Курсовая работа: Проблеми лідерства у шкільному колективі

- які їх виконують;

- які їх порушують.

Саме остання категорія, тобто лідери, які виходять за межі правил, переглядають кожну проблему з її виникненням, досягають у своїй роботі змогу диференціювати лідерів на певні типологічні групи:

- попередник – вперше щось запропонував чи здійснив;

- піонер – раніше за інших дістався певного місця;

- експерт – найбільш кваліфікований;

- авторитет – багато знає, добре поінформований;

- учений – знавець, ерудит;

- старший – найдосвідченіший;

- майстер – має більші за інших здібності;

- винахідник – придумав найкращу технологію;

- новатор – розробив найліпший проект;

- керівник – має найбільшу владу і впливовість.

Виявляється, що один лідер може просто на очах втрачати свою харизматичність, якщо опиняється в напруженій, конфліктній, тобто стресовій , ситуації, а іншого ситуація загрози робить ще активнішим, діяльним .

Існує думка, що лідери – це незвичайні, неординарні люди, не такі як усі, яскраві, непересічні, обдаровані особистості.

Якщо спробувати з’ясувати достеменні мотиви лідерської поведінки, то можливо, багатьом з лідерів буде відмовлено у цій ролі. Адже далеко не завжди ті цінності, які лідер пропонує своїм прибічникам, є для нього головними життєвими цінностями. Буває й так, що лідер сам не може збагнути, які спонуки насправді спрямовують та енергетизують його активність.

Отже, логічно розрізняти тип лідерів, які і внутрішньо сповідують, і демонструють зовні одні й ті самі цінності, і протиставити йому тип лідерства, коли зовні оприлюднюється одне, а всередині виношується інше. За цим критерієм, наприклад, лідерів-патріотів протиставляють лідерів-невротикам і лідерам-кар’єристам (Р. Лейн, Г. Ласвелл), ідейних і незалежних лідерів – лідерам підпорядкованим (В. Бебік, М. Обозов).

Сьогодні, на противагу лідерам-професіоналам, поширений тип лідерів популістів, які добре орієнтуються у кон’юнктурі цінностей, оцінок і думок, а також уміють у вигідному для себе ракурсі донести до аудиторії потрібні ідеї та набути популярності.

Слід постійно шукати можливості для лідерського, тобто ініціативного, креативного, конструктивного, продуктивного, авторського, вільного і водночас високоморального життя. І в цій справі не варто зволікати. Адже недарма кажуть: «Хто зволікає – той втрачає!»

Феномен лідерства вивчають різні науки. Так, психологія досліджує особливості особи лідера. Соціологія розглядає лідерство в соціальній системі. Соціальна психологія вивчає лідерство як процес взаємодії соціальних і психологічних чинників, досліджує його механізми, розробляє методи відбору, навчання, висування керівників залежно від характеру групи чи організації. Політологія розглядає лідерство як феномен політичного життя суспільства, досліджує його місце в системі владних відносин, механізми формування і функціонування, а також розробляє практичні рекомендації.

Лідером може бути лише та особа, яка користується авторитетом серед оточення, виправдовує їхню довіру.

Згідно з концепціями лідерство є результатом наявності у лідера певних психологічних і соціальних рис. На основі аналізу історичних постатей вчені намагалися вияснити набір рис особи лідера. Було зібрано великий фактичний матеріал. Серед рис притаманним лідерам, називались, зокрема, гострий розум, тверда воля, енергійність, компетентність, організаторські та ораторські здібності, готовність брати на себе відповідальність тощо. Чим докладнішим ставав перелік рис лідера, тим точніше він збігався з повним набором психологічних і соціальних рис особи взагалі. Вияснилось, що різним лідерам можуть бути властиві й протилежні риси. Навіть такі, здавалось б, необхідні для лідера властивості, як розум, сила волі, принциповість тощо, виявились не безсумнівними. Деякі вчені доводили, що лідерами стають не вольові й принципові особистості, здатні протистояти швидкоплинним масовим настроям, а ті, хто потакає масам, йде у них на поводу. Досліди з різними експериментальними групами засвідчили, що лідери одних груп зовсім не визначаються такими в інших групах. Це спричинило появу на доповнення теорії рис іншої концепції витоків лідерства – ситуативної.

Ситуативна концепція виходить із ідеї відносної множинності явищ лідерства і трактує його як функцію ситуації. За цією концепцією причини лідерства полягає не в індивіді та притаманних йому рисах, а в тій ролі, яку він має виконувати за конкретних обставин.

Керівник – це, як відомо, офіційний статус. У шкільному класі керівниками є члени офіційного учнівського самоврядування (староста, у попередні роки – голова піонерського загону) і, звичайно, учителі, насамперед класний керівник. Лідери ж – це фактичні керівники, як офіційні, так і неофіційні. Вони мають такі психологічні якості, завдяки яким більш ніж будь-хто інший у колективі можуть сприяти задоволенню потреб та інтересів інших його членів. Лідеру від інших членів колективу завжди треба менше, ніж останнім треба від нього.

Саме по собі призначення офіційним керівником не робить людину лідером. Наприклад, староста класу, будучи його керівником за своїм статусом, може при цьому лідером не стати. Водночас який-небудь учень без офіційної посади завдяки своїм особистим якостям стає фактичним керівником класу, його неформальним лідером, вплив якого нерідко поширюється не тільки на рядових членів групи, а й на офіційних її керівників.

Таких впливових у своєму середовищі дітей у 20-х – 30-х роках називали вожаками. Вожакам, вожацтву в педагогічній літературі в той період приділялася значна увага. У посібниках з педагогіки цій темі присвячувались окремі розділи.

Слід зазначити, що поняття «вожак» значно ширше за своїм змістом, ніж сучасне поняття «лідер». Вожак – це ватажок будь-якого дитячого об’єднання, тоді як термін «лідер» (дитячого колективу) прийнято вживати саме в зв’язку з групами, які організовані дорослими.

У деяких групах позитивним можна вважати становище, коли офіційний керівник є тільки керівником фактичним, а й неформальним. Однак це можливе лише за умовами, коли обидві сторони, як керівник, так і група, мають високий рівень вихованості, який дає змогу не змішувати ділові стосунки з міжособистісними, не зловживати останніми на шкоду першим, постійно зберігати незримий кордон між ними, додержувати в певних випадках належної офіційності. Звичайно, таке трапляється нечасто, особисто у взаєминах між школярами середнього й молодшого віку.

Значна увага в психолого-педагогічній літературі, присвяченій дитячим групам, приділяється з’ясуванню особистісних якостей учнів, що стають вожаками, лідерами таких таких груп.