Курсовая работа: Проблема виховання в педагогічній та літературній спадщині Сухомлинського і Ушинського

Засвоєння міцних, глибоких, осмислених знань, вироблення на все життя невикорінного людського бажання знати більше, ніж я знаю сьогодні, — така шоста проблема реалізації ідеї всебічного розвитку особистості [23]. Нарешті він вказує, що все виховання вимагає високої педагогічної культури сім'ї, виховання у дітей моральної зрілості, дорослості.

У працях "Духовний світ школяра", "Народження громадянина", "Як виховати справжню людину" В.Сухомлинський створив ідеал справжньої людини, яка може бути нашим сучасником: відданість рідній землі, рідному народові, обов'язок перед ними, любов до рідної мови, повага до старших, любов до матері і батька, бережливе ставлення до природи, доброта, працелюбність тощо.

Ідеал справжньої людини визначений Сухомлинським на засадах загальнолюдських цінностей і народної педагогіки.

1.2 Сухомлинський про розвиток мислення школярів

Школа стоїть на позиціях розвивального навчання і робить багато, щоб підготувати творчу, мислячу особистість. Тому виховання активної життєвої позиції особи органічно пов'язане з формуванням її мислення, розвитком та удосконаленням усіх якостей розуму.

В.Сухомлинський, зокрема, писав "мислення — це дискретна робота мозку: мозок вмить відключається від однієї думки і переключається на іншу, потім знову повертається до першої і т.д." [17]. Ця особливість мозку і є механізмом мислення, вважав він.

В.Сухомлинський рекомендував учителям навчати учня уміння аналізувати свої думки, а також вивчати мислительну діяльність учня, щоб правильно керувати нею. "Це переключення відбувається вмить і від його швидкості залежить здатність зберігати і осмислювати в свідомості об'єкт пізнання".

Розумовий розвиток, вважав В.Сухомлинський, був би неможливий без спеціальної його спрямованості та розвитку розумових сил і здібностей дітей. Над цим учителі Павлиської школи розпочинали працювати задовго до вступу дітей до школи. Водночас звертали увагу на те, як міркують діти, як проявляється дискретність роботи їхнього мозку.

Активне формування мислення учнів потребує від учителя глибокого проникнення у взаємозв'язки навчання та розвитку дитини, проблемного навчання, оптимізації навчально-виховного процесу. В.Сухомлинський стверджував, що обов'язково має бути об'єктивний зв'язок між будовою навчання та характером загального розвитку учня. Упродовж багаторічної праці ним була сконструйована система початкового навчання, високоефективна для загального розвитку школяра. Вона дала змогу успішно формувати особистість молодшого школяра з високим рівнем розвитку мислення, практичних дій, спостережливості.

Дидактика В.Сухомлинського ґрунтується - на тому, що дитину необхідно навчити думати, спостерігати. Так, у роботі Павлиської школи особливе місце займали уроки мислення та уроки серед природи. Як радив великий педагог, перші наукові істини дитина має пізнавати з навколишнього світу, щоб джерелом думки була краса і невичерпні скарби природних явиш. Саме в природі вбачав В.Сухомлинський джерело розвитку дитячого розуму.

На таких уроках учитель звертає увагу на різноманітні об'єкти і ставить перед школярами запитання, спонукаючи, їх досліджувати незнайоме [17].

"Якщо думка пов'язується із спостереженням, —^: зазначав Василь Олександрович, — у дитини виробляється певний стиль розумової діяльності: зусилля думки спрямовуються на ті сторони явищ, у яких є щось приховане, з першого погляду незрозуміле".

Діти вчаться розглядати предмети і явища, створюють образи в уяві. Це допомагає сприймати інформацію, а відтак відбувається розумовий розвиток. Бо саме в ці роки дитина навчається думати, опановує рідну мову, у неї розвивається, зв'язне мовлення.

Мислення учнів, способи його пробудження і розвитку є важливим чинником навчання і життєдіяльності. У сучасному наукознавстві мислення розуміється як категорія філософії і психології; у педагогічних словниках і підручниках з педагогіки ми не відшукаємо спеціального розділу, присвяченого педагогічному тлумаченню поняття "мислення" взагалі і "дитячого мислення" зокрема, способів його формування.

