Курсовая работа: Призначення покарання

Наявності й дотримання тільки принципів призначення покарання, наведених вище, недостатньо. КК України містить в собі ще певні вимоги Закону, які суд обов’язково повинен враховувати при призначенні покарання, виходячи саме із приписів, зафіксованих у кримінально-правових принципах. Ці вимоги Закону зафіксовані і названі загальними засадами призначення покарання.

Загальні засади призначення покарання - це основоположні вимоги про порядок і межі призначення покарання, якими зобов’язаний керуватися суд, призначаючи покарання по кожній кримінальній справі.

Вказані засади викладені в частині 1 статті 65 КК України. Суд призначає покарання:

1) у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

2) відповідно до положень Загальної частини КК України;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Але не завжди винна особа вже після відбуття призначеного їй покарання усвідомлює те, що вона колись вчинила неправомірно. Тому і постає перед нами а ктуальність теми дослідження, тобто - призначене покарання має бути таким, щоб особа, яка його відбула усвідомила той факт, що вона колись вчинила неправомірно і більше це ніколи не повторилося.

Про актуальність теми свідчить також і той факт, що дана тема висвітлюється в багатьох підручниках, навчальних посібниках, монографіях, наукових статтях та працях багатьох сучасних вітчизняних та іноземних криміналістів. Серед яких найвідомішими є: Є. Пономаренко, І. Івашкович, М. Косюта, В. Кубарєв, Ю.Ф. Іванов, М.І. Бажанов, Ю.В. Александров, В.А. Клименко.

Що ж стосуєтьсяпредмету дослідження , то ним є суспільні відносини, що виникають в процесі призначення покарання з використанням загальних засад призначення покарання.

Об’єктом дослідження даної курсової роботи є норми чинного законодавства України в сфері призначення покарання з використанням загальних засад призначення покарання, що містяться в Кримінальному кодексі України, в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» та в інших нормативно-правових актах.

Крім того, при дослідженні автором курсової роботи широко були використані такі методи , як порівняльно-правовий, статистичної обробки фактичного матеріалу, живого пізнання та особистого спостереження суспільної дійсності, які і склали методологічну основу курсової роботи у взаємному поєднанні одного з одним.

Метою даного дослідження є вивчення та узагальнення правозастосовної практики та досвіду, досягнень правознавчої науки, а також розкриття суті і змісту інституту кримінального права - загальних засад призначення покарання за сучасних умов в нашій країні.

Курсова робота складається з вступу, трьох Розділів, висновку, переліку посилань та списку використаної літератури.

І. Поняття та мета покарання в Україні:

1. Поняття покарання;

Злочинність є вічною категорією, яка буде існувати завжди. В боротьбі з нею держава спрямовує зусилля на:

1) усі види і форми профілактичної діяльності, покликані запобігти вчиненню окремих злочинів (видів злочинів);

2) призначення покарання у випадках, коли вчинено діяння, яке має всі ознаки складу злочину.

Покарання є логічним, найбільш характерним наслідком вчинення злочину. Воно є методом кримінально-правової боротьби зі злочинністю.

Застосування покарання, його вплив на ситуацію із злочинністю в країні не треба переоцінювати та чекати від нього вирішення всіх проблем, які виникають у ході боротьби зі злочинністю (так звана легісломанія - сподівання на всесилля застосування Закону). Але не треба й недооцінювати покарання як метод впливу на злочинність. Саме шляхом застосування справедливого, невідворотного і своєчасного покарання держава стримує злочинність, веде «наступ» на неї, маючи на меті її приборкання й максимальне обмеження її проявів. До того ж наявність караності як ознаки кожного злочину, а також реальне застосування покарання сприяє профілактиці злочинності на всіх її рівнях і у всіх її проявах [1, 260].

В основі кримінально-правової боротьби зі злочинністю кожна демократична держава виходить з двох неодмінних постулатів:

1) застосування суворих мір покарання до осіб, які є організаторами й активними членами мафіозних структур злочинності (організованих груп і злочинних організацій), а також до злочинців-рецидивістів і тих, що вчинили тяжкі і особливо тяжкі злочини;

2) застосування м’яких покарань (не пов’язаних з позбавленням волі), а також звільнення від кримінальної відповідальності і покарання осіб, які вперше вчинили злочини невеликої та середньої тяжкості.

Отже, покарання як система, на думку автора курсової роботи, (занадто жорстока, занадто м’яка, або побудована найбільш раціональним чином) не в змозі вирішити проблему злочинності, але держава не може відмовитися від його застосування.

В частині 1 статті 50 Кримінального кодексу України дається визначення покарання : «Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому Законом обмеженні прав і свобод засудженого».

Це визначення дає можливість висвітлити ознаки покарання.

По-перше , покарання - це захід державного примусу, який застосовується тільки до особи, яка вчинила злочин. Воно призначається тільки судом, який виносить Вирок від імені держави. Ніякі інші органи держави не можуть розглядати кримінальні справи й призначати покарання. Згідно з частиною 1 статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду [2, 62]. Це положення відтворене у частині 2 статті 2 Кримінального кодексу України.

По-друге , покарання є саме примусом. Серед усіх заходів державного примусу воно є найбільш суворим. Покарання призначається й виконується незалежно від волі винного відчути на собі державний примус. Відбуття покарання після вступу вироку в законну силу є обов’язковим для засудженого. Ухилення від відбуття покарання саме по собі є злочином.

По-третє , покарання полягає в обмеженні прав і свобод засудженого. Згідно з частиною 3 статті 63 Конституції України засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені Законом і встановлені Вироком суду. Саме ці обмеження виступають у якості кари за вчинений злочин. Кара становить зміст покарання, вона відсутня в інших заходах державного примусу. Обсяг кари залежить від тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом’якшують або обтяжують покарання.