Курсовая работа: Рекреаційно-туристичні ресурси Житомирської області

Основні напрями діяльності національних природних та регіональних ландшафтних парків у галузі екологічної просвіти:

· формування центрів підготовки кадрів, екологічного виховання;

· ведення популяризаційної діяльності, особливо через видання науково-популярної та наукової літератури в галузі заповідної справи;

· учбова, науково-дослідна практична та методична робота з учнівською та студентською молоддю шляхом формування та виконання спільних еколого-освітніх програм, проектів, проведення екологічних, еколого-краєзнавчих та виробничих практик;

· організація масових еколого-освітніх заходів; співпраця з громадськими та міжнародними екологічними організаціями.

Одним з найпоширеніших засобів популяризації екологічних знань є видавнича діяльність, яка включає: видання спеціальних буклетів, наборів листівок, пам'ятних вимпелів, наклейок, значків, календарів, плакатів, рекламних проспектів, путівників. Еколого-освітня та виховна діяльність має здійснюватися парками в тісній співпраці з різними державними установами недержавними організаціями, спільно з якими складаються плани заходів. Такі плани можуть включати організаційні і методичні заходи, учбову, науково-дослідну і методичну роботу, масові, природоохоронні еколого-виховні акції, конференції, круглі столи, семінари та інформаційно-видавнича діяльність.

З регіональними навчальними закладами розробляються програми та укладаються угоди на проведення спільних заходів, навчальних практик, виконання досліджень студентами. Установи природно-заповідного фонду залучають до проведення масових заходів громадські організації, спрямовують їх діяльність, орієнтують у виборі тем проведення акцій та пошуку грантів, надають практичну та методично-консультативну допомогу, забезпечують необхідною нормативно-правовою документацією.

Еколого-освітня діяльність у парках має здійснюватись з урахуванням наступних принципів:

· збереження природних комплексів та їх компонентів;

· професійне забезпечення еколого-освітньої роботи;

· соціальна спрямованість еколого-освітньої діяльності;

· повнота використання еколого-освітнього потенціалу;

· доповнюючий характер екологічної освіти;

· соціально-психологічна забезпеченість еколого-освітньої роботи.

Еколого-освітня робота на природоохоронних територіях орієнтована, насамперед, на поглиблення та доповнення базових загально-природничих та екологічних знань різних груп населення, ознайомлення їх з місцевим біо- та ландшафтним різноманіттям; доповнення формальних теоретичних знань чуттєвим, психоемоційним сприйняттям природи, а також формування загальної екологічної культури. Це має сприяти глибшому розумінню ролі природно-заповідних територій, їх цілісному сприйняттю як невід'ємної складової частини регіону, підвищення престижу цих територій у свідомості населення.

2.2 Екотурим в національних природних парках та регіональних ландшафтних парках

В Україні нині існує 17 національних природних парків, активно функціонує, здійснюючи екологічний туризм, приблизно полонина з них - ті, що мають вже чималий досвід існування. Насамперед, це Карпатський, Шацький, Синевірський національні парки. Значна частина парків створена в останнє десятиріччя і нині знаходяться в процесі становлення. Здійснення екотуризму в національних парках залежить в першу чергу від їх функціонального зонування. В більшості парків Європи і світу туристи знайомляться в парках із природою, близькою до незайманої (абсолютно незайманих ділянок у нас вірогідно вже немає). Для цього відведена спеціальна зона, де дозволене лише регульоване рекреаційне використання. Іншого використання земель, в тому числі і регуляційних заходів, в цій зоні немає. В Україні такої зони в парках немає. Туризм здійснюється в основному в зоні регульованої рекреації, де дозволений ряд втручань і можуть здійснюватись певні регуляторні заходи. Тому доцільно збільшити кількість функціональних зон в наших національних парках з тим, щоб в іонах регульованої та стаціонарної рекреації здійснювався туризм більш широкого профілю. Для організації екологічного туризму, в тому числі і іноземного, слід відвести території, повністю вилучені із господарського використання. Тут людина зможе дійсно побути наодинці з збереженою природою, замислитись, чому в Україні так мало цих ділянок, запам'ятає цю зустріч з природою на все життя.

