Курсовая работа: Проблема виховання в педагогічній та літературній спадщині Сухомлинського і Ушинського
Видатний педагог планував узагальнити свої спостереження і роздуми щодо розвитку мислення учня на всіх його вікових етапах. Є багато сторінок у його книгах, присвячених отроцтву. На жаль, про розумове виховання старшокласника Василь Олександрович не встиг докладно написати, хоча його "Листи до сина" та інші праці містять цінні думки з цього приводу.
Педагог радив пов'язувати урочні заняття з навколишнім життям, щоб духовне життя дітей було насиченим і повноцінним, щоб вони не втрачали дарма час і не шукали гострих пригод. Треба простягнути незримі ниті від уроку до позаурочних інтересів, запитів.
Цей підхід В. О. Сухомлинський називав єдністю двох програм навчання — обов'язкової та необов'язкової.
Тому оволодіння "другою програмою" — сама суть самоствердження підлітків та багатогранного духовного життя колективу, постійного обміну духовними скарбами.
Найвищою майстерністю дидакта у Павлиській школі вважалось самостійне здобування знань шляхом активної пізнавальної діяльності учнів. У педагогічній майстерні колективу школи було багато перевірених методів і прийомів розвиткового і виконавчого навчання. Це і проблемні запитання, і "вузлики на пам'ять", і твори учнів за власними спостереженнями, і організація різноманітних обрядів, присвячених традиціям суспільного і народного життя.
Мислення не само пособі цікавило видатного педагога, а як знаряддя пізнання, інтелектуальної праці, духовного пошуку. "Дуже важливо, — зауважував Василь Олександрович щодо учнів старшого шкільного віку, — щоб у юнацькі роки абсолютну більшість знань вихованці набували самостійно, щоб педагог був насамперед керівником їхньої самостійної праці" [24].
Діалог культур триває безперервно. Нескінченна ріка часу несе до майбутнього найцінніший досвід людства. В умовах побудови нової школи ми з вдячністю вдивляємось у скарби, що залишив нам у спадок В. О. Сухомлинськнй. У школах нового типу — ліцеях, гімназіях, комплексах, авторських і приватних школах та і й шкільному компоненті освіти масових шкіл — є місце для уроків мислення.
Таких уроків В.О. Сухомлинський залишив безліч: від соціальних, філософських, методологічних — до суто педагогічних, методичних, психологічній, звернених як до всього суспільства, так і до кожного учня, але, на жаль, далеко не всі з них знайшли гідне застосування в вітчизняній педагогічній науці. Тож, я вважаю, сучасним дослідникам варто звернутися до педагогічних надбань Василя Олександровича, пристосувати їх до сучасних умов і продовжувати розвивати їх.
Педагоги-дослідники розробили декілька програм розвитку загальнонавчальннх умінь, що мають міжпредметний характер і забезпечують інтелектуальний розвиток учнів усіх вікових категорій (Н.С. Лошкарьова, В.Ф. Паламарчук, О.Я Савченко, О.В. Почупайло). Ці програми дають можливість цілеспрямовано, систематично розвивати мислення учнів на всіх ланках навчання: від постановки мети заняття до оцінювання результатів.
Крім того, у багатьох школах функціонують спеціальні "уроки мислення", є і варіанти: уроки творчості, ерудиції, спілкування, самопізнання, уроки-діалоги культур та ін. Розробляють програми таких занять, як правило, вчителі-майстри, новатори.
1.3 Проблема виховання характеру людини в педагогічній спадщині К.Д. Ушинського
До питання виховання характеру у спадщині К.Ушинського зверталося чимало вчених минулого й сучасності. Можна відзначити праці П.Пелеха, Г.Костюка, М.Тереховоі, М.Гусака, Б.Мітюрова, В.Струмінського та інших. Проте жоден дослідник не охоплював цю проблему в цілому. Увага зосереджувалася переважно на структурі характеру (з точки зору "матеріалістичної психології"), або ж торкалася окремих аспектів його виховання.
К.Ушинський вбачав мету виховання у розвитку характеру людини. Саме тому він у своїй творчості присвятив велику увагу вивченню як психологічної сутності характеру, так і педагогічній концепції його виховання. Однак, як відзначає П.Пелех, з огляду на ранню смерть К.Ушинського, його вчення про характер є неповним і незавершеним [4]. Проте К.Ушинський з його надзвичайно критичним і спостережливим розумом сказав про характер те, що й на сьогодні є актуальним і становить великий інтерес. Його "характерологія" доволі систематизоване, глибоке, насичене прикладами вчення, в якому, однак, присутні окремі суперечливі моменти.
