Північ Західної Анатолії піддана впливу теплого Мармурового моря (температура верхнього шару води влітку біля +25С, узимку біля +8) відрізняється сприятливими для сільського господарства кліматичними умовами. Береги й острови Мармурового моря – улюблене місце відпочинку жителів Стамбула й околишніх міст. Навесні, коли на Чорноморському узбережжі ще холодно, у Мармуровому морі вже можна купатися. [6, 7]

Для багатьох важливим є навколишнє середовище, тобто те, що вони бачать навколо себе. Флора Туреччини надзвичайно різноманітна, вона включає близько 6700 видів рослин, з них велика частина – це представни-ки сімейств складноцвітих, бобових і хрестоцвітих.

Рослинний покрив Туреччини дуже різноманітний. Він змінюється в залежності від кліматичних умов і рельєфу місцевості. Значні зміни в природний рослинний світ Туреччини вніс людину: великі простори степів розорані, нанесена велика втрата лісам, особливо в Західній Анатолії — найбільш населеної частини Туреччини.

Також багата фауна Туреччини. На її території мешкають олень, косуля, кабан, вовк, шакал, гієна, ведмідь, гірський козел, з птахів — горобець, ластівка, жайворонок, соловей, лелека, орел. Зустрічаються також змії і ящірки. [17]

Територія Туреччини, за винятком Анатолійського плоскогір'я, покрита густою річковою мережею. Але всі ріки мають гірський характер, буяють водоспадами, порогами і тому несудохідні. Однак велике значення рік, як можливих джерел гідроенергії, поки ще дуже слабко використовуваних. Частково поверхневі води Туреччини використовуються для зрошення.

Стік рік відрізняється крайньою нерівномірністю. У дощові сезони й у період танення снігу багато рік перетворюються в бурхливі потоки і створюють погрозу повені, а в звичайно посушливий літній і осінній сезони сильно міліють, самі дрібні з них часто пересихають зовсім.

У горах Туреччини беруть початок найбільші ріки Південно-Західної Азії: Євфрат, що зароджується в Східній Анатолії, і Тигр, що стікає з Вірменського нагір'я. Найбільші озера — Ван і Туз. [7]

Як можна побачити, природі ресурси Туреччини створюють всі необхідні умови для відпочинку для всієї родини, маючи в своєму розпорядженні і моря, і гори, і дивовижну за своєю красою природу.

2.2 Історичні передумови розвитку і розміщення рекреаційного розвитку Туреччини

Важливим фактором для формування рекреаційно-туристського комплексу Туреччини, як і для будь-якої іншої країни, є історичний фактор. Туреччина – країна з довгою і цікавою історією, і ,безперечно, це не могло не вплинути на всі сфери її господарства.

Перші поселення на території сучасної Туреччини виникли у VІІІ ст. до н.е. Саме тут знаходиться найвизначніша пам’ятка стародавнього світу – руїни Трої. Троя – легендарне місто, оспіване Гомером. Головним туристським об’єктом є зона розкопок, де можна побачити оборонні стіни міста, залишки численних будинків, храм, театр і величезного дерев’яного коня, побудованого в наші дні. [16]

Більша частина території входила до складу Османської імперії, яка залишила надзвичайно великий слід на цій землі. Найвизначніше місце –це, звісно, Стамбул . Це місто - один з найдревніших і красивіших міст на планеті. Місто-порт з 2500-літньою історією, в минулому столиця трьох імперій: Римської, Візантійської і Оттоманської, сьогодні – економічна і культурна столиця Турецької Республіки. Два рази місто змінювало своє ім’я (Візантія і Константинополь) і віросповідання. У Стамбулі є надзвичайно велика кількість архітектурних пам’яток. Наприклад, храм Св. Софії з великим куполом і чудовими мозаїками був побудований 1,5 тисячі років тому. За розмірами це четвертий храм у світі після собору Св. Петра в Римі, собору Севільї та Міланського собору.

Пам’ятник античних часів «Цистерна» був споруджений близько 528р. для постачання водою Константинополя і являє собою величезний, вритий в землю басейн, з мармуровими колонами. В одній з колон є «магічний» отвір, в який туристи вставляють пальці і загадують бажання, які нібито здійснюються.

Місто налічує близько 900 мечетей. Найвідоміша з них – Блакитна мечеть Султан-Ахмед з шістьома мінаретами. [30]

Інше античне місто вважається найкращим курорт Середземномор’я. Звісно, це Анталія. Цей курорт гармонічно поєднує в собі античність та сучасність. Саме сюди в міжнародний аеропорт «Ататюрк» прибувають туристи з усього світу, щоб почати свою подорож по Середземному узбережжю Туреччини. За оцінками ЮНЕСКО, район Анталії визнаний одним з найбільш екологічних на планеті.

