Курсовая работа: Проблеми у ЗМІ

Першим було прийнято закон України "Про інформацію". Цей закон закріпив право громадян України на інформацію, заклав правові основи інформаційної діяльності, визначив систему та джерела Інформації, доступ до неї і статус учасників інформаційних відносин. Основними принципами інформаційних відносин (ст.5) (2) визнано наступні:

гарантованість права на інформацію;

відкритість та доступність інформації та свобода її обміну;

об'єктивність інформації;

повнота і точність інформації;

законність та етичність одержання, використання інформації. Основними галузями інформації (ст.17) є.:

політична, економічна, духовна інформація;

науково-технічна, соціальна, екологічна інформація;

міжнародна інформація.

До основних видів інформації закон відносить:

статистичну інформацію,

інформацію про діяльність державних органів,

правову інформацію,

інформацію про особу,

інформацію довідково-енциклопедичного характеру.

Друкованими засобами інформації є періодичні друковані видання (преса) - газети, журнали, 6юлетені, альманахи, тощо та разові видання з визначеними тиражами, книжкові видання.

Закон України про "Друковані засоби масової інформації (пресу) в Украіні встановлює свободу слова й вільне висловлення у друкованому вигляді своїх переконань, що гарантується Конституцією України. Відповідно до вказаного закону це означає право кожного громадянина вільно та незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку інформацію за допомогою ЗМІ.

Друковані засоби масової інформації є вільними.

Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" встановлює (ст. З)"неприпустимість зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації", встановлює неприпустимість використання преси для;

закликів до захоплення влади, насильницької зміни конституційного ладу або територіальної цілісності України;

пропаганди війни, насильництва та жорстокості;

розпалення расової, національної та релігійної ворожнечі. Заборонено використовувати друкованіЗМІ для:

втручання в особисте життя громадян, посягання на їх честь та гідність;

розголошення будь-якої інформації, яка може призвести до вказання на особу неповнолітнього правопорушника без його згоди або згоди його представника.

Право кожної людини на свободу думки, совісті, релігії, переконань є її особистою справою і не може регламентуватися законом. Не можна забувати, що вільне висловлення переконань є суспільним здобутком але, якщо ці переконання спрямовані проти державної влади, їх розповсюдження підлягає обмеженню в законодавчому порядку. Це загальноприйняте правило світової практики і його дотримання потрібно перш за все в цілях державної безпеки, громадського порядку здоров'я, моральності населення, а також для поваги прав і репутації інших людей. Саме тому друковане поширення ідей, що можуть завдавати шкоди державі та політиці, будь-якої пропаганди озброєного захисту "національних інтересів”, закликів до національної чи релігійної ненависті кваліфікується як підбурювання до ворожнечі або насильства та суворо забороняється.21 січня 1994 року Верховною Радою був прийнятий Закон "Про державну таємницю", його реалізацію та механізм впровадження здійснює новостворене Міністерство України у справах преси та інформації, однією з складових структур якого є колишній Державний комітет.

1.1 Ефективність і дієвість преси з питань соціального захисту населення

Проблема ефективності преси існує відтоді, як з’явилася газета і саме від журналіста залежить успіх його матеріалів. Працівник ЗМІ повинен вміти майстерно передати ідею, біль, перекласти це на мову газетної публіцистики, втілити їх в оглядах і статтях, репортажах і кореспонденціях, побудованих на фактах місцевого життя. Отже, вимагається постійне, безперевне професійне вдосконалення журналістських кадрів. Існує ще одна умова, наскільки ідентично ідеї будуть сприйняті читачами, - лише на перший погляд вона здається незалежною від журналістів. Адже, щоб впливати на розум і почуття читачів, треба знати їх інтелект, духовний світ, інтереси, вподобання, тощо.

Факторами журналістської ефективності є:

об’єктивні потреби всього суспільства, чи окремого регіону, в соціальнозначимій інформації;

теоретичний, ідейний, моральний, професійний рівень журналістських кадрів - якість їхньої роботи;