselld), зірочник ланцетовидний (Stellaria holostea), копитняк європейський (Asarum europaeum), печіночниця звичайна {Hepatica noibilis).

Незаболочені вільхові ліси мають деревостан, в якому, крім вільхи чорної (Alnus glutinosa), звичайними видами є береза повисла (Betula pendula), осика (Populus tremula), дуб звичайний (Quercus robur), ясен звичайний (Fraxinus excelsior). Підлісок утворює крушина (Frangula alnus), на підвищених ділянках - з ліщиною (Corylus avellana). Характерними видами трав'яного ярусу є безщитник жіночий (Athyrium filix-femina), кропива дводомна (Urtica dioica), костриця велетенська (Festuca gigantea), пшінка весняна (Ficaria verna), яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), копитняк європейський (Asarum europaeum).

Серед нелісових боліт найбільшу площу займають евтрофні болота, серед них переважають відкриті болота класу Phragmito-Magnocaricetea з домінуванням осоки омської (Сагех omskiana) та осоки зближеної (С appropinquata), значно менше поширені високотравні ценози з домінуванням очерету (Phragmiles australis), рогозу вузьколистого (Typha angustifolia). Флористичне ядро осокових та високотравних видів утворюють типові болотні бореальні види вовче тіло болотне (Сотагит palustre), бобівник трилистий (Menyanthes trifoliata), осока здута (Сагех rostrata), осока жовта (Сагех flava), хвощ річковий (Equisetum fluviatile), кизляк китицецвітий (Naumburgia thyrsiflora). Різноманітність евтрофних боліт у парку доповнюють угруповання осоково-гіпнових боліт.

Характерними для парку є мезотрофні болота, які переважають в урочищах Князь Багон, Мальоване та Лука. Болото Князь Багон серед них є лісовим мезотрофним болотом. По периферії цього болота в деревостані переважає сосна, в центрі є берези. Зімкнутість деревостану тут 0,2-0,4. У трав'яному покриві цього болота переважає очерет (Phragmites australis), місцями куничник сір?