Аналізуючи теорію виховання характеру в педагогічній спадщині Ушинського, слід, на нашу думку, насамперед з'ясувати його погляди щодо змісту та структури характеру. Одразу ж треба зазначити, що Ушинський, як, до речі, й інші педагоги, постійно балансує між дуже вузьким розумінням характеру, репрезентованим його "чуттєвою серцевиною", і широким, що сягає меж поняття "особистість". У цьому відчувається навмисне бажання уникнути категоричності. Чи ж не тому, що обидва підходи для педагогіки є прийнятними і бажаними? Адже ж це дає можливість компактно, цілісно підходити до виховання особистості, а не зупинятися на окремих компонентах її характеру [1].
Під характером людини К.Ушинський розумів її відносно стійкі індивідуальні звички та навички в думках, схильностях, бажаннях і вчинках [7]. Та оскільки вони взагалі позначаються на діяльності людини, він ще дефініціює характер як суму тих особливостей, якими відрізняється діяльність однієї людини від діяльності іншої, незалежно від змісту цієї діяльності (вона розумна чи нерозумна, моральна чи аморальна). Учений-педагог проводить чітку розмежувальну лінію між інтелектом і характером: "Найвищий розвиток розуму... може сполучатися з найнікчемнішим характером, і, навпаки, найпосередніший розвиток розуму не заважає людині мати сильний і добре організований характер" [8]. Правда, він не заперечує той факт, що розум може впливати на діяльність характеру, оскільки саме інтелектуальна активність людини утворює постійні складові характеру - переконання, які набирають емоційного забарвлення і впливають на вчинки людей.
Проте видатний педагог наголошує, що саме в характері проявляється особливість дії волі. Зіставляючи характер і волю, він доходить висновку, що сила волі, спрямована на організацію характеру, дуже швидко може досягнути блискучих результатів і переробити розрізнений характер на цілісний, але вона може цього і не зробити та залишити характер у безладі [8].
Натомість невід'ємними складовими характеру К.Ушинський вважав почування і бажання. На його думку, навіть ступінь сили характеру залежить від більшої чи меншої кількості, сили і рівня організації почувань і бажань.
Отже, в поняття характеру, за Ушинським, "не входять ні розумовий, ні моральний стан людини" [8], хоча в його структурі мають місце певні інтелектуальні, а також вольові та емоційні чинники. Причому вони становлять не механічну сукупність, а нероздільну єдність, в якій відбуваються взаємопроникнення і боротьба цих складових елементів.
Окрім структури характеру, К.Ушинський зосереджувався і на проблемах його організації, від якої, власне, залежить сила чи слабкість характеру. Адже саме багатство почувань і бажань, переконань і звичок не становить саме яктаке сильний характер. Ознакою сильного характеру є гармонійна організація його складових, внаслідок чого утворюються справжні добре злагоджені системи почувань і бажань, переконань тощо. З цього міркування Ушинський робить висновок, що категорія "сила характеру" включає два складові поняття: власне "сила характеру" і "єдність характеру". Ці два явища, хоч і зумовлюють одне, але не завжди є тотожними. Для підтвердження він наводить спостереження за так званими "дикими характерами", для яких притаманна вроджена сила прагнень (особливо тілесних) і багате практичне життя почуття і волі, що, безумовно, виробляють сильний характер - широкі та сильні маси почуттєвих слідів. Водночас ці структурні одиниці характеру не є єдиними, цілісними, не об'єднані в єдину могутню систему.
Отже, під силою характеру Ушинський розумів його цілісність, єдність, згрупованість, більш чи менш повну організацію, а під слабкістю - його розрізненість, розірваність, неповноту організації, що, між іншим, може поєднуватися з великою силою волі [8].
На формування характеру, за К.Ушинським, впливає три фактори: 1) природжені особливості організму; 2) враження життя (утому числі й виховання); 3) особиста воля людини [8].
