Курсовая работа: Психологія як наука
Пам'ять дозволяє відновити у свідомості образи минулого, уява - будувати образні моделі того, що є об'єктом потреб, але відсутній у цей час. Мислення забезпечує рішення завдань шляхом використання узагальнених знань. Порушення, розлад, не говорячи вже про повний розпад кожного із зазначених психічних пізнавальних процесів, неминуче стають розладом свідомості.
У функції свідомості входить формування цілей діяльності, при цьому складаються й зважуються її мотиви, приймаються вольові рішення, ураховується хід виконання дій і вносяться в нього необхідні корективи. Усяке порушення в результаті хвороби або по якихось інших причинах можливості здійснювати діяльність, її координацію й спрямованість розглядається як порушення свідомості.
У свідомість людини неминуче входить мир почуттів, де знаходять висвітлення складні об'єктивні й насамперед суспільні відносини, у які включений людина. У свідомості людини представлені емоційні оцінки міжособистісних відносин. В багатьох випадках, патологія допомагає краще зрозуміти сутність нормальної свідомості. При деяких щиросердечних захворюваннях порушення свідомості характеризується саме розладом у сфері почуттів і відносин: хворий ненавидить матір, що до цього гаряче любив, зі злістю говорить про близьких людей.
Нижчий рівень психіки утворить несвідоме. Несвідоме - це сукупність психічних процесів, актів і станів, обумовлених впливами, у впливі яких людина не дає собі відліку. Залишаючись психічним, несвідоме являє собою таку форму відбиття дійсності, при якій втрачається повнота орієнтування в часі й місці дії, порушується мовне регулювання поводження. У несвідомому, у відмінності від свідомості, неможливий цілеспрямований контроль людиною тих дій, які він робить, неможлива й оцінка їхнього результату.
Несвідоме - це настільки ж специфічно людський психічний прояв, як і свідомість, вона детерміноване суспільними умовами існування людини, виступаючи як часткове, недостатньо адекватне відбиття миру в мозку людини.
2.2. Розвиток психіки
Виникнення й розвиток психіки людини є однієї із самих складних проблем, що вставали коли-або перед дослідженнями, мали за мету осмислити закони природи. Учені матеріалістичного напрямку пояснюють виникнення психіки тривалим розвитком матерії. Досліджуючи природу матерії, вони вивчають різні форми руху матерії, тому що рух є спосіб існування матерії, невід'ємна її властивість, внутрішньо їй властиве. Матерії нерухливої, що незмінно прибуває в абсолютному спокої, взагалі не існує. У стані руху, зміни й розвитку перебуває вся матерія у вселеної, вся неорганічна й органічна природа.
Вся матерія, починаючи від неживий, неорганічної, і кінчаючи самою вищою й складною матерією - людським мозком, має загальну якість матеріального світу - якістю відбиття, тобто здатністю відповідати на впливи. Форми відбиття залежать від форм існування матерії: відбиття проявляється в здатності відповідати на зовнішні впливи відповідно до характеру впливу й формою існування матерії.
У неживій природі рух може виступати у вигляді механічної, фізичної або хімічної взаємодії тіл або речовин. Найпростіші приклади руху в неорганічній природі: скеля, омивана морем, робить впливу води певний опір - хвилі розбиваються об скелю, але й скеля поступово руйнується; сонячний промінь, відбиваний від поверхні води; озон, що з'явився в результаті електричних зарядів. При переході до живої матерії якісно змінюються й форми її руху. Живої матерії властиві біологічні форми відбиття, а на певному етапі живої матерії виникає психіка як якісно нова форма відбиття.
Біологічна форма руху матерії - життя - якісно новий щабель розвитку природи.
2.3. Розходження психіки тварин і людини
Якби середовище перебування живих істот було всюди зовсім однакової, те Земля, цілком ймовірно, була б населена одним видом живих організмів. Оскільки в дійсності середовище надзвичайно різноманітне як відносно клімату, так і відносно умов перебування, те це викликало диференціацію організмів. Землю населяє більше мільйона різних видів тварин. При всьому різноманітті явищ на землі існують їхні циклічні зміни - річні цикли, зміна дня й ночі, зміна температур. Все живе пристосовується до існуючих умов.
Саморегулювання, починаючись із елементарної подразливості, знаходить свій вищий розвиток у творчому розумі людини.
Чим вище способи відбиття, тим більше звільняється даний вид тварин від безпосереднього впливу середовища. Одноклітинний організм, що реагує на зміни середовища тропізмами, цілком і повністю безпосередньо залежить від умов середовища.
Наприклад, при зміні температури середовища міняється швидкість хімічних реакцій в організмі: при підвищенні температури швидкість реакції збільшується, при зниженні - зменшується, а при великому підвищенні або зниженні температури одноклітинний організм гине. Теж саме відбудеться з будь-яким живим організмом, якщо його помістити в умови з дуже низькою температурою. Однак є істотна різниця в поводженні вищих тварин у подібних умовах.
Різка зміна умов перебування спонукує тварина до переміщення. Ці рухи тварин можуть бути більше адекватними й менш адекватними. Степові черепахи й дрібні гризуни до періоду жари й зимових холодів закопуються глибоко в землю, де температура більше відповідає умовам їхнього нормального існування. Тут діють інстинкти. Слон буде обливатися водою, ховатися в густій тіні, мавпа так само буде підготовляти місце, що дозволяє їй краще перенести жару. Крім інстинктів, тут діють умовні зв'язки - придбаний в індивідуальному житті досвід тварин.
Таким чином, тваринні організми поступово звільняються від безпосередньої залежності середовища. Однак на будь-якому рівні розвитку живі істоти до кінця ніколи не звільняться від цієї залежності. Середовище - умова існування живого організму, головний фактор, що визначає життя живих істот.
Немає сумніву, що існує величезна різниця між психікою людини й психікою тварини.
У той час як тварина може лише подати сигнал своїм побратимам із приводу явищ, обмежених даною, безпосередньою ситуацією, людина може за допомогою мови інформувати інших людей про минуле, сьогодення й майбутнє, передавати їм соціальний досвід.
В історії людства завдяки мові відбулася перебудова відбивних можливостей: відбиття миру в мозку людини найбільше адекватно. Кожна окрема людина завдяки мові користується досвідом, виробленим у багатовіковій практиці суспільства, він може одержати знання про такі явища, з якими він особисто ні коли не зустрічався. Крім того, мова дає можливість людині усвідомлювати зміст більшості почуттєвих вражень.
Різниця в "мові" тваринах і мові людини визначає розходження й у мисленні. Це пояснюється тим, що кожна окрема психічна функція розвивається у взаємодії з іншими функціями.
Багатьма експериментами дослідників було показано, що вищою твариною властиво лише практичне мислення. Тільки в процесі орієнтовного маніпулювання мавпа здатна дозволити те або інше ситуативне завдання. Абстрактні способи мислення ще не спостерігав у мавп жоден дослідник.
Тварина може діяти тільки в межах наочно сприйманої ситуації, воно не може вийти за її межі, абстрагуватися від її й засвоїти відвернений принцип. Тварина - раб безпосередньо сприйманої ситуації.
Поводження людини характеризується здатністю абстрагуватися від даної конкретної ситуації й передбачати наслідки, які можуть виникнути у зв'язку із цією ситуацією.
Конкретне, практичне мислення тварин підкоряє їхньому безпосередньому враженню від даної ситуації, здатність людини до абстрактного мислення усуває його безпосередню залежність від даної ситуації. Людина здатна відбивати не тільки безпосередні впливи середовища, але й ті, які його очікують. Людина здатна надходити відповідно до пізнаній необхідності - свідомо. Це перша істотна відмінність психіки людини від психіки тварини.
Друга відмінність людини від тварини полягає в його здатності створювати й зберігати знаряддя. Тварина створює знаряддя в конкретній ситуації. Поза конкретною ситуацією. Тварина ніколи не виділить знаряддя як знаряддя, не зберігає його взапас. Як тільки знаряддя зіграло свою роль у даній ситуації, воно відразу перестане існувати як знаряддя для мавпи. У такий спосіб тварини не живуть у світі постійних речей. Гарматна діяльність тварин ніколи не відбувається колективно - у найкращому разі мавпи можуть спостерігати діяльність свого побратима.
У відмінності від тварини людини створює знаряддя по заздалегідь продуманому плані, використовує його по призначенню й зберігає його. Людина живе у світі щодо постійних речей. Людина користується знаряддям спільно з іншими людьми, він запозичить досвід використання знаряддя в одних і передає його іншим людям.
Третя відмітна риса психічної діяльності людини - передача суспільного досвіду. І тварина й людина мають у своєму арсеналі відомий досвід поколінь у вигляді інстинктивних дій на певного типу подразник. І той і іншої здобувають особистий досвід у всіляких ситуаціях, які пропонує їм життя. Але тільки людина привласнює суспільний досвід. Він займає домінуюче місце в поводженні окремої людини. Психіку людини розвиває переданий йому суспільний досвід. З моменту народження дитина опановує способами вживання знарядь, способами спілкування. Психічні функції людини якісно міняються завдяки оволодінню окремим суб'єктом знаряддями культурного розвитку людини. У людини розвиваються вищі властиво людські функції.
У розвитку почуттів, як і в розвитку абстрактного мислення, укладений спосіб найбільш адекватного відбиття дійсності. Тому четвертим, досить істотним розходженням між тваринами й людиною є розходження в почуттях. Звичайно, і людина й тварина не залишаються байдужними до того, що відбувається навколо. Предмети і явища дійсності можуть викликати у тварин і в людини певні види відносини до того, що впливає - позитивні або негативні емоції. Однак тільки в людині може бути укладена розвинена здатність співпереживати горе й радість іншої людини.
Найважливіші відмінності психіки людини від психіки тварини полягають в умовах їхнього розвитку. Якщо протягом розвитку тваринного миру розвиток психіки йшло за законами біологічної еволюції, то розвиток властиво людської психіки, людської свідомості підкоряється законам суспільно-історичного розвитку. Без засвоєння досвіду людства, без спілкування із собі подібними не буде розвинених, властиво людських почуттів, не розів'ється здатність до довільної уваги й пам'яті, здатність до абстрактного мислення, не сформується людська особистість. Про це свідчать випадки виховання людський дітей серед тварин.
Всі діти-маугли проявляли примітивні тваринні реакції і в них не можна було виявити ті особливості, які відрізняють людину від тварини. У той час як маленька мавпочка, волею випадково, що залишилася одна, однаково буде проявляти себе як мавпочка, людина тільки тоді стане людиною, якщо його розвиток проходить серед людей.