Працюючи над проблемою дидактичних засад розвитку мислення учнів, потрібно шукати в теорії та історії педагогіки і практиці підтримки переконанню, що мислення є такою ж важливою категорією педагогіки, як і інших наук, що традиційно займалися його дослідженнями.

І таку підтримку можна знайти у педагогічних працях В.О.Сухомлинського: кожним рядком своїх творів, всією системою навчання й виховання видатний педагог стверджував велику роль педагогіки у дослідженні і розвитку мислення учнів.

До проблеми мислення, його сутності і способів розвитку В.О.Сухомлинський звертався неодноразово у багатьох своїх працях; конкретне практичне втілення, погляди педагога на цю проблему знайшли відображення в системі спеціальних "уроків мислення".

Вивчаючи погляди В.О. Сухомлинського на проблему дитячого мислення, можна дійти висновку, що він розглядав його в навчанні як складову більш широкої проблеми — розумового виховання [17]. У рамках цієї проблеми і розглядалось мислення дитини — від його соціальної суті до програми розвитку в роки шкільного навчання.

Важливою закономірністю мислення учнів В.О.Сухомлинський вважав і його зв'язок з працею і природою: "Діти стають дослідниками, думка постійно зв'язана з найтоншими трудовими операціями рук і цей зв'язок (рука розвиває мозок) відіграє справді рятівну роль для тих, ком; дуже важко вчитися і хто був би приреченим, якби не спеціальна скерованість навчання — розвивати розум..." [17].

Головною умовою розвитку, фундаментальних механізмів мислення (дискретності, рефлексії) є те, щоб перед дітьми відкривалось якомога більше незрозумілого. У дитини виникає багато запитань: чому?

Спираючись на ці погляди, можна визначити мислення учнів у навчанні як загальну здібність особистості, що забезпечує операційну основу у досягненні цілей, навчання.

Дуже плідним для формування педагогічної теорії мислення є положення В. О. Сухомлинського про енергію думки.

Це положення підкреслює значну роль мотивів навчання, радість розумової праці, задоволення від процесу мислення — важливі чинники будь-якого навчання.

Мислення учня у навчанні завжди цілеспрямоване, підпорядковане мотивам, організоване змістом освіти. Його процес та результат значною мірою залежать від попереднього досвіду, стереотипів, методів і форм навчання. Мислительний процес завжди результативний, підпорядкований закону зворотного зв'язку. У цю структуру мислення слід додати важливий компонент: умови навчання, власне, те, що Л. М. Толстой визначав, як дух школи, а В.О.Сухомлинський — як багате, різноманітне інтелектуальне життя школи.

Онтогенетичні погляди на проблему мислення у процесі навчання відображені у характеристиках дитячого мислення в різні періоди розвитку учня.

Отже, керуючись порадами В.Сухомлинського щодо розвитку особистості учня у навчально-виховному процесі, вчителям бажано у своїй роботі більше уваги приділяти індивідуалізації та диференціації. Адже саме цей дидактичний принцип дає змогу вчителеві успішно навчати кожну дитину, формувати її особистість та розвивати пізнавальні здібності.

Свої "уроки мислення" В.О.Сухомлинський проводив у "Школі радості під блакитним небом". Ця знахідка видатного-педагога, на жаль, не знайшла в сучасній школі ґрунтовного продовження.

Що ж собою являли "уроки мислення"? Під час прогулянок або в спеціальному "зеленому класі", де діти сиділи на траві босоніж, педагог спрямував їхню увагу і мислення на безліч проблем з навколишнього середовища.

"Уроки мислення" проходили і у "Школі радості під блакитним небом" і в кімнаті казок. Василь Олександрович домагався, щоб увесь навчально-виховпнй процес був пройнятий напруженою роботою думки. Для своїх уроків мислення педагог розробив цілу програму. Так з’явилась "Книга природи", в якій окремі факти, явища мали свої сторінки і назви: "Живе і неживе", "Неживе пов’язане з живим", "Усе в природі змінюється", "Сонце— джерело життя", "Як подорожує краплина води", "Пробудження природи навесні", "Природа чекає на зиму", "Ліс зберігає вологу", "Зелений листок— комора сонця" та ін.

Цей перший етап розвитку мислення дитини у школі — етап образного, конкретного мислення — є найбільш відповідальним у житті людини, це добре розумів видатний педагог. Саме в дитинстві людина опановує скарбом рідного слова, навчається думати і з цим надбанням вирушає у Країну знань.