З'ясовуючи роль вроджених особливостей організму у формуванні характеру, Ушинський виділяє питання про вплив на нього загального стану організму, особливостей харчового процесу, будови органів мозку, особливостей нервової тканини і патологічних станів організму. Він приходить до висновку, що з усіх цих питань більш-менш вивчене тільки питання про вплив особливостей нервової! тканини на формування характеру, і через те зупиняється на ньому трохи детальніше. Відзначаючи роль особливості діяльності нервової системи, К.Ушинський зауважує: "Однак неважко переконатися, що ці відмінності у властивостях нервової системи відіграють велику роль у відмінності людських характерів і що ці властивості часто передаються спадково від батьків дітям..." [7].
Другий фактор формування характеру - вплив вражень життя. На думку Ушинського, виховний вплив життя в усьому своєму обсязі, в якому школі припадає тільки одна його частка, та й то не найзначніша, дуже змінює природні задатки характеру [8]. Якщо нервова система зумовлює форму душевних процесів, то життя дає їм матеріал, а властивості матеріалу, відзначає Ушинський, змінюють дуже часто і саму форму.
Цікаво звернути увагу на такий момент. Ушинський говорить не про вплив життя, а про вплив вражень життя, підкреслюючи, що суспільну зумовленість людських характерів треба розуміти не тільки як зовнішній процес, а й як процес внутрішній. Вплив зовнішнього середовища по-різному виявляється у різних людей, створюючи різні враження і відповідно формуючи різні характери.
Ці два чинники формування характеру - біологічний і суспільний, на думку Ушинського, не залишаються між собою ізольованими, але взаємно впливають один на одного, і з цього взаємовпливу виникають характери [6].
Аналізуючи проблему виховання характеру у творчості Ушинського, можна вивести ряд необхідних умов, які б максимально сприяли "організації характеру", плеканню його сили.
По-перше, необхідною умовою формування сильного характеру є оптимальне середовище, "яке не було б надто вузьке для дитини, але за межами якого стояло б міцне, неподатливе життя, що безцеремонне відштовхує дитину, коли вона хоче переступити призначену їй межу. Тоді характер дитини, зміцнівши і організувавшись усередині відведеної йому сфери, буде не без зусиль поширювати її межі. Таке життя являтиме безліч прикладів удачі, невдачі, успіху та неуспіху, залежних від самої дитини, а це найкращі засоби, щоб зосередити почуттєві маси уявлень в один сильний характер" [8].
По-друге, важливим життєвим чинником виховання характеру є наявність багатовікових традицій. "Ушинський переконаний, що виховання, яке не пройняте традицією, не може плекати сильних характерів [9]. Аналізуючи його міркування про вплив традицій на виховання характеру, можна виділити два рівні виховної дії традицій: 1) народні традиції в цілому та освітні традиції народу зокрема (народність у вихованні). Система виховання, яка вийшла не з народних традицій, на думку К.Ушинського, "як би хитро вона не була обдумана, опиниться безсилою і не буде діяти ні на особистий характер людини, ні на характер суспільства" [6]; 2) освітні традиції навчального закладу. Найбільш яскравим прикладом, що підтверджує вплив традицій закладу освіти на характер вихованців, К.Ушинський вважав єзуїтські школи, підкреслюючи, що цілі покоління в Європі були під впливом єзуїтського виховання [5]. Розглядаючи вітчизняні школи, він відзначав, що духовні школи, порівняно зі світськими, мають значно більший виховний вплив на характер учнів. Причину цього Костянтин Дмитрович вбачав у тому, що "духовні школи... мають свою самостійну історію, мають свою педагогічну традицію, словом, мають виховний характер і виховну силу, які продовжують різко відбиватися і хорошими й поганими своїми сторонами на характері вихованців, покоління за поколінням" [9]. Багато важить дух закладу, але цей дух, на думку Ушинського, живе не в стінах, не на папері, а в характері більшості вихователів і звідти вже переходить у характер вихованців [3].
Сила впливу традицій, встановлених у навчальних закладах, значною мірою ґрунтується на силі наслідування, яке властиве дитячій природі. У новому середовищі товаришів дитина, завдяки своїй схильності до наслідування, швидко засвоює правила поведінки, прийняті в цьому середовищі. Навіть "зіпсована дитина, вступивши в такий заклад, де старші класи вже добре витримані, надзвичайно швидко виправляється" [9].
По-третє, виховання сильного, життєздатного характеру у молоді залежить від особистості вихователя. "Тільки особистість може діяти на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна утворювати характер" [6], а "...вихователь із слабким, невстановленим характером, мінливим напрямком думок і дій, ніколи не розвине сильного характеру у вихованця..." [9].