Курсовая работа: Психологічні особливості спілкування підлітків

Додаток 7

Вступ

Проблеми молоді завжди привертали увагу психологів, але особливо актуальними вони стали останнім часом. Підвищення рівня освіченості і матеріального стану членів нашого суспільства розширило можливості розвитку і задоволення духовних і матеріальних потреб підростаючого покоління, але зробило більш складним формування розумних бажань і устремлінь.

Підлітковий вік є першим перехідним періодом від дитинства до зрілості. Якісні зміни, що відбуваються в інтелектуальній та емоційних сферах особистості підлітка (інтенсивний, нерівномірний розвиток і ріст організму, особистісні новоутворення та ін.), породжують новий рівень його самосвідомості, потреби у самоствердженні, рівноправному і довірливому спілкуванні з ровесниками і дорослими.

В останній час в зв’язку з розвитком практики соціального навчання, соціально-психологічного тренінгу, підготовки особистості до різних видів діяльності, кількість питань , важливих для галузі спілкування, значно зросла.

Пояснюється це, в першу чергу, тим, що психологи-практики зіткнулись з фундаментальною помилкою – недооцінкою ролі соціально-перцептивних явищ, оціночних відношень в організації повсякденного спілкування.

Іншою обставиною, що діє на актуалізацію вивчення особливостей спілкування, є логіка розвитку самої психології. Тут проявляється переорієнтація в бік дослідження взаємодії особистості та групи, взаємовпливу особистості та спілкування, спілкування та спільної діяльності. В результаті посилилася цікавість до тих аспектів спілкування, які справляють безпосередній вплив на групові процеси, спільну діяльність. Принципового значення набула проблема індивідуальності в процесі пізнання соціальної дійсності, розвитку її соціально-перцептивної сфери. Спілкування – багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну тактику і стратегію взаємодії, сприймання і розуміння суб’єктами спілкування один одного. Спілкування історично склалося в процесі спільної діяльності, де спочатку відігравало допоміжну роль: супроводжувало і обслуговувало певні дії. З ускладненням діяльності воно набуває відносної самостійності, починає виконувати специфічну функцію передачі наступним поколінням форм культури і суспільного досвіду. В онтогенезі спілкування також поступово стає особливою діяльністю. Задовольняючи потребу в спілкуванні, дитина оволодіває мовленням, освоює соціальні норми, культуру в цілому, будує образ світу і свого «Я». В процесі спілкування відбувається перехід від одного рівня життя до іншого. Спілкуючись, людина виявляє себе індивідом і заявляє про себе як особистість. Експерименти з позбавленням людини можливості спілкуватись, випадки виживання дітей, що виростали серед тварин, переконливо свідчать: спілкування – необхідна умова повноцінного психічного розвитку індивіда, нормального життя. Щодо трактування суті спілкування і комунікативної компетентності у сучасній психології існують різні підходи до розуміння компетентності у спілкуванні. Слід зазначити, що у більшості випадків психологи (як вітчизняні так і зарубіжні) дотримуються неоднозначних підходів до розуміння і вирішення даної проблеми. Назвемо основні з цих підходів:

діяльнісний підхід (Л. С. Виготський, Г. С. Костюк, О. М. Леонтьєв, М. І. Лісіна, Б. Ф. Ломов, С. Л. Рубінштейн, О. О. Смірнова та ін.);

задачний підхід (Г. С. Костюк, Н. В. Кузьміна, Л. А. Петровська та ін.);

комунікативна компетентність як готовність (установка) до діяльності (Ю. П. Азаров, М. О. Коць, Н. В. Кузьміна, Л. А. Петровська, Д. М. Узнадзе та ін.);

особистісний підхід – комунікативна компетентність як комплекс особистісних якостей (Г. Айзенк, П. П. Горностай, В. Л. Злівков, Р. Кеттел, М. В. Молоканов, Г. Оллпорт, Л. А. Петровська та ін.);

розуміння комунікативної компетентності через стан – «Я» (Е. Берн, П. М. Єршов, М. В. Молоканов, Л. А. Петровська та ін.);

комунікативна компетентність як здібності особистості, як уміння – компонент здібностей (В. В. Гаркуша, М. М. Забродський, Л. А. Петровська, К. К. Платонов та ін.);

діалогічний підхід (М. М. Бахтін, Л. С. Виготський, С. М. Дмітрієва, А. Ф. Копйов, О. М. Матюшкін та ін.).

Актуальність даної роботи полягає в тому, що вивчення специфіки й особливостей спілкування підлітків дуже важливе в сучасному суспільстві. І це зрозуміло, адже спілкування в підлітковому віці потерпає значний якісний перелом в порівнянні зі спілкуванням молодших школярів. На першому місці – спілкування з однолітками. Спілкуючись з друзями, підлітки активно освоюють норми , цілі, засоби соціальної поведінки, оцінюють себе та інших, активно, самостійно займаються самовихованням.

Об’єктом дослідження є психологічні прояви характерних особливостей підлітка в сфері спілкування.

Предмет дослідження – особливості спілкування у підлітковому віці.

Мета дослідження – розкрити специфіку, мотиви, характер виявлення та можливості психологічного прогнозу спілкування підлітків.

Гіпотеза дослідження – центральне місце в житті підлітка займає спілкування з товаришами, передусім з однокласниками. Це прагнення - є провідним мотивом поведінки у цьому віці й визначається критеріями власної оцінки та оцінки з боку однолітків.

У відповідності з поставленою метою та гіпотезою визначено наступні завдання дослідження:

проаналізувати поняття спілкування як психологічну категорію;

розкрити особливості спілкування з однолітками;

виявити особливості самоконтролю підлітків в процесі різних видів спілкування

При написанні даної роботи були використані методи аналізу, анкетування, порівняння та математичні методи дослідження.

Науково-практичне значення дослідження полягає в тому, щоб підвищити інтерес до цієї теми, а також, щоб знаходити способи вирішення конфліктних ситуацій в спілкуванні підлітків.

Робота складається з трьох розділів: два теоретичних та один практичний. В теоретичних розділах висвітлюються основні поняття з обраної теми, в практичному – робиться перевірка поставленої гіпотези. Також існують додатки, що ілюструють проведене дослідження.

Розділ 1. Загальна характеристика спілкування

1.1 Поняття спілкування та його структура

Спілкування – це процес передавання й сприймання повідомлень за допомогою вербальних і невербальних засобів, що охоплює обмін інформацією між учасниками спілкування, її сприйняття й пізнання, а також їхній вплив один на одного і взаємодією щодо досягнення змін у діяльності.