Курсовая работа: Професійно особисті якості юриста

2. Реконструктивна діяльність - це діяльність спеціаліста – юриста, яка, спрямована на відтворення подій скоєного злочину на підставі встановлених фактів. Оглядаючи місце злочину, слідчий шукає відповіді на питання, що трапилось, які сліди залишились після скоєння злочину. Для правильного розв'язання таких завдань важливе значення мають особисті якості слідчого: насамперед здібності слідопита, криміналістичні знання (про сліди, способи скоєння злочинів), досвід професійний (навички знаходження опорних фактів та побудова контуру подій) та життєвий. Досвід життєвий визначається у слідчого знанням цінності інформаційної якості різних матеріальних об’єктів та вмінням збирання та доцільним користуванням своїм інформаційним запасом.

3. Засвідчувальна діяльність - це діяльність спеціаліста – юриста, яка спрямована на перевірку, оцінювання і закріплення знайдених фактів, після чого вони стають юридичними до­казами. Уся отримана в результаті наукової і комунікативної діяльності інформація слідчого у процесі засвідчувальної діяльності передається у спеціально передбачених законом формах (протокол, постанова та ін.). Для цього слідчий повинен вміти письмово передавати фактичний мате­ріал, власну точку зору.

4. Організаційна діяльність - це діяльність спеціаліста – юриста, яка передбачає планування та управління роботою слідчо­го, інспектора кримінального розшуку, інспектора з боротьби з еконо­мічними злочинами, поведінкою учасників розслідування (звинувачу­ваного, свідка), а також координацію діяльності суб'єктів розсліду­вання. Приймаючи відповідні рішення, він намагається їх реалізувати, при цьому органі­зовує діяльність людей, які беруть участь у розслідуванні. Практична робота потребує від нього зібраності, точності та організованості.

5. Комунікативна діяльність - це діяльність спеціаліста – юриста, яка передбачає спілкування слідчого з іншими учасниками і суб'єктами попереднього розслідування.

Незважаючи на широке застосування технічних можливостей в пошуковій роботі, основним усе-таки залишається одержання необхідних зведень від конкретних осіб шляхом їхнього допиту чи опитування. У якій би формі він ні проводився, слідчому необхідно установити специфічні відносини з опитуваною особою, мотивувати його чи створити спеціальні умови, у яких дана особа повідомить потрібну інформацію, іноді — сховати щирі цілі опитування, не породити в опитуваної особи підозр у небажаному для нього напрямку використання зведень і ін.

6. Соціальна діяльність - це діяльність, коли слідчий є організатором боротьби зі злочинністю у підлеглому районі чи на дільниці. Найважливішим у боротьбі зі злочинністю є для слідчого вияв­лення її причин і умов, а також здійснення заходів для їх ліквідації.

Після за­вершення попереднього слідства слідчий передає кримінальну справу до суду, де здійснюється судове слідство, перевіряються і підтверджу­ються дані попереднього слідства.

Від попереднього слідства необхідно відрізняти дізнання.

Дізнання — це первинні невідкладні слідчі дії оперативно-пошуко­вого характеру, які здійснюють оперативні працівники міліції та інші посадові особи, зазначені у кримінально-процесуальному законі, з ме­тою закріплення слідів злочину та затримання злочинця після скоєння ним злочину (затримання по "гарячих" слідах).

Найчастіше дізнання здійснюють інспектори карного розшуку. Це працівники міліції, які розкривають злочини, розшукують зло­чинців, допомагають слідчим розслідувати злочини, виконують ро­боту, пов'язану із запобіганням вчинення злочинів. За змістом їх ро­бота близька до роботи слідчого, але мають і свої особливості.

Пошукова (оперативно-розшукова) діяльність — один з найбільш складних видів правоохоронної діяльності, що пред'являє до здійснюючого її особам специфічний комплекс вимог. Її необхідність обумовлена самим фактом існування протиправної, насамперед злочинної, діяльності, із властивим їй таємним, потайливим характером підготовки,здійснення злочинів, приховання їхніх слідів. Без пошукової діяльності практично неможливим стало би розкриття багатьох злочинів і залучення до відповідальності винних.

“Виконання оперативним працівником своїх посадових обов'язків жадає від його наявності наступних психологічних якостей і умінь:

- здатності вирішувати професійні задачі в ситуаціях, що супроводжуються високим ступенем особистого ризику і небезпеки для життя;

- готовності до ситуацій силового (включаючи вогневе) єдиноборства зі злочинцями;

- підвищеної відповідальності за свої дії (“відсутність права на помилку”);

- здатності до інтенсивної міжособистісної комунікації з асоціальними і кримінальними особистостями;

- високої психофізіологічної витривалості, зв'язаної з відсутністю фіксованого робочого часу (середня тривалість робочого дня складає 10—12 годин, часто буває 7-ний робочий тиждень, нічні виїзди на затримку злочинця і т.п.);

- здатності витримувати тривалу емоційну напругу, тривожні стани, почуття страху, невизначеності, неможливості поділитися своїми сумнівами з близькими і т.п.;

- постійної інтелектуальної активності (аналіз безупинно мінливої інформації, утримання в пам'яті великої кількості фактів;

- прийняття рішень в умовах дефіциту часу й інформаційної невизначеності);

- здатності до рольового перевтілення, уміння видавати себе за інших людей, мистецьки грати ролі різних соціальних і професійних типів;

- мовної спритності, уміння швидко і вірогідно пояснити критичну ситуацію іншому, ховаючи при цьому щирі наміри.

І значна виразність таких якостей, як відкрита агресивність, аутоагрессія, імпульсивність, депресивні і психосоматические форми реагування у важких ситуаціях, соціальна відчуженість, перевага гальмових процесів над процесами порушення в нервовій системі, можуть у сукупності проявитися як синдром професійної непридатності до оперативно-розшукової діяльності”. [4]

Пошук відповіді на основне питання оперативно-розшукової діяльності— хто скоїв той чи інший злочин? — являє собою процес оперирування уявними образами людей, що діють у визначених обставинах.

В ідеальному випадку оперативний співробітник мислить образами конкретних осіб з їх повними настановними й ідентифікаційними даними.

Оперативне мислення в основному зводиться до побудови ідеальних оперативно-інформаційних моделей ситуацій, на основі яких формулюються оперативно-розшукові задачі і шляхи їхнього рішення.

Оскільки пошукові дії часто зв'язані з вторгненням в охоронювані права людей, підозрюваних у причетності до злочинів (коли їхня дійсна провина ще не доведена), вони можуть здійснюватися тільки уповноваженими на їхнє проведення посадовими особами, що повинні сховати не тільки характер своїх дій як пошукових, але і їхньої мети, а також свою причетність до правоохоронних органів.

Конспіративність пошукових дій — їхня найважливіша характеристика, без її дотримання досягти потрібного результату часто буває неможливо. Суть конспіративності складається в навмисному прихованні щирих цілей здійснюваних оперативним співробітником дій чи створенні в інших осіб ілюзорних представлень про це, тим більше про загальну структуру діяльності, у яку вони включені. Саме тому закон України "Про оперативно-розшукову дiяльнiсть"[5] , із змiнами, внесеними згiдно з відповідними Законами України, у редакції згідно Закону України №2246-ІІІ від 18.01.2001 року строго регламентує використання специфічних методів оперативно-розшукової діяльності винятково з метою боротьби зі злочинністю.

Конспіративний характер оперативно-пошукових дій жадає від здійснюючих їх осіб високо розвитих навичок постійного контролю за всіма деталями свого поводження при рішенні службових задач, особливо в контактах з іншими особами, тобто високо розвитий рефлексії. При цьому твердий самоконтроль не повинний робити впливу на природність,спонтанність поводження оперативного співробітника і викликати які-небудь підозри зі сторони інших осіб про його щирі наміри.