Курсовая работа: Проблеми комунікацій та доступу до інформаційних ресурсів у програмі ЮНЕСКО

- розширення можливостей здобування освіти шляхом забезпечення доступу до всілякого вмісту і систем його забезпечення;

- зміцнення можливостей наукових, дослідницьких, культурних обмінів і передачі інформації;

- сприяння використанню ІКТ в цілях зміцнення потенціалу, наділу людей великими правами і можливостями, благому правлінню і ширшій участі в житті суспільства.

Розділ ІІ. Інформаційні освітні мережі ЮНЕСКО в європейському контексті

2.1 Стратегічні орієнтири розвитку інформаційних мереж ЮНЕСКО

Становлення інформаційного суспільства обумовило значний інтерес до проблем готовності людини жити в такому суспільстві. Вперше на міжнародному рівні спроба регламентувати обов'язки держав і міжнародних організацій по підготовці людини до життя в інформаційному суспільстві належить ЮНЕСКО в “Рекомендації про розвиток і використання багатомовності та загального доступу до кіберпростору”. У цьому документі зазначається: “Державам-членам і міжнародним організаціям варто сприяти розповсюдженню грамотності в галузі інформаційних і комунікаційних технологій (ІКТ). Вирішальне значення для інформаційного суспільства має розвиток “людських ресурсів”, що включає відкриту, інтегровану і міжкультурну освіту в поєднанні з уміннями і навичкам в галузі ІКТ”.

Прагнення розв'язання цих питань пов'язане, передусім, з процесами інформатизації, впровадження інформаційних технологій в різні сфери життя, зокрема, в освітню галузь. Інформація стає основою генерування знань, основою комунікацій, виробництва; для освіти вона є вагомим чинником процесів оновлення і розвитку. Інноваційний рух освіти неможливий без застосування і впровадження в освітні процеси інноваційних технологій. Одним із таких новітніх породжень сучасності є інформаційні освітянські мережі. Звернувшись до міжнародного досвіду щодо проблем розвитку інформаційних освітянських мереж, варто відзначити діяльність таких міжнародних організацій, як ЮНЕСКО та ЮНІСЕФ, що мають на меті вирішення проблем розвитку дітей та молоді, а також беруть активну участь у процесах оновлення освіти, спрямованої на задоволення потреб людини у сучасному світі.

Вивчення проблеми функціонування інформаційних освітянських мереж, виявлення основних проблем та протиріч за часи існування ЮНЕСКО і ЮНІСЕФ, визначення теоретико-методологічних принципів побудови мереж, виявлення напрямків і форм їх діяльності, порівняння концептуальних підходів щодо сучасних тенденцій розвитку освітянських інформаційних мереж в Україні та Європі – питання, відповіді на які будуть корисними для розбудови вітчизняної освіти, сприяння інноваційним процесам в освітній системі України.

Поняття інформації досі не має достатнього тлумачення. Стаючи предметом вивчення багатьох наук, в кожній з них воно конкретизується і збагачується. Звідси - безліч визначень терміну «інформації», тлумачень його суті: від повного заперечення її реального існування до крайньої апологетики; від філософського розуміння ("відображення реального світу") до практичного, навіть повсякденного ("відомості, сукупність будь-яких даних"). З осмисленням ролі інформації в процесі розвитку людства, педагогічна наука почала приділяти цій проблемі значну увагу. У Педагогічному словнику під редакцією С.У. Гончаренка ми маємо таке визначення поняття інформації: Інформація (від лат. Informatio - пояснення, викладання) – одне з загальних понять науки; в широкому розумінні – нові відомості про навколишній світ, одержувані в результаті взаємодії з ним. Останнім часом інформація широко використовується в усіх галузях науки, зокрема філософії, психології, педагогіці, соціології, лінгвістиці. У педагогіці і психології – зміст будь-якого повідомлення, дані про щось, які розглядаються в аспекті передачі їх у часі й просторі.[8]

