Курсовая работа: Проблематика роману Джона Стейнбека "Грона гніву"
9. Зв’язок людина – земля. Стейнбек постійно підкреслює неподільний зв’язок людини з землею, з природою. В романі автор показує, як монополії та банки руйнують цей зв’язок. Критики часто закидали Стейнбеку містичність, подеколи навіть пантеїстичність у відтворенні цієї вза’ємодії, яка знижує філософську цінність книги. Однак я впевнена, що в «Грона гніву» прив’язаність героїв до землі трактується як право людини жити на цій землі, яку він обробляє; користуватися її дарунками, як право на працю і на свободу.
10. Солідарності безробітних. Група людей стає єдиним колективом, ціль якого - знайти роботу. Перехід від «я» до «ми», опис перетворення заляканого стада в народ.Цитую:"Тисячі сімей їхали по дорогах і люди розуміли, хоч ніхто їх не вчив, свої права: право на колектив і право бути самому, право запропонувати допомогу іправо від неї відмовитися. Іправа вагітних і хворих, які стоять вище всіх іншихправ». «…вечорамивідбувалися дивні речі: десятки машин ставалиодним табороміоднахвора дитинаставалапредметом занепокоєння всіх, а якщо в одній палатцінароджувала жінка, то двадцять читридцять сімей, з тривогою думаючих про завтрашній день, вранці перебирали речі, намагаючисьзнайти подарунок новонародженому»[12, 13].
11. Трьох поколінь фермерів Джоудів (засновників ферми, американських піонерів, що захопили землю в індіанців; їхніх дітей, зігнаних з насиджених місць неврожаєм, банками і трестами; їхніх онуків, що перетворилися в найманих робітників).
12. Втрата відчуття власного достоїнства. Стейнбек зазначає, що відчуття власного достоїнства – це не міра значимості чи важливості окремої особистості, це просто показник відповідальності людини перед суспільством. Більшість сезонників під тиском долі втрачали це відчуття відповідальності. «Цю втрату відчуття власного достоїнства ми розглядаємо, - писав Стейнбек, - як один із найбільш сумних результатів життєвого досвіду сезонників, бо ж саме із-за цього він втрачає відповідальність і перетворюється в озлобленого ізгоя, здатного повстати проти влади…» Я не впевнена, що погоджуюся з цим твердженням. Бо проти влади, проти існуючих в Америці порядків повстають насамперед ті, хто зберіг відчуття власного достоїнства, хто усвідомлює свою відповідальність перед мільйонами знедолених. На цьому шляху гине Кейсі, на цей же шлях стає Том[10, 14].
«Грона гніву» - проблеми соціології сільського господарства, практичного виробництва, як поводити себе в час надмірних навантажень, удар по індивідуалізму, есе в захист природі, жорсткий виступ проти основаної на простих емоціях релігії євангелістів, яка схоже процвітає в найбідніших сільськогосподарських районах цієї величезної країни.
2.4 Цілісні структури персонажів
Джон Стейнбек не прикрашає своїх героїв – показує такими, якими їх виліпило суспільство (в характері Тома Джоуда – частково риси жорстокості, нетерпимості, озлоблення). Недолік сімейства Джоудів – їх простота. Це люди, готові фізично працювати скільки завгодно і нездатні проявити практичність в фінансових справах. Вони – типове явище епохи, відображають тогочасне усвідомлення світу.
Ма, Том, Кейсі, Роза піднімаються до глибоких філософських гуманістичних прозрінь. «Якщо у тебе горе, твердо я знаю одне: іди до бідняків, вони допоможуть», - говорила Ма. Вона знає, що прості люди і їх традиції – безсмертні. Саме вони, а не закони власницького світу – першооснова життя. «Багачі поживуть, поживуть і вмирають, і діти в них нікудишні. А ми , Том, нам ні кінця ні краю не видно…»[4]. Це кульмінаційні сцени в плані соціально-філософського викриття буржуазного порядку в американській літературі критичного реалізму.
Місяць боротьби за життя не пройшов марно, починається осмислення сили єдності, сили колективу, необхідність прийти на поміч слабшому. І Роза Сарона, яка щойно втратила народжену дитину, материнським молоком рятує від голодної смерті незнайомця. Її вчинок ідеально передав прозріння Джоудів, логічно завершив їх соціальний протест.
Ма Джоуд – охоронниця патріархальних установ сім’ї, її опора, твердиня. «… Її високе і разом з тим скромне положення в сім’ї придавало їй достоїнство і чисту душевну красу. Її руки, сповнені ран, набули впевненості і твердості, а сама вона була безпристрасна і безпомилкова в своїх вердиктах, зовсім як богиня. Вона знала: варто їй похитнутися - і сім’я прийме це на себе як удар, варто їй піддатися відчаю - і сім’я рухне, сім’я втратить волю до життя» [4]. Проста і мудра жінка з народу, Ма стійко переносить усі біди, які падають на плечі сім’ї, приймає близько до серця негаразди інших, але завжди стримує себе, не дає розростися спалахуючим в душі злобі та гніву. Більше всього вона турбується про єдність сім’ї, розуміючи, що саме сім’я – частина того вел?