Місто було засноване в 159 р. до н.е. королем Пергама Атталусом, в честь кого й одержала свою назву – Анталія. Місто багате історичними пам’ятниками, серед яких добре збережені ворота Адріана, споруджені на честь відвідування міста римським імператором Адріаном у 130 р. н.е. Потрапити до узбережжя можна через парк Карааліоглу, поруч з яким знаходиться ще одна споруда античності – вежа Хидирлик Кулесі, побудована для захисту Анталійського порту і як орієнтир для мореплавців. Інші визначні пам’ятки Анталії належать до мусульманського періоду. Зрізаний мінарет Кезік одержав свою назву, коли його верхня частина була «зрізана» під час найсильнішого землетрусу. Мінарет разом із мечеттю був збудований османським принцом Коркут-беєм на місці древньої візантійської церкви. Поруч з мінаретом розташована мечеть Ескі-джамі, побудована на півтора сторіччя пізніше туркменським еміром за зразком візантійської церкви. Унікальні історичні знахідки експонуються в Археологічному музеї Анталії.

Аланья заснована в ІVст. до н.е., за часів Римської імперії була знаменитою базою піратського флоту і відома як Коракесіон. Марко Антоній подарував місто і прилягаючі території Клеопатрі, яка стала використовувати наявні ліси для будівництва свого флоту. У ХІІІ ст. місто захопив Сельджукський правитель Ала-ед-дін Кейкубат, який перейменував Коракесіон в Аланья і зробив його своєю зимовою резиденцією. Головний туристичний об’єкт міста – візантійська фортеця на вершині гори, що піднімається над містом. Добре збереглася Червона вежа, яка захищала затоку. Аланья також відома своїми печерами, найвідвідуваніша з яких – Ламлаташ із сталактитами і сталагмітами. У Дівочій печері пірати ховали викрадених дівчат.

Сіде , оточений сучасними туристичними комплексами, є одним з із найрозвинутіших курортів півдня Туреччини. Грецькі колоністи вперше оселилися тут у VIIст. до н.е. Місто стало розвинутим торговим портом, яке зобов’язане своїм процвітанням піратству і работоргівлі. Незважаючи на ряд землетрусів, у Сіде збереглися багато історичних пам’ятників: статуя імператора Віспасіана, храм Фортуни, Агори, амфітеатр на 16 000 місць. [2, 1]

Зона Афродісії – місце грандіозних розкопок, розташована на плоскогір’ї, біля підніжжя гряди Аюдаг, де протікає р. Бююг Мендерс. У результаті археологічних розкопок виявлено, що ця територія, на якій виникла одна із найбільших цивілізацій Малої Азії, була заселена в століття бронзи. Місто згадується також за назвою Нінова, що свідчить про його зв’язки з Вавилоном, назва ж Афродісія з’явилася в елліністичну епоху. Афродісія була відкрита на початку ХХ ст. французьким археологом Годеном, найрезультативніші археологічні дослідження були проведені професором Еріма в 60-х рр. ХХ ст. Музей Афродісії розташований біля входу на місце розкопок, оточених стінами, спорудженими римлянами в ІІІ ст. н.е. і згодом укріпленими. У музеї зберігається безліч знахідок, виявлених під час розкопок. На території Акрополя видно сліди древніх поселень доісторичної епохи. Поруч знаходиться театр (І ст. н.е.), який використовується в наші дні для показу спектаклів, його трибуни можуть вмістити до 10 000 тис. глядачів. Храм Афродіти був побудований у І ст. до н.е., в VІ ст. н.е. візантійці перетворили його в базиліку. Монументальний стадіон (І – ІІ ст. н.е.) є межею археологічної зони з північної сторони. [2, 19]

Сельчук – поселення, що виникло на місці античного Ефесу, знаменитого своїм храмом Артеміди. Після завоювання сельджуками в ХІ ст. місто одержало назву – Сельчук. На пагорбі Айясолук поруч з головною вулицею Сельчука знаходяться руїни візантійської фортеці. У цитаделі імператор Юстиніан у VІ ст. н.е. наказав збудувати базиліку св. Іоанна, цілком облицьовану зсередини мармуром. Нижче цитаделі розташована мечеть Ісибея, збудована в 1375 р., у дворі якої встановлені колони з античного Ефеса. Вхідний портал, над яким піднімається мінарет, прикрашений сталактитовим декором і орнаментом у вигляді переплетених стрічок із чорного і білого мармуру. Від всесвітньо відомого храму Артеміди, одного із семи чудес світу, збереглася лише одна відновлена колона. Перший храм був споруджений у VІ ст. до н.е. [1]

Мармарис. Перше поселення на місці сучасного Мармариса було засновано в IVст. до н.е. і називалося Фіскос, у північній частині міста, де розташовувалося це поселення, проводять археологічні розкопки. Мармарис відомий масовими заходами: на початку травня проводиться відомий міжнародний вітрильний фестиваль, у червні – фестиваль музики і кіно й естради. Найпопулярніше серед туристів Старе місто з вузькими грецькими вуличками і гучним базаром, центр Старого міста – османська фортеця Мармара-калесі, збудована за розпорядження Сулеймана Чудового.[2, 30]

Бодрум – це антична назва міста Гелікарнасос, тут народився давньогрецький учений Геродот. На місці сучасного Бодрума біло збудоване одне із семи чудес світу – відомий Гелікарнаський мавзолей, який був частково розібраний у Середньовіччі хрестоносцями для будівництва іншої монументальної споруди – замку св. Петра, збудованого у 1406 р. на мисі Зефіріон, лицарями ордену Госпітальєрів. З фортечних стін відкривається вигляд на Бодрумську затоку. На подвір’ї замку є ботанічний сад. У приміщеннях замку обладнано декілька невеликих музеїв. У місті щорічно проводиться фестиваль мистецтва і культури, практично кожні вихідні в затоці Бодрума проводиться вітрильна регата.[1]

Після падіння в 1918р. Османської імперії держави-переможниці планували розділити її територію. 23 квітня 1920 р. в Анкарі під керівництвом М.К. Ататюрка були скликані Національні Збори, згідно із рішенням яких було оголошено війну за незалежність з державами Антанти та з грецькими військами, що спробували захопити значну частину Анатолії. Перемігши в національно-визвольній війні, 1 листопада1992 р. М.К. Ататюрк оголосив про скинення монархії, а 23 жовтня 1923 р. Національні Збори оголосили Турецьку Республіку. Мустафа Кемаль був першим президентом Турецької Республіки. У 1952 р. Туреччина вступила до НАТО. З 1983 р. в країні запанувала демократія. У 1987 р. тодішній президент Туреччини Тургут Озал почав роботу з досягнення Туреччиною повного членства в ЄС, що може привести до відкриття кордонів між Туреччиною і державами ЄС, що збільшить потік туристів до країни. [2]

2.3 Соціально-економічні та демографічні передумови розвитку і розміщення рекреаційного розвитку Туреччини

Найважливішим фактором, що визначає якість та рівень розвитку рекреаційно-туристичного комплексу, є демографічний фактор.

Величина населення в Туреччині складає 73 млн. людей. Густота населення - 85 чол. на квадратний кілометр (2008). Народжуваність у 2008 становила 21,3 на 1000, смертність - 7,0, дитяча смертність - 39,4 проміле.

Статева структура населення характеризується стійкою перевагою чисельності чоловіків над чисельністю жінок, співвідношення першої до другої в 2001 становило 101,9%. Характерною особливістю вікової структури є висока питома вага осіб доробочого віку (0-14), що становила в 2000 30%. Однак цей показник поступово знижується - на початку 90-х він перевищував 35%. Порівняно невисокою, незважаючи на поступове підвищення середньої тривалості життя (68,5 років у 2002 проти 45 у 1955), залишається частка осіб післяробочого віку (після 65) - 5,6%.[18]

На території сучасної Туреччини проживають турки, курди, вірмени, татари, албанці, араби, греки, лази, черкеси (під цим етнонімом маються на увазі адигі, кабардинці, інгуші, чеченці, осетини та інші народи Північного Кавказу), євреї та інші етнічні групи ( див. Рис . 1 ). Перепис населення 1965 р. був останнім, у якому містилися відомості про мовну приналежність і віросповідання громадян, що дозволяло хоча б приблизно встановити чисельність національних меншин та етнічних груп. У відповідності із ст. 66-ю Конституції 1982 р. турками вважаються усі, "хто зв'язаний узами громадянства з турецькою державою". Тобто, громадянство віднині офіційно визначає національну приналежність. До того ж діти, які народилися від батька-турка або матері-туркені, вважаються турками. [13]

Серйозна національна проблема Туреччини - боротьба курдської меншини за свій суверенітет. Однак існує і прошарок заможних курдів, що володіють готелями на побережжі. І скільки-небудь значних порушень порядку на курортах, пов'язаних з проявом тероризму, в країні не відмічено.

На хід новітньої історії Туреччини істотний вплив мав турецький лідер Мустафа Кемаль Ататюрк, що зумів на початку XX ст. в період політичного та економічного занепаду згуртувати турецьку націю, обмежити ісламські традиції і повернути країну на шлях європейського розвитку. Ця тенденція має місце і зараз. Вона виражається у наполегливих спробах Туреччини вступити в ЄС. Економічне Туреччина сильно залежить від зовнішніх сировинних і про ¬ промислово ринків. Основою її міжнародної спеціалізації є добувна, легка, харчова промисловість, будівництво, активна еміграція робочої сили, дрібнооптова торгівля з сусідніми країнами. Відсутність «стрижня» в економіці призводить, зокрема, до високих темпів інфляції. Турецька ліра знецінюється в середньому на 100% щорічно. [28]