Всі переломні моменти в історії суспільства пов'язані з накопиченням інформації і появою нових способів і засобів інформаційного обміну. З течією часу змінюється і система соціокультурного сприйняття інформації. Прискорення інформаційних потоків впливає на темпи і характер розвитку суспільства. Історичний досвід показує, що суспільний розвиток неможливий поза інформацією і каналами її поширення. . Головними віхами на цьому шляху стала поява писемності, книгодрукування, пошти, періодичної преси, телеграфу, телефону, фотографії, радіо, телебачення і, нарешті, персонального комп'ютера. Розширення інформаційних каналів завжди приводить до прискорення темпів розвитку суспільства. При цьому якісні зміни в способах зберігання інформації, передачі її виявлялися всякий раз пов'язані з технічними відкриттями: від виникнення писемності до появи персональних комп'ютерів. “Основною проблемою зв'язку є точне або приблизне відтворення в одній точці повідомлення , відібраного і іншій” - так починається фундаментальна праця “Математична теорія зв'язку” (A Mathematical Theory of Communication, 1948) Клода Шаннона, видатного вченого, автора загальної теорії інформації, створення якої зробило можливим появу комп'ютерної техніки. Саме він у 1938 році у своїй докторській дисертаційній розробив і обґрунтував принципи логічної побудови комп'ютера, чим був розпочатий новий етап розвитку сучасної інформатики і обчислювальної техніки. Наступним кроком суспільства у руслі науково-технічного прогресу було осмислення ролі комп'ютера. Він повинен був стати одним з найважливіших засобів комунікації (хоч уявити собі комп'ютер як комунікаційний пристрій на початку 50-х було важко), Ця ідея належить філософу та математику, професору Массачусетського технологічного інституту Норберту Віннеру. Створивши свою власну наукову школу кібернетичної філософії, Віннеру разом із учнями та послідовниками вдалося виробити декілька принципових концепцій, які можна розглядати як перші основоположні ідеї майбутньої Мережі.

Авторитетний американський соціолог і футуролог Єлвін Тофлер у своїй праці “Третя хвиля”, досліджуючи питання розвитку інформації та техніки і їх роль у соціальних перетвореннях, доводить теорію “інформаційного суспільства”, яку, по суті, можна вважати різновидом теорії постіндустріалізму, основи якої заклали американські соціологи З.Бжезинський та Д.Белл. Дослідники дають різні визначення інформаційного суспільства, але сходяться в головному: інформація в інформаційному суспільстві стає домінуючою цінністю; "генерування, обробка і передача інформації стали фундаментальними джерелами продуктивності і влади"[3]; інформація перетворилася в головний стратегічний ресурс.

Аналізуючи термінологію у вітчизняній і закордонній практиці слід зазначити, що різними фахівцями використовується неуніфікована термінологія стосовно інформаційних мереж, найчастіше без чіткого визначення понять. Узагальнюючи світовий і вітчизняний досвід, ми пропонуємо таке визначення. Інформаційна педагогічна мережа – інфраструктура або складовий елемент інформаційного суспільства у освітній галузі, що оперує сучасними засобами інформації та новітніми інформаційними технологіями і здійснює інформаціно-педагогічне забезпечення освіти та зацікавлених верств суспільства.

Сучасний етап розвитку світу в цілому, та України, зокрема, характеризується існуванням та розвитком глобального інформаційного простору, неймовірною насиченістю інформацією, уміння володіти і користуватися якою стає необхідною та актуальною компетентністю сучасної людини. Зміни, що відбуваються в системі освіти України, вимагають від педагогів та учнів (студентів) швидко отримувати, вивчати та аналізувати велику кількість інформаційного матеріалу та використовувати його. Ефективність процесів освіти, керування ними, планування та прогнозування подальшого їх розвитку можливі при умові інтенсивного і цілеспрямованого руху інформаційних потоків між всіма компонентами освітньої галузі. У зв'язку з цим виникає необхідність адекватних перетворень у галузі освіти, а саме - розвитку єдиного інформаційного освітнього простору, важливою складовою якого є інформаційні освітянські мережі, відсутність яких ускладнює процеси інформаційно-педагогічного забезпечення освітян України.

Молода українська держава інтегрується в загальноєвропейський простір. Європа також відкрита для дружнього співіснування і співпраці. У 90-х ро