Гальмує розвиток екологічного туризму в національних парках України нерівномірне розміщення цих парків на території України, насамперед, в її південній приморській частині, яка здавна привертає увагу туристів. В приморській частині території України лише один національний парк -Азово-Сиваський, який нині має особливий режим відвідування. Жодного національного парку досі немає в Криму. Плани створення національних парків в Приазовї та на Сиваші досі не реалізовані. Немає національних парків, наприклад, на Одещині, природа якої завжди вабила туристів. Треба подумати, як прискорити створення таких парків на Одещині, поєднання моря з чудовими приморськими ландшафтами та різноманітною рослинністю, безперечно, викличе великий інтерес туристів. Від цього виграють останні і самі одесити. Все це стримує розпиток екологічного туризму в південній частині України.

В центральноєвропейських країнах базою розвитку туризму, насамперед, екотуризму, є також регіональні ландшафтні парки - парки місцевого підпорядкування, які мають в різних країнах назву природних ландшафтних, регіональних тощо. Ці парки підпорядковуються регіональним адміністраціям, вони доповідають та розширяють мережу національних парків. В деяких країнах (Німеччині, Польщі) кількість перевищує число національних парків. Регіональні ландшафті парки (РЛП) в більшій мірі, ніж національні поєднують в собі природоохоронні та суто соціальні функції, їх нерідко розцінюють як перехідну ланку між об'єктамиохорони природи та культури.

Для України потреба в мережі РЛП є дуже значною, приховуючи, що наша держава - густонаселена країна з високим ступенем розораності території та низькою (близько 15%) лісистістю. Створення РЛП дозволяє використовувати наявний рекреаційний потенціал регіонів, проводити екологічний і пізнавальний туризм, спортивне мисливство та рибальство.

Екологічний туризм, наприклад, базується на принципах використання природного середовища з мінімальним навантаженням, формуванням і спрямований на пом'якшення суперечностей між проблемами організації охорони природи та туризму. Екотуризм буває річних форм, зокрема кваліфікований, пішохідний, водний, стаціонарний, "школи екстріму-школи виживання" тощо. У регіональних системах екоіуричму регіональні ландшафтні парки мають бути центрами, пунктами обслуговування та туристичними місцевостями. Важливою тут с кількість та різноманітність об'єктів демонстрації, наявність унікальних об'єктів (геологічних, гідрологічних, ботанічних).

З 1992 році була затверджена нова для України категорія регіонального ландшафтного парку та створені перші РЛП. В Україні вже створено 35 регіональних ландшафтних парків в 16 областях України, а також АР Крим та м. Києві. Проте, існуючі РЛП нині ще здебільшого не розгорнули свою діяльність, в багатьох із них немає дирекції та штату, не проводяться екскурсії. Фінансова скрута стримує розвиток діяльності регіональних ландшафтних парків. Проте, у перспективі система РЛП є важливою базою розвитку екологічного туризму в регіонах.

В практиці діяльності регіональних ландшафтних парків європейських країн вироблені форми та методи проведення в них екологічної освіти. Підсумовуючи європейський досвід, можна запропонувати такі форми навчання для різних умов:

1. Навчання, яке можна проводити в навчальних осередках або на існуючій в парку туристській базі:

• організація тематичних таборів для молоді по різній природознавчій, краєзнавчій, історичній тематиці (ботанічних, зоологічних, археологічних);

• організація " шкіл природи" для дітей і молоді з промислових центрів та міських дітей;

• організація художніх та фотографічних виставок із широко представленою екологічною тематикою;

• організація пішохідних маршрутів, велосипедних та кінних змагань, змагань зі спортивного орієнтування при залученні екологічних елементів до умов їх проведення;

• організація екологічних ігор на території парку.

2. Навчання, яке можна проводити в школах та інших навчальних закладах на території парків: