Курсовая работа: Редагування як засіб вдосконалення писемного мовлення учнів
Об’єкт дослідження – процес розвитку та вдосконалення писемного мовлення учнів.
Науково-теоретичною основою дослідження стали наукові праці мовознавців та методистів (Д. Бондар, Н. Бондаренко, Р. Іванченко, В. Коваленко, П. Куляс, О. Кучерук, В.Я. Мельничайко, С. Омельчук, М. Пентилюк, Н. Пленкин, О. Рудницька, Н. Сулименко, Я. Остаф, А. Ярмолюк) та ін. науковців, що досліджували проблему вдосконалення писемного мовлення учнів.
Для перевірки гіпотези та вирішення поставлених завдань буловикористано теоретичнийаналіз і синтез, який застосували під час вивчення психологічної, лінгвістичної, лінгводидактичної літератури, програм і підручників, методичних рекомендацій і посібників з обраної теми, а також при відборі принципів, методів, прийомів навчання мови, під час розробки системи вправ, узагальнення результатів роботи.
Практична значущість роботи полягає в тому, що основні положення та висновки курсової роботи можуть бути використані вчителями - предметниками на уроках української мови, факультативах, на спецкурсах або семінарах, а також студентами-філологами під час підготовки до практичних і лабораторних занять з методики навчання української мови.
Структура курсової роботи . Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (25 найменувань) і додатків.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ПИСЕМНОГО МОВЛЕННЯ УЧНІВ
1.1 Навчальне редагування в науковій літературі
Концептуальні ідеї розробки методичної системи формування та розвитку навичок редагування в контексті шкільного курсу української мови спираються на досягнення науки, що описує теорію редагування повідомлень, так званої едитології. В основі цієї системи лежать теоретичні положення про функції і норми мови, стилі, типи, жанри мовлення, культуру мовлення, про загальне значення слова і його внутрішню форму, актуальне членування тексту, ідеї комп’ютерної лінгвістики тощо.
Редагування мовного матеріалу – складний процес, що включає аналіз, відбір мовних засобів, перебудову мовних одиниць. Ця робота може дати бажаний ефект лише за наявності певних передумов [6, с. 20].
Для того, щоб помітити неточність в утворенні граматичної форми, у побудові словосполучення, речення або у висловленні змісту, необхідно керуватися певними критеріями, мати у полі зору певний еталон, з яким можна було б зіставити оцінювані мовні засоби. Тим більше такі критерії потрібні для виправлення помічених похибок. Без цього намагання усунути недоліки може призвести до погіршення вислову. Нарешті, тільки опора на чіткі теоретичні знання дозволяє здійснювати в ході роботи самоконтроль і, якщо потрібно, самокорекцію способу виконання завдання.
Шкільне редагування – це один із видів роботи учнів над текстом з метою його вдосконалення. Важливо, щоб ця робота була внутрішньо мотивованою, відтак школярі мають усвідомити значення її для розвитку мовленнєвої компетенції. З огляду на сказане потрібно збагнути закономірності вдосконалення тексту:
- продукування тексту – складний творчий процес, у якому окреме місце (після виношування мовленнєвого задуму і написання відповідного тексту) займає редакторська правка;
- при нормативному редагуванні тексту слід урахувати жанрові особливості, форму (усну чи писемну) і відповідно шліфувати стиль;
- процес редагування має спиратися на знання з практичної стилістики, лінгвістики тексту, українського правопису, основ культури мовлення, а також на світоглядний і чуттєво-мовленнєвий досвід.
Проте виправлення помилок – не єдине завдання навчального редагування. Не менше важливі, ніж правильність, й інші позитивні якості мовлення – багатство і різноманітність мовних засобів, точність і виразність висловлювання, відповідність конкретним умовам мовної комунікації. Тому редагування може полягати в усуненні неточних, двозначних висловів, в урізноманітненні застосованих мовних засобів, в забезпеченні єдності стилю, у зміні стилістичного забарвлення висловлювання. Певних змін може вимагати композиція тексту, навіть його обсяг [8, с. 35].
Теоретичні відомості з мови є опорою для практики мовленнєвого розвитку. Розуміння учнями важливості для редагування (власного чи чужого тексту) таких понять як текст, його структура, способи і засоби міжфразного зв’язку, стилі і жанри мовлення, мовні норми, культура мовлення, свідчить про свідоме опанування мови і мовлення. Модель шкільного редагування, розроблена А. Ярмолюк.
Відредагований текст
Ця модель є опорою для проектування можливих навчальних ситуацій з метою формування предметних компетенцій на основі редагування тексту.
Зазвичай у школі редагування проводиться як саморедагування – самостійна перевірка і виправлення власного тексту (твору чи переказу), написаного на чернетці, зокрема виправлення орфографічних і пунктуаційних помилок, лексичних повторів, синонімічна заміна слів, удосконалення структури речень, будови тексту тощо. Йдеться про редагувально-рефлексивний механізм реалізації мовленнєвої компетенції, що передбачає поточне (у процесі складання тексту на інвективному (задум, розробка змісту), диспозитивному (композиція), елокутивному (мовне оформлення) етапах) і підсумкове редагування (після складання тексту). При цьому суттєву роль для продукування учнями ефективного мовлення відіграє вироблення вміння працювати з чернеткою [9, с. 5].
У лінгвометодиці рекомендується чернетку читати не менше двох разів. В. Мельничайко радить під час першого читання звертати увагу на повноту викладу змісту, стиль тексту, послідовність викладу думок. Якщо виявиться доцільним, потрібно внести в текст певні зміни, зокрема вставити пропущені фрагменти, вилучити зайве, невиправдані повтори, поміняти місцями окремі речення чи абзаци, усунути відхилення від обраного стилю викладу. Під час другого читання слід зосередитися на грамотності – перевірити, чи правильно вжиті слова і побудовані речення, чи вдало використано засоби міжфразного зв’язку, чи немає правописних помилок [9, с. 14].
Як зазначає В. Мельничайко, щоб помітити неточність у творенні граматичної форми, у побудові словосполучення чи речення або у висловленні змісту, необхідно керуватися певними критеріями, мати у полі зору певний еталон, з яким можна було б зіставити оцінювати мовні засоби. Тим більше такі критерії потрібні для виправлення помічених похибок. Без цього намагання усунути недоліки може призвести до погіршення вислову. Нарешті, тільки опора на чіткі теоретичні знання дозволяє здійснювати в ході роботи самоконтроль і, якщо потрібно, самокорекцію способу виконання завдання [13,с.165]
Таким орієнтиром у редагуванні є знання мовних норм і уявлення про позитивні якості мовлення, і тому, як правило, редагування доцільно застосовувати лише тоді, коли в учнів вже є достатні відомості про ту мовну одиницю, неточності у вживанні якої слід усунути.
Так, лише тоді, коли ми впевнені, що діти чули вже, і неодноразово, що, скажімо, немає українського слова шкаф, а є шафа, немає слова наглядний , а є наочний , можемо запропонувати їм виправити речення: У великому шкафу зберігається багато наглядних посібників . Тільки у випадку найбільш разючого порушення мовних норм можна покластися на мовну інтуїцію, на чуття мови.
При оцінювані вправ з редагування необхідно спиратися на науково обґрунтовану класифікацію помилок і мовних недоліків, правильно кваліфікувати кожне порушення мовних норм, бо тільки розуміючи суть помилки, осмисливши, яку норму порушено, учень зможе свідомо усунути недолік, домагаючись поліпшення якості висловлювання [7,с. 160].
Не менш важливим фактором є психологічний настрій на вдосконалення висловлювання на досягнення відповідності між задумом і способом його реалізації. Такий настрій формується передусім під впливом виховного потенціалу мовного середовища, постійною увагою до слова як на уроці, так і в школі в цілому. Успіх редакційних вправ залежить і від інших аспектів роботи з розвитку мовлення.
Рівноцінної уваги потребують усі аспекти процесу навчання: і набуття теоретичних знань про мову, і оволодіння словниковим складом, морфологічними та синтаксичними одиницями, і прищеплення навичок дотримання літературних норм, і формування умінь правильно будувати усні та письмові висловлювання. Такий підхід не допускає сплутування явищ, що характеризують мовлення з різних боків. Він вимагає розрізняти явища фонетичні, орфоепічні, граматичні, морфологічні, лексичні, синтаксичні, стилістичні. Тому методисти наголошують, що для запобігання та виправлення помилок дуже важливо визначити їх причину. Адже поліпшення навчання учня цілком залежить від правильної класифікації помилок, які виникають у його усному мовленні.
1.2 Методика формування вмінь редагувати писемне мовлення
Уміння створювати текст у писемному мовленні є заключним етапом у багатоплановій роботі з розвитку мовлення. Одним із важливих завдань цієї роботи є формування вмінь здійснювати мовленнєвий контроль за якістю створеного тексту, тому що оволодіння вмінням контролювати і вдосконалювати написане, тобто своєчасно помічати і усувати помилки різних видів як у змісті, так і в мовному оформленні тексту, є необхідною умовою досягнення учнями високої культури писемного мовлення.
Традиційно робота над формуванням вмінь контролювати і вдосконалювати написане проводиться у двох напрямках: